Непослідовні та розрізнені заяви лідерів опозиції в першу чергу свідчать про небажання брати не себе будь-яку відповідальність за майбутнє країни. По-друге — про відсутність будь-якого досвіду грати “першим номером”. Про це сказав політолог Володимитр Цибулько.
“Коли Яценюкові та Кличку трапився шанс стати фігурами „першого ешелону“, виявилося, що вони просто не сформовані бути лідерами. І заяви Яценюка про готовність сформувати уряд нічого не варті. Яценюк не готовий сформувати уряд”, — сказав В.Цибулько.
На думку політолога, це пов’язано з тим, що уряд сформувати за будь-яких обставин можна лише враховуючи певну географію розміщення продуктивних сил країни.
“Індустрія — це схід України. Значить бажано на відповідні посади призначати людей, котрі опираються на певну політичну силу, популярну у цих регіонах. Відповідно гуманітарну сферу треба віддавати людям, котрі опираються на політсилу у своїх регіонах. Адже мова йде про те, щоб вибудувати певну гармонію. А на мою думку світоглядно Яценюк мислить категоріями „антивлади“. Тобто все, що зробила Партія регіонів — це треба не міняючи очолити, розставивши свої кадри на позиції, які вже є. Наприклад ПР опирається на обласні ради, робітничі колективи на „своїх“ територіях, де основні акціонери підприємств забезпечують робочі місця. Яценюк же мислить „короткотерміновими проектами“. А для того, щоб творити економічні дива, треба мати концептуальне мислення і мужність. На мою думку — саме цього не вистачає лідерам опозиції. У них є мужність виходити до людей та спілкуватися, аналізуючи певні настрої людей та витягуючи з них схвалення своїх дій. Але це фактично модель поведінки політика-посередника між силою народу та силою владного класу”, — сказав політолог.
Він також зазначив, що “мандат Майдану”, про який неодноразово казали опозиційні політики — це політичний евфемізм.
“І цей „мандат Майдану“ опозиційні лідери мали скласти найпершими, оскільки не змогли повести за собою мільйони людей Окрім того, вимоги опозиції щодо скасування кримінальних проваджень стосовно затриманих активістів, а не просто звільнення їх з-під варти, це „перетягування канату“ із радикальним „Правим сектором“. Адже опозиційні депутати зрозуміли, що вони програли боротьбу, навіть не голосуючи за так званий „закон про амністію“. І тепер, щоб хоч якось виглядати нормально, вони намагаються висувати такі вимоги”, — зазначив політолог.
