22 грудня цього року вітчизняна дипломатична служба офіційно, вже втретє, відзначатиме своє професійне свято. З нагоди 90 ї річниці створенняукраїнської дипломатичної служби 28 листопада цього року Президент України Віктор Ющенко видав Указ "Про відзначення 90 ї річниці українськоїдипломатичної служби". Яким були головні досягнення України на зовнішній арені, починаючи від створення її дипломатичної служби до наших днів? Які завдання стоять перед дипломатією на найближчу перспективу і як просувається українська держава на шляху європейської та євроатлантичної інтеграції? Про це — "Дню" в ексклюзивному інтерв’ю з Геннадієм Удовенком, який обіймав посаду міністра закордонних справ України з 25 серпня 1994 року по 17 квітня 1998 року.
- Геннадію Йосиповичу, будь ласка, назвіть декілька прикладів найвидатніших досягнень чи провалів української дипломатії за 90 років.
- Найвизначнішими досягненнями української дипломатії є укладення після проголошення Української Народної Республіки (УНР) низки багатосторонніх і двосторонніх договорів. Насамперед, слід згадати Брестський (Берестейський) мирний договір між Росією (РСФРР) та державами Альянсу 1918 року, згідно якого Україна і Фінляндія визнавалися незалежними державами. Проте 13 листопада цього ж 1918 року радянський уряд анулював цей договір. Якщо Фінляндія далі розвивалася як незалежна держава, то Україна стала колонією.
УНР зазнала поразки не з вини дипломатії. Це сталося через внутрішні суперечності і через те, що УНР не підтримали держави Альянсу. Хоча й техніка української дипломатії, дійсно, не була на найвищому рівні. Ми повинні враховувати, що все залежало від потужності чи слабкості нашої держави.
Одним із найважливіших досягнень української дипломатії в історії незалежної України є початок делімітації українсько-російського кордону. Росія категорично не визнавала кордону між країнами-членами СНД. Нам удалося домогтися фіксації кордону в Договорі про дружбу та співробітництво й партнерство з Росією. Ми провели переговори про делімітацію кордону суходолу, розпочато навіть роботи з демаркації цього кордону. Цього року поновлено переговори, і вже є перші позитивні зрушення в делімітації Керченської протоки, акваторії Азовського моря.
- Також хотілося би почути вашу оцінку діяльності української дипломатії за нинішній рік: які були досягнення і провали за цей час?
- Що стосується досягнень 2007 року, то слід відзначити, перш за все, підписання Угоди між Україною та ЄС про спрощення візового режиму і реадмісію. Крім цього, до здобутків української дипломатії можна віднести визнання низкою країн світу Голодомору 1932-1933 рокiв актом геноциду українського народу. Також треба згадати резолюцію про "Вшанування пам’яті жертв Голодомору в Україні", яка вперше була ухвалена Генеральною конференцією ЮНЕСКО, а також про спільну заяву ради міністрів ОБСЄ "Про 75 ту річницю Голодомору 1932- 1933 років в Україні".
- Як ви оцінюєте досягнення української дипломатії на шляху інтеграції в НАТО? Чи під силу Україні отримати План дій щодо членства в НАТО наступного року на саміті Альянсу в Бухаресті і наскільки це важливо для нашої країни?
- З НАТО у нас бурхлива діяльність по всіх напрямках. Але ми ніколи не питали український народ, чи потрібно йому вступати до НАТО. І це була помилка. Ми на мить забули про те, що українському народу майже півстоліття вбивали в голову думку про те, що НАТО — це ворог, який готовий знищити Радянський Союз. Ми не врахували, що в пересічного українця НАТО асоціюється з негативом. Тому ми повинні активно роз’яснювати, чому Україна хоче і має вступати до НАТО. Засоби масової інформації мають роз’яснювати, що таке НАТО, що ця організація змінилась і перетворилася з військового альянсу на політично-військовий, що НАТО нам допомагає. Люди також мають знати, що свого часу Путін зробив таку заяву: "Ми не сприймаємо НАТО як ворожу організацію".
План дій щодо членства, безумовно, потрібен Україні. Як щирий прихильник Організації північноатлантичного договору я хочу, щоб Україна жила так, як інші країни — члени НАТО. Я хочу, щоб парасолька безпеки нашої держави була забезпечена з боку НАТО. Адже події на Тузлі свідчать про те, що ми не можемо самостійно забезпечити свою державність і незалежність.
- Як ви оцінюєте досягнення української дипломатії на шляху просування нашої країни в ЄС? Чи спроможний Київ вести діалог із Брюсселем на засадах взаємності?
- Перед нами стоять три завдання. Нарешті визначитися зі вступом України до СОТ. Це вимога Євросоюзу, щоб розглядати наступні етапи співпраці з нашою країною. Але я не вірю, що ми швидко вступимо до СОТ. У 2008 році закінчується термін угоди про партнерство і співробітництво, і зараз ми працюємо над підготовкою нової угоди. Наше головне завдання, щоб в угоді закріпити питання про майбутнє членство в Євросоюзі. Це віддалена перспектива. Я також спокійно дивлюся на це питання, бо скоро ми не вступимо до ЄС. Нам потрібен усередині держави економічний розвиток, суттєве підвищення життєвого рівня українського народу. Але прийде час, і коли ми все це виконаємо, станемо справді потужною країною, тоді Євросоюз сам запропонує нам вступити.
- Чи вдасться Україні вибудувати відносини з Росією на принципах взаємодовіри та взаємоповаги?
- Російсько-українські відносини — ключові для нас. Думаю, що, на жаль, нам не вдасться вибудувати відносини на основі взаємоповаги та взаємодовіри. І причиною цьому політика Росії, а не України. Росія претендує на гегемонію на пострадянському просторі. І тому російсько-українські відносини більше залежать від російської сторони.
Треба, дійсно, визнати, що Росія проводить політику неоколоніалізму щодо колишніх радянських республік. І Росія не стане супердержавою без того, щоб Україна не була в її складі чи фарватері. Тому таке ревниве ставлення до України, негативне ставлення до помаранчевої революції. Ми не повинні ні в якому разі давати привід для введення якихось репресивних заходів проти України. З іншого боку, нам потрібно дуже виважено і спокійно вибудовувати українсько-російські відносини. Я вітаю відновлення роботи комісії Ющенко-Путін. І тепер нам потрібно поступово переводити торгово-економічне співробітництво з Росією на ринкові засади.
