ГПУ просить позбавити екс-комбата "Айдару" Сергія Мельничука недоторканості
Мельничука звинувачують у створенні банди із добровольців, яка діяла з табельною зброєю у Києві, Житомирі та інших містах. ГПУ описала кілька епізодів діяльності “банди” Мельничука серед яких жодного військового злочину — самі лише розбої, банди, пограбування і викрадення людей.
Де заховатись у сесійній залі
Після свого призначення на посаду третій генеральний прокурор за останній рік Віктор Шокін обіцяв багато гучних справ, у тому числі проти нинішніх народних депутатів.
Багато хто очікував, що ГПУ візьметься за компаньйонів Януковича і його “Сім’ї”.
Але першим депутатом, у якого Шокін попросив парламент забрати мандат, став не екс-глава адміністрації Януковича Сергій Льовочкін чи колишній міністр енергетики Юрій Бойко, якого підозрюють у кримінальній оборудці з придбанням газовидобувних платформ.
Ним став колишній комбат батальйону “Айдар” Сергій Мельничук.
Шокін вже заявив, що колишньому керівнику добровольців світить довічне ув’язнення. Того ж дня, щоправда, у немилість до прокуратури потрапив і брат колишнього глави АП Сергій Клюєв. Але його перспективи Шокін оцінив оптимістичніше — до 10 років ув’язнення.
Проблеми у Мельничука почалися одразу після обрання народним депутатом за списком партії Олега Ляшка.
Виявилось, що бути одночасно і депутатом, і комбатом “Айдару” йому не дозволять.
Спроба підняти хвилю “народного гніву” під Генштабом Мельничуку мало чим допомогла. Зберігати його вплив на уже армійський підрозділ у Муженка планів не було.
Більше того, після тієї акції спікер Генштабу Владислав Селезньов публічно дав Мельничуку зрозуміти: є тільки один “Айдар”, він входить до складу Збройних сил і командувати ним буде той, кого обере Генштаб.
Колишньому ж комбату “порадили” займатись законотворчістю і не говорити від імені армійського підрозділу, щоб не мати зайвих клопотів.
Але й у Раді в Мельничука справи не пішли.
Ляшко, який провів його в парламент у своєму списку, після провокацій під Генштабом та скандалу із “порятунком” колишнього директора “Укрспирту” Михайла Лабутіна, обізвав екс-комбата зрадником та виключив із фракції.
Через місяць Мельничук та Ляшко влаштували бійку просто в кулуарах парламенту, де, до слова сказати, останній тримався з “бойовим офіцером” на рівних.
Мельничук зрозумів, що ситуація пахне смаленим, і навряд чи йому вдасться сховатись навіть у депутатській групі Ігоря Єремеєва, куди його радо прийняли.
Версія слідства
Кілька місяців про Мельничука серед правоохоронців ніхто не згадував. І ось, минулого тижня, 13 травня, генпрокурор Шокін особисто завітав до Ради, щоби зареєструвати подання про зняття недоторканності із Мельничука.
У своєму поданні до Верховної Ради генпрокурор детально розписав, які претензії слідство має до колишнього комбата “Айдара”.
П’ять епізодів, описаних у цьому документі, швидше схожі не на життя, а на кілька серій гостросюжетного голлівудського трилера.
Серія перша: “Банда добровольців”
За версією слідства, командир “Айдару” Мельничук вирішив створити не лише військову частину, але й банду з метою наживи.
Допомагати йому у цьому взялись не усі бійці “Айдару”, а лише група із десяти добровольців. Були й інші охочі, але їх слідству встановити поки не вдалось.
Серія друга: “Добровольці в пошуках наживи”
Оскільки життя в тилу спокійніше і багатше, то Мельничук вирішив, що “заробляти” його банда буде саме там, твердять у ГПУ. А прикластись було до чого.
Волонтерський рух влітку 2014 року набирав нечуваних масштабів, і люди передавали добровольчим батальйонам не тільки бронежилети і каски, але й повні комплекти дорогої амуніції і броньовані авто.
Мельничук “прагнучи розпоряджатися безоплатною допомогою… організував благодійний фонд “Небесне сузір'я “Айдар”, очолювати який доручив члену банди Сергію Грабу”. Журналістам той представлявся як заступник комбата батальйону “Айдар”, але прості бійці розповідають, що Мельничук прийняв його на службу у якості звичайного кулеметника.
Згодом потік допомоги став настільки великим, що контролювати його весь не вдавалось навіть через фонд.
У листопаді 2014 року членам банди і самому Мельничуку довелося кілька разів “вмовляти” волонтерів працювати тільки з їхнім “фондом”. Аргументи добирались переконливі: автомати, побиття і викрадення.
Це підтверджують і численні волонтерські рухи, із якими спілкувалася “Українська правда”. Наприклад, “Повернись живим” публічно заявили про припинення співпраці із батальйоном ще у листопаді минулого року. Керівник волонтерського об'єднання Віталій Дейнега грозився навіть кинути Мельничука до смітника прямо біля будівлі ВРУ через зловживання із гуманітарною підтримкою військових.
Ще один відомий волонтер, засновник “Народного тилу” Георгій Тука про проблеми в батальйоні знав з літа, коли почали приходити повідомлення з глибокого тилу з проханнями захистити волонтерів і звичайних бійців від Мельничука.
Слідчі Генпрокуратури наводять конкретні приклади зловживань.
Так, 4 листопада бійці “Айдару”, які приїхали з фронту по волонтерську допомогу, домовились з адміністрацією одного з гуртожитків в Ірпені, що один поверх відведуть для реабілітації айдарівців.
Один з айдарівців, боєць Руслан Козуб, отримав від волонтерів позашляховик SsangYong Rexton (коштує, до речі, понад півмільйона гривень — УП), на якому і мав везти допомогу з Ірпеня на фронт.
Але Мельничуку це не сподобалось, і він з сімома озброєними “друзями” поїхав в Ірпінь розбиратись, чому це такий дорогий подарунок зробили не йому.
На місці він знайшов ще й Оксану Капись, яка подарованим автомобілем “попутно їхала до розташування батальйону”. Капись значилася в “Айдарі” діловодом тилу і, на своє нещастя, мала з собою ноутбук із усією бухгалтерією.
Комп’ютер у неї забрали, а щоб розуміла, хто в батальйоні господар, ще побили і зламали ніс.
Подібна ситуація сталась менш як через тиждень у Житомирі.
Бійці Мельничука, як доповів Шокін депутатам, віджали на користь свого “фонду” інший джип Mitsubishi Pajero, який волонтери чомусь вирішили відвезти “Айдару” без дозволу його командира.
Волонтера Віталія Грегора та його помічників, які переганяли авто з Ужгорода, закрили в офісі “фонду” Мельничука і прикладами та кулаками “вмовляли” не допомагати батальйону без дозволу комбата.
Серія третя: “Депутат і спирт”
Історія із викраденням голови “Укрспирту” Михайла Лабутіна стала першим публічним скандалом, пов’язаним із батальйоном “Айдар”.
Як зазначається у поданні Генпрокуратури, 19 грудня слідчі фіскальної служби після кількох невдалих спроб таки знайшли лікарню, в якій від них переховувався Лабутін.
Фіскали поїхали вручити йому підозру у розкраданні майже 200 мільйонів гривень, але в самій лікарні їх чекав неприємний сюрприз — шестеро автоматників, які пояснили, що Лабутін піде з ними.
При цьому діяли озброєні люди дуже професійно.
“19.12.2014 близько 12.00 години на територію державної установи “Науково-практичний медичний центр дитячої кардіології та кардіохірургії”… прибули близько 20 невстановлених слідством осіб… Зайшовши на двір лікарні, члени банди розділилися. Так, частина осіб, озброєних автоматичною зброєю, зайняла усі входи до приміщення лікарні та ворота, які вели до території Шевченківського РУ ГУМВС в м. Києві… Інша частина, зокрема Бабич О.М., з групою невстановлених слідством осіб, виламавши двері запасного входу у лікарню, проникли у приміщення та піднялися на четвертий поверх, де у палаті №12 перебував Лабутін”.
Звідти його і забрали.
Заступник голови ДФС Хоменко заявив був, що Лабутіна хтось викрав, але згодом виявилось, що голова “Укрспирту” переховується у Мельничука, і він його не крав, а “взяв під захист від свавілля прокуратури”.
Через деякий час Лабутін втік за кордон.
Серія четверта: “Повернути депутату батальйон”
Після отримання депутатського посвідчення Мельничуку довелось попрощатись з посадою комбата.
Але прощання зі зброєю і печаткою “Айдара” він вирішив відкласти на кращі часи.
У Міноборони такого тактичного маневру не оцінили, і, призначивши нового тимчасового комбата, змінили і номер військової частини, під яким значиться “Айдар”.
Мельничук швидко зрозумів, що фактично втратив контроль над батальйоном, тому вирішив домогтись від військових керівників заміни комбата на “зрозумілу” йому людину.
З такою вимогою він разом зі своїми прихильниками і прийшли протестувати під Міноборони 30 січня 2015 року.
Оскільки просто стріляти у Києві не заведено, то учасникам акції довелось перекривати проспект і палити шини, поки хоч хтось і Міноборони зверне на них увагу.
Правда, знайшовся один “несвідомий” айдарівець Максим Козуб, який прийшов пояснити колегам, що їхні цілі і методи не зовсім відповідають проблемам часу.
Але, за вказівкою Мельничука, його швидко скрутили, зв’язали і так протримали 7 годин у мікроавтобусі, який, до речі, був подарований вдячним екс-головою “Укрспирту” Лабутіним. “Українська правда” детально описувала цей інцидент на початку лютого.
Серія п’ята: “Депутат і золоті сережки”
Незважаючи на видовищність акції протесту під стінами Міністерства оборони, від Мельничука почали відвертатися підлеглі.
Офіцер штабу “Айдара” Ігор Радченко на початку лютого 2015 року відмовився підпорядковуватись Мельничуку, пояснюючи це тим, що депутат військовому не начальник.
Комбат такої образи витримати не міг, переконують слідчі, і вирішив відповісти кривднику: викрасти і пограбувати.
Для цієї операції бійці Мельничука розділились на дві групи. Перша викрала Радченка і ще трьох його товаришів у Сєверодонецьку і привезла в наручниках у місто Щастя, де закрила у підвалі. Утекти від нападників Радченко зможе тільки через 11 днів.
Друга група поїхала до нього додому “проводити обшук”.
Вдома на час, коли туди увірвалось близько десяти нападників, були дружина Радченка, його мати та 4-річна дочка Злата.
“Видаючи себе за працівників СБУ, нападники обшукали будинок та відкрито заволоділи належними подружжю Радченків коштами та майном, а саме:
- коштами у сумі 40 тисяч доларів США та 31 тисяча гривень;
- ноутбуком “Леново”, орієнтовною вартістю 7 тисяч гривень;
- двома Wi-Fi роутерами, кожен вартістю 500 гривень;
- планшетом “Леново”, орієнтовною вартістю 2500 гривень;
- мобільним телефоном “Леново”, приблизною вартістю 3 тисячі гривень;
- фотоапаратом “Нікон Кулпікс”, вартістю 4 тисячі 480 гривень;
- золотими сережками, вартістю 3 тисячі 500 гривень;
- золотою обручкою, вартістю 4 тисячі гривень;
а також паспортом Радченка І.О., після чого нападники залишили будинок”.
Версія Мельничука
Сам комбат-депутат у своїх коментарях поки у деталі справи не вдається, а відбувається фразами про те, що він нікуди не втікає і готовий “прийняти бій”.
Він уже встиг відхреститись від людей, яких у Шокіна називають його спільниками, заявивши, що його намагаються “прив'язати” до якихось злочинців, хоч він не бандит, а депутат.
Мельничук переконує, що ГПУ хоче видати створений ним влітку 2014 року батальйон “Айдар” за злочинне угрупування і спробує протягнути через цю справу чотири сотні бійців, які не увійшли до лав збройних сил. Хоча прокуратура поки говорить лише про десяток спільників.
Мельничук пообіцяв не ховатись від слідства і не тікати з країни. Він і справді ходить на засідання Ради, і навіть погрожував Шокіну позовом в суд за те, що генпрокурор десь сказав, що Мельничук виїхав з країни.
Прийшов Мельничук і на останнє засідання регламентного комітету. Прийшов разом із Сергієм Клюєвим, який намагається купити у Раді індульгенцію від подання Шокіна. Проте комітет чекає від Генпрокуратури відповіді на свої запитання щодо Мельничука-Клюєва, і вирішив зайнятись цим питанням впритул на наступному засіданні.
Чи потраплять нарешті подання Шокіна в сесійну залу через два тижні, коли Рада знову зійдеться на роботу?
Уже зараз виглядає на те, що якщо Клюєву і вдасться відкупитись, то комбата-мародера зі своїх рук генпрокуратура не випустить.
