Дії російських прикордонників у акваторії Азовського моря, яка досі не розмежована через саботаж Москви, мають дедалі менше спільного з міжнародним правом
Вбивство чотирьох українських рибалок російськими прикордонниками в Азовському морі далеко за межами територіальних вод РФ вкотре сфокусувало увагу на принципах двосторонніх відносин, які склалися останнім часом між офіційними Києвом та Москвою. Фактично піратський напад у водах, на які російська сторона не має жодних прав відповідно до нинішнього правового стану водойми, є ілюстрацією не лише справжнього ставлення офіційної Москви до "братнього" народу, а й цілковитої неспроможності режиму Януковича ефективно обстоювати національні інтереси та життя українських громадян. Знову ж таки навіть у випадку мешканців регіону, який нинішня правляча партія та президент вважають своїм базовим.
У ширшому контексті ситуація вкотре підкреслила, що "нова східна політика", завдяки якій Янукович чотири роки тому обіцяв досягнути поліпшення відносин із Москвою після "помаранчевої конфронтації", цілком прогнозовано завершилася провалом і нинішні позиції офіційного Києва у відносинах із РФ значно гірші, ніж ті, які були за президентства Ющенка. Навіть завершити процес делімітації акваторії Азовського моря, про уявні успіхи в чому ще торік урочисто звітував Віктор Янукович за результатами зустрічі з Путіним, так і не вдалося.
Як наслідок — російські силовики фактично почали повертатися до політики "самозахоплення" зразка тузлинського скандалу 2003 року й у відкритому морі. Нападають на громадян іншої держави, захоплюють у полон і намагаються, порушуючи міжнародне право, ув’язнити на власній території. За великим рахунком, коли проаналізувати останній інцидент із українськими рибалками в Азовському морі, то виявиться, що дії російських прикордонників мало чим відрізняються від дій тих самих сомалійських піратів в Індійському океані.
Шито білими нитками
Спочатку російська сторона вустами прес-офіцера Прикордонного управління ФСБ Росії по Краснодарському краю Натальї Стрєдініной оприлюднила таку версію подій 17 липня: "Намагаючись відірватися від російських силовиків, судно-порушник виконало небезпечний маневр, різко змінило курс у бік переслідувачів, порушивши міжнародні правила запобігання зіткненням суден на морі". Нібито все зрозуміло викладено, та й, кажуть, уцілілий моряк Олександр Федорович підписав свідчення, яким підтвердив цю версію. Але рибалки були на звичайному пластиковому човні з двигуном, російські прикордонники — на сторожовому катері "Мангуст" завдовжки майже 20 м і бортом заввишки 2,2 м з алюмінієво-магнієвого сплаву. Яким чином човен міг протаранити катер, незрозуміло. Втім, усе стало на свої місця, коли заговорив "урятований" моряк Олександр Федорович. За його словами, прикордонники спочатку стріляли (за межами власних територіальних вод!) по рибалках, а потім пішли на таран. Причому є підозра, що принаймні один із українців загинув не від зіткнення з російським судном, а від кулі. Відповідний напад не просто був вчинений за межами російських територіальних вод. За словами його жертви, прикордонники навіть були вдягнуті не по формі, обмежившись шортами і майками. При цьому, як розповів Федорович, діяли зі сміхом. Коли ж після тарану двоє рибалок усе ще були живі й Олександр просив їх урятувати, росіяни відмовилися, сказавши, що викликали МНС. Тобто свідомо не надали допомоги, хоча це суперечить не лише міжнародно-правовим актам, а й російському законодавству. Зокрема, відповідно до п. 862 гл. 20 Корабельного статуту ВМФ РФ прикордонники з катера мусили рятувати рибалок, не чекаючи працівників МНС.
Російська влада не лише проігнорувала злочинні дії своїх прикордонників, а й зосередила всі зусилля на тому, щоб перекласти відповідальність на українських громадян і таким чином уникнути відповідальності за відомим правилом "найкращий захист — це напад". Було порушено кримінальну справу за ст. 352 КК Російської Федерації "Порушення правил кораблеводіння" та розпочато судовий процес проти захопленого в полон громадянина України за ст. 256 КК РФ "Незаконний вилов біологічних ресурсів", хоча доказів цього в росіян немає. А важко пораненого Олександра Федоровича, у якого була пробита легеня, поставили перед вибором: або він підписує зізнання про браконьєрство й погоджується з версією прикордонників щодо інциденту, або йому не роблять операції на легені. Крім того, у російських ЗМІ поширено інформацію про те, що після шторму в зоні переслідування українців виявили рибальські сітки. І з цього безпідставно зроблено висновок, що це справа рук загиблих донецьких рибалок.
Без права на "затримання"
Українські рибалки не порушували державного кордону РФ, не входили в її територіальні води. Досі українсько-російська договірна база (на основі угоди 2003 року) розглядає Азовське море як таке, що спільно використовується обома країнами. Українська сторона не раз порушувала питання про укладення договору щодо делімітації морського кордону між Україною та РФ на основі міжреспубліканського адміністративного кордону УРСР і РСФСР. Проте Росія відмовлялася. У липні 2012 року Янукович і Путін оприлюднили спільну заяву про делімітацію морських просторів в Азовському і Чорному морях, а також у Керченській протоці. Деталі цієї угоди не розголошували. Щоправда, озвучений у ній намір президентів України і Росії делімітувати кордон досі не реалізований через саботаж російської сторони. А якби він був чітко визначений, то нещодавнього інциденту могло б і не бути, а наші громадяни були б живі.
Врешті Міністерство юстиції України з великою затримкою оприлюднило висновок, яким підтверджено, що наші рибалки, перебуваючи в Азовському морі, мали повне на це право. У прибережній смузі (за 4 км від берега), де й діє російська юрисдикція, вони не були (знаходилися в точці координат 46° 41,2' північної широти, 37° 51,7' східної довготи), а виключну економічну зону та континентальний шельф РФ в Азовському морі також не визначила, оскільки немає українсько-російських договорів щодо розмежування сфери економічного впливу України та Росії в згаданій водоймі. На цій підставі Мін’юст констатував: "…інцидент слід розглядати як такий, що виник не в межах територіального моря РФ та адміністративних межах її прикордонного контролю, тобто не на території РФ. І, як наслідок, факти здійснення кримінально караного вчинку на території РФ відсутні". То не лише констатація безпідставності затримання українців, а й свідчення того, що російські прикордонники скоїли фактично піратський напад за межами своєї юрисдикції. Проте цього замало, а далі українська сторона, яка вже три роки займає щодо східного сусіда позицію меншовартості у спірних конфліктних ситуаціях, піти не наважилася. Навіть після того, як 9 серпня російський слідчий відмовив у задоволенні клопотання адвоката про закриття кримінальної справи і повернення рибалки Олександра Федоровича в Україну та передав справу в прокуратуру. Таким чином, український громадянин, захоплений у нейтральних водах, фактично є в цій ситуації заручником, а наша влада обмежується формальними заявами та разом із російським керівництвом відзначає "спільне свято" Військово-Морського флоту (адже святкування відбулося вже після вбивства росіянами донецьких рибалок та захоплення одного з них у полон).
Наразі з українського боку відсутні вимоги до Росії активізувати процес делімітації акваторії Азовського моря, через брак якої і трапилася значною мірою трагедія. Досі не висунуті вимоги щодо виплати компенсації сім’ям загиблих. Попри ігнорування російською стороною міжнародних правових норм та безпідставне утримування громадянина України фактично в заручниках, офіційний Київ ще не висловив наміру звернутися до міжнародних судових органів. Врешті, в Україні й досі не відкрите кримінальне провадження за фактом убивства наших громадян.
Історія із загибеллю донецьких рибалок вкотре продемонструвала нездатність режиму Януковича в особі вищих посадовців захищати українських громадян та обстоювати національні інтереси у відносинах зі східним сусідом. Натомість Москва може й далі, як і у випадку з інцидентом довкола Коси Тузла 2003 року, використовувати неврегульований статус Азовського моря і Керченської протоки для провокацій, зокрема політичних, які в майбутньому можуть стати ще зухвалішими.
