Успіх Блоку Литвина, якщо він дійсно має місце, обумовлено трьома чинниками: американськими стратегіями, втіленими в життя працелюбним хлопчиною зі штабу, адміністративним ресурсом і російськими грошима.
Успіх Блоку Литвина, якщо він дійсно має місце, обумовлено трьома чинниками: американськими стратегіями, втіленими в життя працелюбним хлопчиною зі штабу, адміністративним ресурсом і російськими грошима.
Загалом, робота над помилками кампанії 2006 року пройшла не дарма…
Торішня поразка бренду "Ми" викликала багато трактувань у фахівців та обивателів. Ті й інші сходились на думці, що "авторами" провалу в основному були троє: керівник штабу Вадим Омельченко і "солодка пара", що вигадала візуалізациію "Ми" - Ігор Дюрич та Ігор Подольчак.
Говорять, що світла думка запросити засновників "Фонду Мазоха", що тривалий час співробітничали з Віктором Пінчуком в плані фінансування своїх, як правило, епатажних ідей, належала тодішньому спонсорові №1 блоку Ігорю Еремеєву. Його начебто підтримав керівник штабу Вадим Омельченко.
Стосовно самого Вадима Омельченко, то хто доручив йому керувати виборчою кампанією, я не знаю. Він - колишній міліціонер з Дніпропетровська, що очолював службу безпеки "Приватбанку" часів Сергія Тігипко (потім - власник юридичної фірми "Верітас", умовно кажучи, орієнтованою на Пінчука). У будь-якому випадку це те ж саме, що запросити кухарем на весілля регулювальника з ДАІ.
Не дивно, що в 2006 році спонсори, що за різними оцінками витратили від $60 до $80 млн., залишилися, м'яко кажучи, незадоволеними. Кампанія виявилася самою провальною. У перерахунку на одного виборця блоку витрачені кошти склали (при 619 тисячах голосів) $97-129.
Невдовзі після виборів 26 березня 2006 року головний "гаманець" блоку "Ми" Ігор Еремеєв покинув політику, позбувшись попутно акцій Дрогобицького НПЗ. Команда, що забезпечила програш, розбіглася сама (зі скромності). У квітні 2007 року Литвин заявив, що після провалу 2006 року він повністю поміняв команду. "Ми не належимо до тих людей і політиків, які святкують власні поразки". - сказав він тоді, додавши, що "сьогоднішній рівень вітчизняних політехнологів не відповідає рівню українських політиків".
Тому Литвин домовився з компанією "Mariner Group", від якої з ним почали працювати консультанти Гарі Келлнер, Роджер Стоун, Стівен Піджен та їх менш відомі колеги. За повідомленнями ЗМІ названі консультанти є авторитетними американськими лобістами і фахівцями з виборчих технологій, наближеними до Демократичної партії і безпосередньо до екс-президента США Біла Клінтона.
Саме вони винайшли простий, але помітний спосіб реклами: модні цього сезону бігборди з яскраво-жовтим фоном і тупими, але дохідливими гаслами "Україні потрібний Литвин". Обпікшись на екстравагантних, але незрозумілих більшості виборців знахідках Дюріча і Подольчака, Володимир Михайлович захотів добротної американської реклами. "Польовими", практичними питаннями реалізації американської стратегії займалися нікому не відомі хлопці, що виявилися у результаті діловими виконавцями. Допомагали їм, між іншим, і російські технологи. Зокрема, один маловідомий, але вельми результативний фахівець, якого (з поваги до джерела інформації) ми назвемо "пан Я". Цей фахівець проводив тренінги з штабом, розігруючи різні ситуації і навчаючи співробітників реагувати на будь-які несподіванки.
Виникає питання: звідки на все це знайшлися гроші? Ви здивуєтеся, але з Москви. Якщо вірити інформації обізнаних осіб, бізнесмен Василь Хмельницький дав Володимиру Литвину значну суму грошей, отриману їм від російського мільярдера Володимира Євтушенкова. Господар АФК "Система", куди входить компанія мобільного зв'язку МТС, спільно з Хмельницьким має вельми серйозні плани. Зокрема, по Криму.
Як повідомив один з обізнаних сайтів, Євтушенков в зв'язці з Хмельницьким прихопив ялтинський рибзавод (23 поверхи), будинок композитора Спендіарова (бюро екскурсій) і санаторій "Київ" - останній комунальний санаторій, розташований у центрі Ялти. Реконструкцією всього цього неспокійного господарства займеться дочірнє АФК "Система" під назвою "Система-Галс", яке очолює Фелікс Євтушенков, "крихітка син" сановного тата.
Партнери відчували необхідність "прикриття згори", враховуючи вплив, який має в Криму Партія Регіонів. Тому була зроблена ставка на Литвина. А в партійний список записався від Трудової партії Сироти такий собі Вадим Гривковський, 1967 р.н., директор ООО "СибБрок" і його молодший брат - віце-прем'єр кримського уряду, людини близької до Хмельницького і Євтушенкова значно більше, ніж до Лева Миримського (за чиєю квотою він отримав посаду).
Ще один правильний крок - це використання адміністративного ресурсу, який ніхто не відміняв. У Литвина цього ресурсу - більше, ніж у когось іншого. Досить пройтися по прізвищах блоку.
Сергій Гріневецкий сім років (1998-2005) очолював Одеську адміністрацію (три роки до цього був заступником і першим заступником губернатора), після відставки в лютому 2005 року півроку очолював Одеську облраду. Крім серйозного бізнесового (і не тільки) впливу в області має гарні відносини з головою Секретаріату Віктором Балогою.
Микола Деркач - у 1995-97 рр. губернатор Дніпропетровщини, у 2001-2004 рр. - посол України в Литві, міністр економіки і європейської інтеграції у першому уряді Януковича (ЗМІ називали його близьким до Віктора Пінчука).
Олексій Гаркуша - колишній голова Миколаївської держадміністрації, голова фракції НПУ в Миколаївській облраді.
Віктор Пилипишин - голова Шевченківської райради і райдержадміністрації. За часів мерства Олександра Омельченко - заступник голови Київської МДА з питань споживчого ринку. Успішний бізнесмен, власник і співвласник ряду київських ресторанів, підприємств АПК, корпорації "Стоік", відомої компанії "Украфлора", що поставляє до України квіти в асортименті і гігантських масштабах.
Валерій Баранов - міський голова Бердянська (Запорізька область), до цього гендиректор виробничої фірми "Аванта". Бізнесмен і мер в одній особі.
Микола Рудченко - у минулому перший заступник голови Житомирської облдержадміністрації, а потім - її голова. Василь Шпак: у 1997-2000 рр. - замміністра АПК України, народний депутат 4 скликання, під час перебування у Верховній Раді - почесний президент НАК "Украгролізінг". Юрій Литвин, начальник управління агропромислового розвитку Кіровоградської ОДА. Віктор Синченко, глава фракції НПУ в Київській облраді. У 1996-2005 рр. глава Кагарликської РДА Київській області, має серйозні позиції в столичній області (земельний латифундист). Василь Черній - лідер фракції НПУ у Вінницькій облраді. Михайло Сятиня - лідер фракції НПУ в Закарпатській облраді, співвласник фірми ТОВ "Гедеон Ріхтер - Укрфарм". Василь Ковальов - заступник голови Чернігівської облради.
Список можна продовжувати. Всі ці люди, можливо, не так вже багато грошей принесли в загальний казан (в основному вони оплачували рекламу на місцях), але забезпечити спостерігачів, членів дільничних комісій, агітаторів і, нарешті, голосування в підконтрольних бюджетних і господарських структурах регіонів вони можуть.
P.S. На ділянку Литвин прийшов з сім'єю - дружиною, дочкою, сином і батьками. Журналістам він розповів, що перед цим погуляв босоніж по траві, відвідав монастир у Феофанії, помолився. Відомо, що раніше екс-спікер віддавав перевагу Іллінській церкві. Схоже, після невдачі 2006 року він поміняв не тільки команду, але і храм.
