Коли сама доля дає прокуратурі можливість викрити шахрая, а вона нею нехтує — це для мене перший індикатор змови.
Розслідувати складні кримінальні справи є невдячним заняттям, бо немає гарантій, що роки збору доказової бази зрештою виведуть на злочинця або гарантуватимуть вирок. Але коли сама доля дає прокуратурі можливість викрити шахрая, а вона нею нехтує — це для мене перший індикатор змови.
Нещодавно я направив до Генпрокуратури подання щодо відкриття провадження проти колишнього “тричі генпрокурора” Піскуна. Ідеться про підробку документів.
Якщо пам'ятаєте, на парламентських виборах 2014 року Піскун балотувався за списком Тігіпка “Сильна Україна”. Але в Піскуна, як і в іншого кандидата за цим же списком Валерія Хорошковського, була одна проблема. Останні роки президентства Януковича вони переховувалися за кордоном, начебто побоюючись репресій (на моє ж переконання — просто ховаючись від невиконаних зобов'язань).
І Хорошковський свою відсутність в Україні “виправив” тим, що підробив (точніше — виготовив заднім числом) документи власної юридичної фірми про своє відрядження до Монако... для пошуку клієнтів. Цього року за зверненням мене та моїх колег відкрили кримінальне провадження щодо цього факту.
Так само не було в Україні Піскуна, але для виконання вимоги про п'ятирічний термін проживання він пішов значно далі — вдався до відвертої фальсифікації. Спочатку ЦВК відмовила у реєстрації екс-генпрокурора, аргументуючи листом прикордонників про те, що Піскун виїхав з України 27 жовтня 2012 року, тобто після поразки на парламентських виборах, та повернувся лише після падіння Януковича 14 березня 2014 року. Сумарно його не було в Україні півтора роки.
Ось це листування:
Проте Піскун пішов у суд оскаржувати свою відмову. Як доказ він подав свій закордонний паспорт, де стояли штампи про те, що він... повертався до України протягом цих півтора років. Хоча ці дані відсутні (!) в єдиній базі Державної прикордонної служби.
Зокрема, в паспорті Піскуна стояли штампи про те, що 21 січня 2013 року він повернувся в Україну, жив тут майже рік та знову виїхав за межі держави 23 грудня 2013 року. І суд допустив його до виборів.
Я маю всі підстави вважати, що Піскун фальсифікував штампи про в'їзд/виїзд в своєму паспорті.
У своїх чисельних виступах Піскун казав, що проживав закордоном. Зокрема, 23 жовтня 2013 року, тобто коли Піскун, згідно зі штампами, мав бути на території України, вийшло його інтерв'ю на сайті “Ліга”, де він каже, що в цей момент перебуває у Франції, а повернутися збирається ближче до 2017 року.
А тепер найцікавіше. Згідно з фальшивими штампами, в обох випадках Піскун фіктивно влітав та вилітав до України не через Київ, а через Дніпропетровськ. При чому з різницею в рік штампи йому ставив... один і той самий контролер прикордонної служби. Ну, от такий дивний збіг обставин! При тому, що останні роки відмітки взагалі не ставляться у закордонний паспорт — окрім як на прохання самого громадянина.
Ну і апофеоз цього цирку. Хоча, згідно з фальшивими штампами в паспорті Піскуна, він був в Україні з січня по грудень 2013 року, на одній із сусідніх сторінок цього самого паспорту стоїть відмітка... про перетин Піскуном 20 квітня 2013 року кордону Об'єднаних Арабських Еміратів. Ось ця сторінка:
Для мене очевидно — і, сподіваюсь, для вас також — що Піскун підробив свої штампи в паспорті та випадково не помітив, що вони суперечать вже раніше проставленим справжнім відміткам.
Загалом вся легенда Піскуна нагадує дешеву комедію. Згідно зі штампами, протягом 2013 року він “перетинав” кордон в Дніпропетровську, після чого... відправився на курорт Буковель в Івано-Франківській області. Дуже дивна географія.
Весь 2013 рік включно з літом, за словами Піскуна в позовній заяві, він прожив у будинку на гірськолижному курорті, який орендував його водій Сидоренко.
При чому як аеропорт Дніпропетровська, так і курорт Буковель — обидві точки начебто дислокації Піскуна — пов'язані з Ігорем Коломойським. При тому, що Піскун зробив декілька послуг олігарху протягом своєї роботи в прокуратурі. В 2006 році він закрив справу проти Коломойського за замах на вбивство юриста Сергія Карпенка, а через декілька років Піскун виступав як свідок олігарха в лондонському суді за обленерго.
Не знаю, як для вас — а для мене очевидними є те, що Піскуну поставили штампи в паспорт заднім числом, але не змогли внести ці дані в базу прикордонників. Це є кримінальним правопорушенням з боку Піскуна, передбаченим статтями 358 (використання підробленого документа) та 366 (співучасть у службовому підробленні).
Мною було направлено звернення до генпрокуратури. Але через декілька місяців я отримав відповідь прокурора міста Києва Валендюка про те, що у всій цій історії “не міститься достатніх даних, що свідчать про наявність ознак вчинення кримінального правопорушення”. Хоча моєю вимогою було не оцінювати докази, а внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
І ви можете уявити рівень законності в Україні, якщо тричі генпрокурор вдається до такої відвертої фальсифікації, а прокурор столиці просто її не помічає. Не вдаючись у подробиці, скажу, що я продовжую вимагати відкрити проти Піскуна кримінальне провадження. З огляду на місцеві вибори, слід покласти край подібному шахрайству. Подивимося на подальший розвиток.
