Тост зі спиртом: ну, за корупцію!..

...У ніч із 11 на 12 липня з воріт Новосуханівського спиртового заводу (Сумська область) виїхала непримітна вантажівка. Не спеціалізована, які зазвичай вивозять готову продукцію з заводу, а зі звичайним кузовом, вкритим тентом. Для надійності машина була опломбована, а спереду і ззаду її супроводжували два легкові автомобілі.

Утім цього разу водіям та супроводжуючим особам не пощастило. Їх, виявляється, чекали під цими воротами вже кілька днів. І коли правоохоронці, які зупинили таємничий кортеж, зняли пломби і підняли тент, вони побачили, що під ним ховають... дві цистерни. На сленгу оперативників така машина називається злодійською. Водій закритої від людського ока цистерни, щоправда, сміливо пред’явив документи, які мали переконати: всередині знаходиться... соняшникова олія, яку власники вирішили перевозити таким дивним чином. Утім аналіз рідини, яка там була, остаточно підтвердив підозри людей у погонах — всередині був чистісінький спирт.

В Україні працює 92 спиртозаводи. Працівники Головного управління "К" (боротьба з корупцією та організованою злочинністю) Служби безпеки України на умовах анонімності розповіли: правоохоронці затримують лише краплю в морі. А спирт із заводів вивозять наліво практично щодня. За нинішні півроку офіційно виробили 100,5 мільйона літрів спирту. Тоді коли незаконно виготовлено, викрадено та реалізовано на чорному ринку 30 мільйонів літрів! Провернувши цю оборудку, ділки збагатилися на 1 мільярд гривень.

Математика насправді дуже проста: собівартість одного літра вогняної води становить п’ять, а мінімальна відпускна ціна — 31,2 гривні. Така вражаюча "вилка" дозволяє непогано заробляти. Так, на "чорному" ринку літр спирту ще недавно можна було придбати за 8-10, нині — до 13 гривень. Державний бюджет не отримав при цьому близько 800 мільйонів гривень доходу.

Люди в цивільному, котрі чатують під воротами спиртзаводів, розповідають: корупція у спиртовій сфері — чи не наймасштабніша в державі. І вона є суцільною та непоборною. Тарифи хабарів, які беруть правоохоронці за "кришування", чітко визначені: одна-дві тисячі за місяць має районна ланка правоохоронців, п’ять-десять тисяч — обласна, до мільйона доларів отримує "непідкупна" столична верхівка. Працівникові податкової за супровід цистерни до замовника платять сто доларів. Причому жоден завод не може працювати, якщо він не заніс конверти всім зацікавленим особам. "Якщо виробництво запрацювало, можна бути впевненими — хлопці розрахувалися з усіма, з ким треба", — стверджують оперативники СБУ.

Цифра фінансових втрат аж ніяк не вичерпує проблеми. Важливо простежити, куди дівається високоградусна рідина, яка залишає заводські прохідні темними ночами в тентованих вантажівках. Оскільки зовнішні кордони для нашого спирту закриті, їй не залишається нічого іншого, як поповнювати сировиною нелегальний ринок "паленої" горілки. Помножте цифру вкраденого на п’ять, і ви отримаєте кількість "біленької", яка потрапляє на магазинні прилавки в обхід державної казни. Лише за півроку українцям налили 150 мільйонів літрів таких спиртних напоїв — під різними торговельними марками та дбайливо прикрашеними підробними акцизними марками. Підпільні друкарні, які штампують знаки акцизного збору, правоохоронці виявляють масово, причому в різних регіонах держави. Але боротьба з ними нагадує казкові сюжети про Змія-Горинича: тільки-но відрубуєш одну голову, як на її місці виростають кілька нових. І нічого дивного тут немає — можливість отримати надприбутки змушує тіньових бізнесменів винаходити нові й нові методи діяльності.

Для ілюстрації — випадок на Він­ниччині, де порушено кримінальну справу проти фірми "Укрводпром" за незаконне зберігання та збут горілчаної продукції, а також використання підроблених акцизних марок. Усього вилучено 30 тисяч пляшок горілки та 47 тисяч марок. На Черкащині марки з ознаками фальсифікації клеїли на горілку виробництва ТОВ "Громова вода". Під час рейду виявили 17 тисяч таких пляшок. Поблизу Сімферополя на фірмі "Весна" (с. Трудове) знайшли 940 пляшок готової продукції, понад 2,5 тисячі підроблених акцизних марок і 400 літрів спирту.

Але чи не найголовніше, що спирт для фальшивої горілки переважно не відповідає всім санітарним нормам і вживати його часто буває небезпечно для здоров’я. Як розповідають оперативники, зазвичай виробники намагаються не "зариватися" і очищають його до санітарної планки. Але так виходить не завжди. Скажімо, спирт, який використовують для технічних цілей, має містити п’ять хімікатів. Три з них можна вивести шляхом додаткової перегонки, а два — технічно неможливо. Ці складники намагаються не додавати. Але й решту виводити просто фізично ніколи: проходити ще один технологічний цикл — це зайвий час. А час — це гроші: чим більше встигнеш злити за паркан за одиницю часу, тим більше заробиш.

Кожен, хто бував на спиртзаводі, бачив, якою серйозною є там охорона: на кожному підприємстві щонайменше 200-300 пломб, лічильники, цілодобові пости податківців. І це не кажучи вже про посилені патрулі на виїзді. Утім методів, аби обійти ці перешкоди, є також чимало. Знаючі люди розповіли кореспондентові "УМ" про найголовніші.

Лічильники, що використовують на вітчизняних спиртозаводах, переважно застарілі, механічні. Утім замінювати їх на нові, електронні, керівництво чомусь не поспішає. І не дивно, адже заводські кулібіни знають, як їх відкрити і поміняти шестерні на інші, меншого розміру. Емпіричним шляхом вони встановили: чим дрібніша шестерня, тим повільніше крутиться лічильник. Досвідчений механік може зробити, аби швидкість його обертання була вдвічі-втричі меншою, ніж реально проходить продукції. Або зробити так, щоб апарат і зовсім зупинився на деякий час. Далі вже справа нехитра: порівняли, скільки виробили насправді й скільки показав прилад. Отриману різницю можна сміливо вивозити за ворота. Залишилося тільки запросити податківця і переконати його запломбувати лічильник, який зазнав стороннього втручання. Тарифи за такий сеанс переконання, як кажуть знаючі люди, зовсім невисокі.

Інший метод ще простіший: люди крадуть, скільки забажають, взагалі незважаючи на показники лічильника. Але раз на два місяці прилад крутять назад, потім запрошують до себе відповідальну особу з пристроєм для пломбування. Тарифи за роботу при цьому залишаються незмінними.

Третій метод узагалі дуже дотепний, і під час його використання лічильник не чіпають взагалі. Труба, якою йде спирт, заходить у так звану контрольну колону з умонтованим лічильником, рідину за її допомогою обліковують, і вона прямує далі своїм технологічним циклом. Чиясь розумна голова, спостерігаючи за цими переливаннями з однієї труби в іншу, подумала: "А що буде, якщо з’єднати дві труби напряму, в обхід нікому не потрібної контрольної колони?". Невеличке втручання у флянцеві з’єднання — і спирт безперешкодно мандрує собі заводскими цехами, цілковито ігноруючи цілком зайвий обліковий апарат. А пломби? Ну, звичайно ж, їх поставлять! Прийдуть і поставлять...

Працівники головного управління "К" переконані: законодавча база та система захисту спирту від крадіжок продумана доволі досконало. Скажімо, без допомоги "своїх" людей у контролюючих органах можна вкрасти щонайбільше цистерну спирту. Але корупційна система дозволяє не просто блискуче обходити всі заборони, а й використовувати.

"Не забудьте: червона кнопка в сусідній машині!"

...На початку червня під час виїзду з Червоненського заводу продтоварів Житомирської області оперативники затримали автомобіль "Ман". Водій сміливо показав документи: мовляв, везу розчинник органічний універсальний. І в цю мить у цистерні з шумом запрацював насос. Зупинити його, втім, вдалося доволі швидко. Столичні СБУшники, які вже знали про такий маневр, спрацювали миттєво і саме завдяки цьому зуміли взяти аналіз рідини, яку насправді вивозили з заводу — звичайно, це був ніякий не розчинник, а чистий спирт.

"Кілька вітчизняних заводів мають дозвіл виготовляти не спирт у чистому вигляді, а так звану рідину в потоці, — розповідає офіцер Служби безпеки. — Особливість процесу в тому, що в певний момент до спирту додають хімікати, які денатурують його та перетворюють із горілчаної сировини на технічну". Контроль за такими підприємствами мінімальний. Держава вважає: якщо виготовляють не спирт, а спиртовмісну технічну суміш, то й усі ці лічильники, пломби, пости податківців нікому не потрібні. А самі підприємці, дякуючи за таку довіру, зробили для себе безпомилковий висновок: якщо оператор раптом "забуде" всипати хімікати, країна одержить не розчинник, а чистий спирт.

Вивозять такий "напівспирт" у дуже цікавому транспорті: у звичайній цистерні вмонтовано насос і столітровий бак із хімічним концентратом. На заводі туди заливають чистий спирт, оформляють документи на розчинник — і везуть "наліво". Якщо дорога чиста, все добре: отримали гроші й поділили їх. Якщо ж, тьфу-тьфу, трапиться пост некуплених правоохоронців, водій цистерни або супроводжуючої машини — пульт управління може бути там або там — натискає кнопку. Одразу ж включається помпа, і концентрат перемішується зі спиртом — за кілька хвилин високоградусна суміш із харчової й справді перетворюється на технічну. Щось довести в такій ситуації неможливо: у документах розчинник, і в пробірці спиртовмісна хімія. Єдина вада цього ноу-хау, що помпа іноді працює дуже шумно й повільно...