Напівпорожній спортзал. З трибун спускається середнього росту чоловік у всьому сірому. Слідом за ним у хаотичному порядку біжать десятеро хлопців страшного вигляду. Одягнені вони досить мальовничо: хто в джинсах, хто в шкіряних куртках, а в когось поверх светра натягнутий вузький піджак...
У їхніх пересуваннях організованість не простежується. Вони перелякано оглядаються довкола і, випереджаючи один одного, розштовхують усіх, хто трапляється на шляху сірого клієнта.
У дворі біля чорного входу компанію чекають Mercedes і два джипи супроводу для охорони — Toyota Land Cruiser і довгий Chevrolet Suburban. Вони хаотично розсаджуються по машинах і, обдавши спостерігачів димом і парою, залишають дворик спорткомплексу.
Це не картинка з 90-х. Не збір бригадних пацанів у дворовому підвалі. Це вже звичний фінал чергового баскетбольного матчу за участю БК "Київ".
Велика людина з дивною свитою — Дмитро Фірташ, співвласник БК "Київ" і газової монополії RosUkrEnergo.
У суботу пан Фірташ прийшов подивитися матч фаворитів чемпіонату України — БК "Київ" і "Азовмаш". Співвласник RosUkrEnergo з невеликою компанією розташувався на центральній трибуні. По праву руку від нього сидів господар матчу депутат Олександр Волков. По ліву — інший регіонал Олександр Савчук, не чужий команді "Азовмаш".
Зліва направо: Савчук, Фірташ, Волков, Льовочкін, Томенко
На Фірташа та Льовочкіна синхронно напали однакові емоції
Усі проходи до трибуни були перекриті охоронцями. Хлопці з "вухом" були хаотично розсипані в радіусі двадцяти метрів від "об'єкта". Вони сиділи на лавках для глядачів, на сходинках трибун, збивалися в невеликі компанії та, здається, почували себе дуже комфортно, не особливо ховаючи зброю під полою піджака.
Весь матч Дмитро Фірташ зосереджено спостерігав за грою. Щоправда, особливо бурхливі емоції на обличчі газового монополіста не з'являлися. Лише зрідка він дарував своїм підопічним короткі оплески, а коли атака киян особливо загострювалася, злегка нахилявся вперед і напружено прикладав руку до підборіддя.
Під час таймаута запам'яталася деталь. У той час як інші члени компанії жадібно розглядали танцюючих дівчат з групи підтримки, Дмитро Фірташ уважно спостерігав за нарадою своєї команди в лінії поля.
Здавалося, олігарх вслухається в розпорядження тренера та разом з ним намагається аналізувати хід гри. До кінця гри дівчата так і не заслужили уваги власника клуба.
Із сірої маси в очі кидалася яскраво-зелена, майже салатова пляма пуловера керівника апарата прем'єр-міністра Сергія Льовочкіна.
Баскетбол — не єдине, що об'єднує його з Дмитром Фірташем. Родина Льовочкіних — великі друзі та компаньйони іншого власника невеликого пакета акцій RosUkrEnergo (5%) — Івана Фурсіна.
По сусідству із Сергієм Льовочкіним сидів шанувальник тенісу та баскетболу депутат БЮТ Микола Томенко.
Було дивно спостерігати цих людей на одній лаві з газовими бонзами. Його сусідство з Дмитром Фірташем, веселий і безтурботний настрій на тлі закликів Юлії Тимошенко скинути монополію RosUkrEnergo здавалися трохи сюрреалістичними.
Ось вони сидять на відстані двох метрів один від одного та зовсім не обтяжуються товариством. А через кілька днів, може тижнів, місяців вони вийдуть до журналістів і будуть поливати один одного ганьбою, докоряючи в здачі національних інтересів...
Стоячи біля виходу із залу, автор цих рядків чекав, коли Дмитро Фірташ спуститься з трибун і піде до виходу.
- Дмитро Васильович! — звернувся до бізнесмена, який наближався.
Пан Фірташ кинув один-єдиний байдужий погляд убік журналіста. Стіна.
Охоронці зорієнтувалися не швидко, але помітно. Хлопець у шкіряній куртці, який виник переді мною, скористався всіма перевагами, якими обдарувала його природа, але так і не зміг відгородити клієнта.
- Пан Фірташ, одне питання..., — цього разу олігарх взагалі не повернувся. Намагатися було безглуздо.
Навряд чи це можна назвати журналістською невдачею. Але привід для засмучення був.
Ще жодного разу ця людина не з'являлася настільки близько, щоб йому можна було поставити запитання. І було не важливо, як він відповість — в ореолі тотальної закритості будь-яка відповідь з його вуст звучала б сенсацією. Важливим було інше — як в принципі ця людина ставиться до преси та публічності.
Будь він рядовим олігархом, це б не мало ніякого значення. Але в його руках знаходиться важіль керування фактично всією промисловістю країни. Більше того, компанія, якою володіє Дмитро Фірташ, частково формує зовнішню політику України як на Заході, так і на Сході.
Коли в середині літа цього року пройшла презентація GDF (Group of Dmitriy Firtash), у багатьох журналістів з'явилася надія, що маловідомий бізнесмен нарешті вийде з тіні. І для цього були підстави.
"Компанія вийшла на той рівень, коли їй необхідно бути прозорою, зрозумілою та викликати довіру". "Ми хочемо чітко й однозначно показати: немає ніяких скелетів у шафах і немає тіньових фігур. Ми займаємося нормальною комерційною діяльністю, у холдингу є один власник — Дмитро Фірташ". Здається, так висловлювався нещодавно офіційний представник GDF Леонід Фінк.
У цілому немає нічого страшного в тому, що Дмитро Фірташ як і раніше залишається сірою фігурою. Дивно те, що людина, активи якої офіційно представлені в 11 країнах світу, а більша частина з них розташована в Європі, настільки панічно боїться публічності.
Це говорить про те, що або Дмитро Фірташ не бачить своє майбутнє в цій країні, або він боїться питань, на які рано чи пізно йому все ж таки доведеться відповісти. Це природний шлях для кожного, хто причетний до долі країни. Його вже пройшли і Віктор Пінчук, і Ринат Ахметов, і Віталій Гайдук. Вдало або невдало, щиро чи ні, вони врешті-решт вийшли з тіні.
І дивно, що ні радники Дмитра Фірташа, ні його оточення, ні, як видно, він сам не розуміють, що публічність є іноді важливішим ресурсом, ніж свої депутати в парламенті та свої міністри в уряді. Цей ресурс можна зневажати, його можна ігнорувати, але він об'єктивно існує й у якийсь момент його відсутність може виявитися небезпечнішою за недружнього прем'єр-міністра.
