Напевно, ні для кого вже не секрет, що в Україні діє російська агентура. Іноді її для пристойності називають "російським лобі", але суть від того не змінюється.
Можна навести безліч прикладів того, як захисники інтересів Росії діють у різних сферах українського економічного та суспільно-політичного життя. Хтось робить це відкрито та нахабно, а хтось тонше, вміло маскуючись. Навіть війна не зупинила цієї ворожої діяльності. Лобісти Кремля діють в Україні й зараз, фактично виступаючи на боці агресора та стаючи співучасниками вбивств своїх співгромадян.
Неважко пригадати основні напрями діяльності таких лобістів. У мирні часи, доки Москва ще зберігала видимість дружнього ставлення до Києва, вони здебільшого намагалися відстоювати інтереси замовників у нафтогазовій галузі. Оскільки Україна була найважливішим партнером Газпрому та споживала десятки мільярдів кубометрів блакитного палива, за які сплачувала Росії мільярди доларів, було дуже важливо втримати її на газовому гачку. Для цього в нас працювали сотні агентів. Одні голосували в парламенті, інші влаштовували платні мітинги проти видобутку сланцевого газу, намагаючись запобігти здобуттю енергетичної незалежності, треті пропагували в пресі вступ до Митного союзу та подальшу залежність від "дешевого" російського газу. Звісно, ніхто з них не казав про справжню ціну тих знижок, які отримувала Україна в обмін на частину свого суверенітету.
На роботу агентури Кремль ніколи не шкодував грошей. Іншими сферами діяльності лобістів були культура та освіта. Там просували російський історичний міф, водночас усіляко дискредитуючи українські історичні публікації на неприємні для росіян теми, як-от Голодомор, діяльність УПА, сталінські репресії. Щедро виділяли гроші на підтримку "правильних" письменників, які пропагували ненависть до Заходу та культ сильної руки, а також паплюжили українську культуру та пророкували розпад Української держави. Звісно, після початку війни основний напрям діяльності російських агентів змістився на військову тематику. Численні лобісти Кремля працюють проти нашої держави в різні способи, але, попри відмінність і різнорідність засобів, мета у всіх одна: послабити Україну, наблизити її поразку, зламати волю та примусити уряд підписати мир на вигідних для Москви умовах. Хтось збирає в соцмережах інформацію про позиції українських військових. Хтось закликає опиратися мобілізації та пояснює, як це краще зробити. Хтось стверджує, що в країні точиться громадянська війна, та закликає взагалі йти на штурм держустанов і влаштовувати безлади в столиці.
Шляхів підірвати обороноздатність країни багато, і кожен відпрацьовує свій фронт робіт.
Жорсткої критики зазнають буквально всі ініціативи України зі зміцнення своєї оборони. Росія намагається показати марною таку роботу, висміяти ці кроки, бо чудово розуміє, що будь-яке укріплення України суттєво ускладнює її подальшу експансію. Багато діставалося, певна річ, й славнозвісній стіні на кордоні, яку по черзі обіцяли побудувати спочатку Коломойський, а потім Яценюк. Російська преса ледь не надірвалася, критикуючи цю ініціативу. Писали, що стіна нікого не зупинить, що гроші на неї вкрадені, що ніхто взагалі не будуватиме її, а всі обіцянки з цього приводу є популізмом.
Як зазвичай буває в таких випадках, у Росії багато цитували зручні для неї висловлювання українських політиків, журналістів та експертів. Деякі такі заяви робили ніби спеціально для росіян. Наводили, наприклад, слова Віктора Балоги та його звинувачення уряду в корупції.
"Мені цікаво, а хто цю стіну або хоча б мінімальний натяк на неї бачив? Хто може показати хоч якісь інженерні споруди, які уряд встиг побудувати на кордоні з РФ? Чи стіна існує тільки на папері? А на неї, між іншим, з бюджету виділено 100 млн грн. Так скільки кілометрів її побудовано? Чи кошти розкрадені на вибори?" — написав Балога в себе у Facebook.
Цей його допис одразу ж підхопило видання "РИА Новости", яке випустило статтю із заголовком "Стены на границе Украины и РФ не будет — деньги пропали", посилаючись саме на слова Балоги. Проти будівництва стіни висловлювалися й інші промосковські спікери. Їхні аргументи здебільшого були такі: який сенс зводити щось на кордоні, коли війни з Росією немає, а є внутрішній конфлікт. Треба не укріплення споруджувати, а домовлятися. При цьому вони, як правило, не уточнюють, як саме домовлятися і що втратить Україна в такому разі. Сьогодні робота російських лобістів в Україні зводиться до пропагування прийняття умов Москви, завуальованих під умови сепаратистів. Мовляв, треба лише ухвалити позаблоковий статус, відмовитися від євроінтеграції, "почути Донбас" — і війна скінчиться. Пацифізм, який пропагують зараз в Україні російські агенти, загалом є позитивною течією. Але він корисний не в тому випадку, коли країна потерпає від агресії. Пацифізм слід пропагувати в лавах агресора, тобто Росії. Але якраз там "пацифісти" зазвичай чомусь діяти не поспішають.
РФ розуміє, що в Україні суспільство є не мовчазним стадом, а силою, до якої керівництво держави змушене прислухатися. Тому виділяє багато коштів, щоб працювати не тільки з владою (що останнім часом не вдається), а й із громадською думкою.
Щоправда, така робота бачиться все менш переконливою. Різке зростання антиросійських настроїв в Україні внаслідок воєнної агресії робить діяльність агентів Кремля дедалі важчою та часто безплідною. Рани, завдані Україні Путіним, загоюватимуться ще довго. І той, хто сипатиме на них сіль, навряд чи матиме підтримку українців.
