Діти, Ющенко при всіх його очевидних чеснотах очолює не УССД, а місцевий філіал бюрократичного інтернаціоналу. Бюрократичний інтернаціонал задає нам всі управлінські моделі, обмежує нашу обороноздатність, встановлює квоти на експорт нашої продукції...
Як відомо, у французької революції було троє дітей: соціалізм, лібералізм та націоналізм. Соціалізм помер від голоду. Лібералізм часом страждає від переїдання, але в цілому, непогано виглядає для літнього добродія, якому небагато залишилось. І лише націоналізм досі має дитяче обличчя. Погляньте на вуличних націоналістів — переважно діти, або старці, що впали в дитинство.
Подобається нам чи ні, але це останнє живе почуття, здатне хоч когось спонукати до безкоштовних соціальних проявів.
Жовтень пройшов під прапором УПА. Ми махали ним на майданах і топталися по ньому. Як діти.
Чотирнадцятого жовтня, третій рік поспіль, Вітренківські бабусі і комуністичні дідусі не пустили націоналістів на Хрещатик. Націоналісти ходили околицями і співали пісень і робили вигляд, що їм і не треба на Хрещатик, коли є така чудова Троєщина. Найцікавіше те, що в душах цих дітей було свято. Вони пишалися собою. І вітали один одного з торжеством національної ідеї.
Українці завжди торжествують з чорного ходу. З парадного їх не пускають.
А потім Президент Ющенко дав відзнаку "Герой України" посмертно Роману Шухевичу. І наші діти раділи з того.
Нам, дорослим, здається: якщо влада не боїться самої згадки за Шухевича, то у нього немає справжніх послідовників. Якби були, влада б карала за це ім’я, як за пропаганду війни і заклики до насильницького повалення існуючого ладу. Добренький, казений, кастрований, безпечний Шухевич не має жодного сенсу.
Ющенко любить вулики і схроники. І героя націоналістичної праці Шухевича. Це не про те, що Ющенко поганий (він якраз останнім часом хлопець нівроку), це про те, що ми, старі ліберали, мали б наполегливіше втокмачувати правила формальної логіки нашим націоналістичним дітям. Діти, перший свій аттентат Роман Шухевич здійснив проти шкільного куратора Собінського.
Справа в тому, що були дурні польські чиновники (які вважали, що українців треба всіляко гнобити) і розумні чиновники, які вважали, що українцям треба давати можливість ставати поляками. Бо всі українці мріють бути поляками. Собінський був розумним чиновником, любив українців. Тому Шухевич вбив його в першу чергу. Він знав: чим м’якіше стеле ворог, тим більше твердих куль йому треба приготувати.
Діти, Ющенко при всіх його очевидних чеснотах очолює не УССД, а місцевий філіал бюрократичного інтернаціоналу. Бюрократичний інтернаціонал задає нам всі управлінські моделі, обмежує нашу обороноздатність, встановлює квоти на експорт нашої продукції, санкціонує зміну влади, задає основні правила нашого життя, тримає, між іншим, в рамках наш націоналізм.
У Віктора Андрійовича Ющенко не більше підстав толерувати Шухевича, ніж у Лаврентія Павловича Берії.
І даючи відзнаку мертвому повстанцю Президент користується старою методою шкільного куратора Собінського. "Він робить це в пику москалям!" — кричать діти. Рідні, Путін в Росії представляє той самий бюрократичний інтернаціонал, який Ющенко представляє в Україні.
І суспільство, і Секретаріат практикують дивну, специфічно українську форму сльозливого націоналізму. Вінниченко колись зауважував, що українську історію неможливо читати без брому. Нинішні вінниченки тільки заради брому її і читають.
Євреї теж люблять поплакати. Проте це солоні сльози трагедії. Вони стимулюють призов до ЦАХАЛу. А ми хничемо прісними сльозами мелодрами. Наші ЗМІ так обсмоктували вандалізм на Говерлі, що стало ясно — їм це подобається.
Молоді патріоти збільшили цю насолоду своїми звичними мазохістичними забавками. Полізли на гору спалювати євразійський прапор, вішати якесь опудало у Львові, плакати під російським посольством у Києві. Це гарно висвітлювалося телебаченням, щоб показати всім — українці ідіоти.
Незрозуміло? Ну добре, як би ви назвали людину, якій дали під зад, а вона замість того, щоб наздогнати і відлупцювати негідника, побігла додому і урочисто спалила його фотокартку? І відчула себе героєм.
Підпал штабу ЄСМ в Москві пропустили повз вуха як недоречний дисонанс: ми тут так смачно страждаємо, а ви псуєте нам свято якоюсь недолугою помстою.
Мер Одеси Едуард Гурвіц відновив в місті пам’ятник Катерині ІІ не зважаючи на протести патріотичної громадськості, бо зрозумів, що на них не треба зважати. Патріотичну громадськість цікавить факт протесту, а результат ніколи не цікавить.
- Ну, ми ж заявили протест!
- Але ж пам’ятник стоїть.
- Ми заявили протест — ми молодці.
- Які ж ви молодці, коли пам’ятник стоїть?
- Ти, мабуть, провокатор!
Як ви думаєте, чому Гурвіц не є українським націоналістом? Бо його не цікавить "позиція". Його цікавить результат. Він людина архаїчна і не може оцінити правила сучасного сексу і націоналізму: Вся увага позам, і засобам запобігання, щоб дітей не сталося.
В середині дев’яностих він повернув стару назву вулиці, на якій розташоване обласне управління СБУ. Есбеушникам тепер доводилося писати на бланках адресу управління по вул. Єврейській. Щоб уникнути цієї незручності вони стали зазначати адресу на перпендикулярному до неї провулку Грибоєдова. Хто там у нас є з видатних українських діячів? -спитав Гурвіц. Є такий собі Роман Шухевич — підказали йому — дуже не любив емгебістів. І Гурвіц перейменував пров. Грибоєдова на пров. Р.Шухевича. Есбеушники знову стали писати свою адресу по вул. Єврейській.
Діти, найважливіше в житті знайти собі доброго вчителя. Німці вчилися націоналізму у французів, нацисти вчилися у комуністів, християни вчилися у іудеїв, греки у єгиптян, більшовики в есерів, росіяни в татар.
Хочете бути добрими українцями, вчиться у Дугіна і Гурвиця, не ходіть до Ющенка і Тягнибока. Обидва останніх дуже поважні добродії, в них можна повчитися чому-небудь іншому. Бухгалтерії, наприклад.
