"Чому собака вихляє хвостом?
Тому, що вона розумніша за свій хвіст.
Якби хвіст був би розумніший, він би вихляв собакою".
Передмова до фільму "Wag the dog"
Історія "бідної вчительки", котру начебто рейдери хочуть виселити з власного будинку на Печерську — чи не найгучніша і найяскравіша фальсифікація цього року. За кількістю телесюжетів, та ступенем розповсюдження у мережі інтернет (не кажучи вже про кількість задіяних у ній Народних депутатів), вона перевищила навіть "проффесорські" гонорари!
Бажання докопатися до істину у якій завгодно справі — цілком природнє бажання людини розумної. Але чим далі я вникав у суть того, що відбувається — тим частіше згадував цей класичний фільм. У ньому, нагадаю, за кілька днів до президентських виборів у США до Білого дому запрошують політтехнолога, щоби зам’яти сексуальний скандал з діючим Президентом, та врятувати його стрімко падаючий рейтинг. Найнявши голлівудського продюсера, політтехнолог , за допомогою ЗМІ, переконує народ у загрозі ядерного тероризму, та навіть тому, що країна переможно веде неіснуючу війну.
Саме у ролі таких собі простих громадян, котрими маніпулюють, опинилась велика частина користувачів інтернету і більшість телеглядачів. Тобто, усі ті, що не розумніші за собачий хвіст. І це при тому, що у кожного користувача мережі є можливість перевірити факти у справі "бідної вчительки". Натомість, люди не тільки радісно споживають брехню, але й діляться нею у мережі.
Цитуємо ЗМІ: "В 1986 году семье Москаленко удалось приобрести часть частного дома по небольшой цене в непрестижном тогда районе". Будинок Ніни Москаленко є багатоквартирним. У цьому можна пересвідчитись, подивившись стару (у нашому випадку це — перевага) базу даних сайту allukraina.org
У будинку по пров. Землянському, 14 — три квартири. Земельна ділянка перебуває у спільному користуванні власників усіх квартир. І саме це є причиною всіх подій, що розгорнулися навколо будинку, який сам по собі не вартий не те що ніяких грошей, а навіть і доброго слова. Реальну цінність являє собою саме земля — при умові її приватизації. Але з приватизацією в даному випадку — справа дуже каламутна. Приватизація можлива за згодою всіх співвласників будинку — але в даному випадку цей будинок має статус багатоквартирного. А отже, потрібно створювати ОСББ і приватизувати землю на це ОСББ як на юридичну особу. Або — скупити всі квартири та перереєструвати будинок як єдине ціле. Чи просто загарбати.
Отже, всі шляхи до отримання законного права власності на цю ділянку є юридично сумнівними та непосильними для осіб, які не мають суттєвого адмінресурсу та/або грошей — оскільки рішення про приватизацію цієї землі слід протягнути через Київраду. А без землі ці халабуди, за які нібито йде війна -не мають жодної цінності. Але для того, аби отримати хоча б гіпотетичне право приватизувати землю — потрібно відвоювати халабуди.
Саме з урахуванням цих "стартових умов" і йдуть торги. Як неважко здогадатись, вчителька Москаленко разом зі своєю матусею вимагають, аби у них викупили їхню помийку за ринковою ціною землі, а інші співвласники слушно зауважують, що такі претензії є абсолютно сміховинними. З іншого боку, доки мама з доцею залишаються власницями хоч якогось шматка старих будівель, цінність всього об’єкту залишається нульовою. І хто тоді рейдер?
Перспектив вирішення цього конфлікту в правовому полі банально немає, а тому всі сторони конфлікту намагаються залучити на свою сторону максимально можливу підтримку -"підписку" — "Свободу", міліцію, виконавчу службу, тощо. Проста до болю думка ЧЕСНО, з усіма можливими додатковими факторами — оцінити ресурс та так само ЧЕСНО його поділити — навіть не спадає сторонам на думку.
А отже, цирк з протистоянням на вулиці Землянській ще довго тішитиме роззяв та слугуватиме інформаційним приводом для лохів (джинсовиків)-журналістів.
Отже, цитуємо ЗМІ: "…неизвестные длительное время пытаются выжить женщину из дома по переулку Землянский, 14, где с 50-х годов жили ее родители". Ніна Москаленко, як і її батьки, проживала у селі Ташан, Переяслав-Хмельницького району Київської області, до 1980-х років, коли приїхала до Києва на навчання.
У 2003 році Ніна Москаленко привозить з села матір, щоб організувати її шлюб з вдівцем сусідом. Матір вдало “губить” паспорт, та отримує новий (вже без відмітки про шлюб у 1962 році) та згодом, оформивши шлюб з вдівцем Іваном Михайленком, якому належить квартира №3 у згаданому будинку, повертається додому. 26 вересня 2012 року (тобто вже після смерті Івана Михайленко) Печерський відділ РАГС анулює запис про шлюб Івана Михайленко та Ганни Москаленко після звернення… її законного чоловіка. Тобто Ганна Макарівна вийшла заміж, будучи заміжньою!
А якщо рішення про анулювання цього шлюбу законне, то цілком законні і претензії племінника Івана Михайленка на квартиру №1 у будинку по пр. Землянський 14! І ані рейдери, ані олігархи тут ні до чого.
Не зайвим буде також нагадати історію про смерть "батька" (вітчима) Ніни Москаленко, кримінальну справу щодо якої закрили у 2012 році. 25 січня 2010 року Іван Михайленко вийшов з хати, послизнувся та впав. При цьому примудрившись отримати травми, які, за висновками судмедексперта, людина не може отримати, впавши з висоти власного зросту. Дуже цікавим є також те, що тіло було знайдене у трьох метрах від місця падіння. Більше того, тіло, за висновками експерта, пролежало у дворі на цей момент більше доби. Ходять чутки, що у графіку чергувань райвідділу у цей день стались якісь зміни, і той мент, який мав прибути за викликом, не зміг. Але все це, звісно ж, лише плітки недоброзичливців.
Окрім того, перед смертю, потерпілого не годували декілька днів, про що свідчить зафіксований під час розтину абсолютно пустий шлунок дідуся. Що також не з кращої сторони характеризує його “дружину” та падчерку.
Цікаво і те, що у одному з інтерв’ю Ніна Москаленко проговорилась про те, що "продала третину". Квартири, ділянки чи ще якогось майна?
Досить цікаво почитати рішення судів по справі: першої інстанції та апеляційного.
Взагалі-то подібних справ в кожному суді — приблизно 1/3 від загальної кількості. Українці постійно обманом захоплюють/відсуджують одне у одного шматки спільної власності. Або просто переносять межу . Оскільки патологічно неспроможні ділитись ЧЕСНО, а натомість палко прагнуть “віджати” одне у одного весь ресурс цілком.
У “нещасної вчительки” ніхто і не думав відбирати її 1/3 будинку, тобто, її квартиру, придбану ще в 1987 році. У її матері просто через суд відібрали іншу 1/3, анулювавши свідоцтво про спадщину, і визнали право власності за колишньою квартирою померлого дідуся за якимось його дальнім родичем.
Але, як вже зазначалося — 1/3 халабуди ніякої цінності не має, незалежно від того, кому вона належить. Всі троє поточних власників нічого не можуть зробити з цим активом поодинці, а домовлятись не хочуть — або всі відразу, або принаймні деякі з них.
Усієї правди по цій справі громадськість, швидше за все, так ніколи і не буде знати. Але беззаперечним є те, що депутати від ВО "Свобода" маніпулюють громадською думкою, виступаючи на боці шахрайок, а багато ЗМІ їм підігрують — чи то за гроші, чи то через лінощі та небажання розібратись в суті проблеми.
А суть проблеми полягає в тому, що навіть через 22 роки незалежності в Україні немає ані цивілізованої системи реєстрації майнових прав, ані прозорої процедури приватизації землі (а є лише дискреційні повноваження наскрізь корумпованої місцевої влади), ані ефективних алгоритмів розв’язання суперечок між співвласниками неподільного майна.
Але для того, щоб всисвітлювати ці проблеми, журналістам треба працювати над собою, вчити матчастину, бути допитливими та професійними. А це — значно важче, ніж здіймати за 50 доларів безпідставний гвалт на тему “рятуйте нещасну вчительку”, яка по факту є... не будемо казати, ким.
