Українські дороги кращими не стають, але це не заважає автомобілістам, яких стає більше з кожним днем. Навіть стрімкий політ цін на паливо не зупиняє українців у бажанні сісти за кермо.
Український водій — це особа за кермом з посвідченням, отриманим в умовах плідної співпраці з працівниками ДАІ. А що це таке — поки не спробуєш, не дізнаєшся. Щоб зекономити нерви шановної читацької аудиторії — якщо ви тільки збираєтесь отримати водійські права, або розрадити — якщо вже з цим зіткнулись, розповідаємо, як це зробити максимально чесно і без зайвих витрат.
Офіційно навчання в автошколі, разом з витратами на бензин та оформлення документів, коштує від двох до двох з половиною тисяч гривень. Сюди має входити теоретичний курс з розглядом типових на нетипових ситуацій на дорогах, десять занять з інструктором — кожне по півтори години, та складання внутрішнього іспиту. Після цього автошкола з усіма документами має відвести вас до ДАІ на іспит.
В моєму випадку після сплати повної суми за навчання, довелося доплачувати за подорожчання бензину. Теоретичний курс являв собою колективне читання брошури, яка продавалася в автошколі за чотири гривні.
Упевнившись, що наш лектор вміє читати, а окремі шмати вже встиг зазубрити напам'ять, я все ж таки намагалася не пропускати заняття — група у складі майже сімдесяти чоловік сумлінно приходила майже у повному складі.
Але окрім читання нічого так і не почула. Читання було схоже на диктант — інструктор з теорії грав інтонаціями та робив паузи, чекаючи, поки дяді і тьоті, що бігли з роботи на курси, під його диктовку запишуть речення, прочитані з книжки, яку вони мали змогу в той же час і читати.
Все це трошки нагадувало масовий психоз, єдиним виправданням якому могла бути лише ностальгія за шкільними роками. Процес цього "навчання" розбавила тьотя, яка принесла бинти та впевнено дала мені один рулончик з пропозицією накласти пов'язку сусіду на стопу та гомілку.
Поки мій мозок долав несподіванку, сусід спитав чи не "вісімка" це бува. На що жіночка усміхнено закивала головою, продовжуючи запрошувати нас в центр аудиторії. Обізнаний сусід розшнуровував кросівок, щоб дати мені та бинту свою ногу для експерименту, а я напружено викликала із пам'яті спогади про такий шкільний предмет як МСП — медично-санітарна підготовка дівчат.
Зрештою, здоровий глузд та кмітливість перемогли, і вся група на чолі з задоволеною жінкою дивилася, як я методично псую нещасний рулончик, а "поранений" намагався вирішити тим часом власне болюче питання — в нього, виявляється нещодавно трапилася травма коліна.
Але за планом в нас було вивчення пращевидного перев'язування, яке не мало відношення до коліна, то ж сусід похромав за парту без очікуваних порад.
Всі з надією чекали внутрішнього іспиту, але пройшов він мляво — щоправда, наші тести перевірили та запропонували складати ще і ще у зручний час кожен день — доки не здамо. Бо з сімдесяти склала лише одна людина.
Але оскільки перевіряти оце "ще і ще" нікому не хотілося, внутрішній всім поставили автоматом. В цей час кожен зустрічався зі своїм інструктором та їздив на тому автомобілі, який встиг обрати на першому занятті.
 |
| Кількість тих, хто хоче отримати водія, щороку зростає. Колаж взято з сайту автошколи "КАРАТ" |
Хто не встиг — їздив на тому, що залишилось. Кому було краще — це ще питання, бо обирали машини по назвах, про стан ніхто не підозрював.
Окрім кондиціонера в моїй машині не працювало багато чого. Включно з ременем безпеки.
На моє зауваження, що треба ж пристібатися, інструктор відреагував, що, звичайно, треба. І коли я буду їздити на своїй машині, то вона — він чув про цю модель — не заведеться, поки я не пристебнусь, так що даремно я хвилююсь.
Перший хабар мені запропонували дати в передостанній день подання документів у ДАІ — про те, що він передостанній, було оголошено безпосередньо в той день. Після довгих пояснень, як мені складно буде в неприймальний день отримати довідку в ЖЕУ, а потім отримати дозвіл на складання іспиту, інструктор з теорії назвав дуже скромну суму — тисяча гривень і я можу спокійно відпочивати.
Звичайно, він не знав, що поруч в моїй сумці на підвіконні лежить диктофон. І я не збиралася цього йому казати — адже чистота експерименту могла постраждати. Я пообіцяла йому подумати і пішла.
Я дійсно подумала — наступний день в ЖЕУ був приймальний. Отримання дозволу зайняло не більше десяти хвилин — рівно стільки, скільки треба було для того, щоб переглянути мої документи.
Другий хабар "запропонував мені йому запропонувати" — саме в такому формулюванні — інструктор з водіння. Відбувалося це в такому порядку. Напередодні державного іспиту я випадково дізналася, що протягом практичної частини іспиту треба буде демонструвати майстерність у таких прийомах, про які інструктор мені жодного разу не нагадував.
Речі то були нескладні, але зробити це без тренувань неможливо: в'їхати задом в ворота, гараж, зробити розворот в три прийоми, заїхати за потреби на естакаду та розпочати рух вгору з ручника.
Моя знайома їздила зі своїм інструктором то по дочку, то по молоко — звісно, по дочку інструктора і по йому необхідне молоко. То ж, до останнього дня я вважала свого інструктора людиною порядною. Вислухавши мої здивування, інструктор непорушно спитав, невже я не зможу в'їхати в гараж.
І вже потім, після того, як я мовчки одне за одним спробувала всі необхідні віражі, спитав, скільки я хочу йому запропонувати за підстрахування "щоб все було добре". Не дочекавшись відповіді, він назвав сімсот п'ятдесят. І поспішно додав, що це не доларів.
Після цієї ремарки, я пообіцяла йому подумати — і дійсно подумала, хоча і абсолютно на іншу тему.
Біля кабінету, де проходив державний іспит, інструктор з теорії роздав документи майже всім, хто прийшов його складати. Залишилося декілька людей. Ми подивилися один на одного і засміялися. Лише ми не "підстрахувалися". Але не допустити нас до складання іспиту через непогоду давати хабар було б занадто ризиковано. І згодом, ми знайшли свої папірці і всі разом зайшли на іспит.
Іспит я склала — так і не давши хабарів, а більшість членів нашої групи марно витратили гроші на "страховку". Так що, якщо вам будуть казати, що без хабарів отримати права водія категорії "В" в Києві неможливо, не вірте. А от якщо вас будуть запевняти, що в будь-якій автошколі вас навчать водити автомобіль... Теж не вірте. Хоча спробувати можна — а раптом пощастить.
P.S. Записано під час навчання в одній з центральних автошкіл міста Києва
