Залізничники вирішили, що 22 мільярди за лізинг електровозів, має отримати фірма “Прем’єр Лізинг”, яку обслуговували “межигірські” юристи.
Наприкінці минулого тижня у ЗМІ прокотилась низка публікацій про те, що “Укрзалізниця” замовила “маловідомій компанії” електровози на 8 мільярдів по лізинговій схемі. Оскільки “маловідомою” компанією було названо широковідому у вузьких колах фірму “Прем’єр Лізинг”, то не буде зайвим нагадати про героїв нашого часу, а також додати трохи більше інформації про ці тендери взагалі.
По-перше, поки різні сайти передруковували один у одного інформацію з першоджерела “Комерсанту-Україна” про тендери на 8 млрд грн., у “Віснику держзакупівель” з’явилось ще кілька оголошень про акцепти “Прем’єр лізингу” — наразі маємо акцепти на загальну суму 22,33 млрд грн.
З цієї суми 22,07 млрд грн. — це закупівлі електровозів, а решта — закупівлі рейкозварювальних комплексів на автомобільних шасі, які можуть їздити і по рейкам.
По-друге, називати “маловідомою” компанію “Прем’єр Лізинг” — трохи зневажливо як для фірми, яка до останніх тендерів менше ніж за рік уклала угоди з “Укрзалізницею” на 5,29 млрд грн., а з врахуванням останніх електровозів взагалі матиме тендерний букет на 27,62 млрд грн.
Отже просто нагадаємо хто ховається за “прем’єрською” вивіскою.
Засновником фірми “Прем’єр Лізінг” є Анатолій Герасименко, мешканець смт Білокуракине Луганської області. Компанія прописана за адресою масовою реєстрації в Києві по вул. Горького, 97.
За даними “Української правди”, реєстрацією та супроводом діяльності різних фірм, в тому числі і “Прем’єр лізингу” займалась “Юридична компанія “Стайлинг”. А засновник “Стайлингу” Богдан Данкевич відомий як засновник ПАТ “Домінанта”, основним акціонером якого є ТОВ “Танталіт” — номінальний власний резиденції “Межигір’я” Віктора Януковича.
Директором “Прем’єр лізингу” є Андрій Черніков, теж широковідомий діяч у вузьких колах. У 2009 році він очолював компанію “Укррослізинг”, коли вона намагалась продати Київському метрополітену вагони на суму 1,39 млрд грн. За даними ГоловКРУ, вартість вагонів було завищено на 55%.
Тоді засновником “Укррослізингу” була кіпрська компанія “Імпофірм Консалтінг Лімітед”. Вона також виступала засновником ТОВ “Албента”, пов’язаного з бізнес-групою народного депутата від Партії регіонів Юрія Іванющенко (про зв’язки “Укррослізингу” з Юрою Єнакіївським докладніше тут і тут).
Нині Черніков також відомий як директор ТОВ “Фортуна-лізинг”, яке отримало підряд Сімферопольського аеропорту на лізингові послуги вартістю 297,54 млн грн. А директором “Укррослізінгу” після Чернікова була призначена Світлана Жукова, яка до цього працювала у фірмі “ВТБ лізинг Україна”, дочірній компанії російського “Внешторгбанка” (до росіян у історії з лізингом електровозів ми ще повернемось).
По-третє, самі тендери пройшли на межі закону.
На тендерах на постачання електровозів залізничники мали по три пропозиції — від “Прем’єр лізингу”, а також від фірм “Альянс лізинг” та “ОТП-лізинг”. З цієї трійці лише остання компанія з міжнародної групи ОТП видається абсолютно зовнішнім гравцем, який вирішив спробувати щастя у багатомільярдній грі, а потім здивувався потужностям конкурентів. Вже після тендеру представник компанії розповідав “Комерсанту”, що пропозиція ОТП (лізингова ставка 13%) була зроблена взагалі на межі рентабельності. Тому конкурувати їм з “прем’єрською” пропозицією 9,5% було взагалі неможливо.
Хоча чомусь є враження, що якби “ОТП” запропонувало електровози під 9%, то у них би з’явились проблеми з оформленням заявки, і до тендерів було би допущено лише двох інших учасників. У цьому випадку “Альянс” забезпечив би “Прем’єру” тендерне алібі, будучи єдиним мінімально необхідним конкурентом для процедури “відкритих торгів”. Бо ці фірми недалеко попадали від спільної яблуні.
Як вже йшлось вище, “Прем’єр лізинг” мав справу з юридичною компанією “Стайлинг”. І саме ця юркомпанія у 2011 році заснувала “Альянс лізинг” (згодом лізингову фірму було перереєстровано на такого собі киянина Сергія Білоткача).
Відмітимо, що така “пов’язаність” законом не карається, бо нашим правоохоронцям та іншим стражам держбюджету потрібно, щоб хтось їм офіційно довів наявність у тендерних конкурентів одного співзасновника з часткою щонайменше 25% в обох компаніях. На все, що складніше описує зв’язки між фірмами, закон офіційно плювати хотів.
Цього разу плювок вийшов аж на 22 мільярди.
Також є певні сумніви у тому, що це взагалі була найкраща схема.
Закупівля у кредит коштує дешевше від лізингу, оскільки постачальник закладає у свою винагороду і кредитний відсоток, і ризик того, що замовник з часом відмовиться від придбаних електровозів.
Тож хто має отримати задоволення від цієї схеми?
Той же “Комерсант” відмічав, що “Прем’єр лізинг” зміг запропонувати найдешевші відсотки тому, що за фірмою, можливо, стоять дешеві кредитні гроші кремлівського “Внешэкономбанку”. Також у фірми, наближеної до найвищого керівництва країни, у рукаві цілком можуть бути варіанти компенсації лізингової ставки від виробника техніки. Чому б не припустити, що російські виробники електровозів (а саме у них будуть купувати техніку) мають відповідну вказівку з Кремля піджати свою маржу на кілька відсотків, які у вигляді знижки і перекочують у кишеню лізингодавця?
У цьому випадку всі учасники схеми будуть задоволені. Кремлівський банк вкладається у подальше збільшення залежності української економіки від російських грошей, російський виробник отримує величезне замовлення на кілька років роботи, мешканець села Білокуракине отримає свій процент від багатомільярдного замовлення. Оплачує ж банкет “Укрзалізниця”.
Єдине питання, чи будуть задоволені пересічні українці та вітчизняний бізнес, яким “Укрзалізниця” по кілька разів на рік підіймає тарифи на перевезення, бідкаючись на свою збитковість?
