Благодійність в політиці — справа достатньо популярна. А для будь-якого політика, тим паче амбіційного, — ще й вельми необхідна.
Звісно, нічого поганого в тому, щоб допомогти, підставити плече тим, хто цього вимушено потребує, немає, добрі самаряни в Україні, на щастя, не перевелись, а будь-яку благочинну ініціативу можна лише щиро вітати.
Та чи завжди щирість є первинною з боку тих, кого характеризуємо благочинцем?
Адже зовнішність, як відомо, має властивість бути оманливою, а політик-меценат — тільки красивою декорацією внутрішньо черствої натури, маскою, яка служить усього лише інструментом формування необхідного образу, що вмирає одразу ж після закінчення вистави.
І хоча політична діяльність, у що вірив Арістотель, — справа благородних, сучасні реалії красномовно засвідчують, що поряд із поодинокою безкорисливістю, цілі, переслідувані політичними акторами, є цілком матеріальними та егоїстичними.
Для одних благочинність — джерело додаткового піару. Чинник формування необхідної репутації або ж її коригування у бажаному спектрі.
Інші вбачають у ній механізм, за допомогою якого можна заручитись широкою суспільною підтримкою. А це вже популярність й стрімкий шлях до владних коридорів у пошуках якщо не недоторканості, то хоча б лояльності.
В окремих випадках благодійні фонди — усього лише зручна платформа для відмивання коштів.
Окрім того, для обмеженої категорії людей меценатська діяльність та пожертви — свого роду внутрішня індульгенція, душевне заспокійливе від поодиноких оском совісті.
Звісно, якщо ця совість ще залишилась під пресом набутого "непосильною" працею матеріального капіталу й символічного благополуччя…
Прикладів кожного в політичній практиці можна віднайти безліч.
Один з останніх — нещодавно озвучений Віктором Януковичем намір створити власний благодійний фонд.
Всупереч усім намаганням його оточення змоделювати необхідну фабулу й особисте прагнення повірити у щиросердечність ініціативи чинного глави держави, який заради людського "покращення" ладен жертвувати навіть частиною власної зарплатні, з голови ніяк не зникає осад від майже 17 мільйонів авторського гонорару, що його отримав Віктор Федорович минулого року.
"Увімкнути" в свідомості такий сценарій із відбілювання репутації складно навіть попри 184% приросту сукупного доходу сім’ї президента.
Власне, посилання на приріст не випадкове. Якщо проаналізувати динаміку зростання доходів та особистих активів найзаможніших українців за підсумками 2011 року й порівняти їх із чільним списком найбільших філантропів держави, можна простежити, що прізвища за великим рахунком співпадають.
Зрештою, нічого дивного. Й наче — по-християнськи. Хто більше отримує, відповідно, більше може віддати.
Ось як виглядає перша п’ятірка найбільших український меценатів:
За матерiалами Корреспондент.net
Характерно, що кожна з постатей, якщо не член Партії регіонів, депутат чи урядовець, то особа, яка безпосереднім чином пов’язана з владним режимом й не цурається обслуговувати Його інтереси.
В чільній десятці ж серед політиків лише брати Віталій та Володимир Клички не мають жодного безпосереднього відношення до партії влади, повсякчас декларуючи свою опозиційність режиму.
Втім, відзначені цифрові показники й наведені порівняння аж ніяк не покликані засвідчити кореляцію між мірою зростання багатства одних й сумою коштів, спрямованих на виживання інших.
Більше того, вони не здатні відобразити усієї ситуації, що склалася в середовищі тих, хто надає благодійну допомогу.
Зрештою, багато хто просто не воліє афішувати власне благочинство. Таких вистачає як в середовищі влади, так і в рядах опозиціонерів. Як і вистачає серед останніх тих, хто використовує благочинну діяльність у власних егоїстичних цілях.
Характерна особливість й головна проблема полягає у тому, що в українських реаліях приналежність до влади є основою швидкого, дармового збагачення. Лояльність, а ще краще відверте плазування, помножене на підтримку "сім’ї" відкривають шлях до державних ресурсів й братського перерозподілу власності.
Одним словом, "общак" — для обраних.
Позбуваючись неугодних конкурентів, обрані одержують контроль над цілими галузями промисловості й сферами виробництва, монополізують ринок, концентрують в своїх руках левову частку національного багатства, посідають, як наслідок, найвищі щаблі найрізноманітніших рейтингів.
Знайшов своє ім’я серед лауреатів? Ти або уже з ними, або ж до тебе ще просто не дійшла черга.
Решта — сіра маса. "Жеброта", приречена вдовольнятися крихтами з їх щедрих столів.
Благочинність з їх боку — невід’ємна складова цих крихт. Своєрідна покута. Іміджева гра, мета якої не дозволити розірвати пута й відкоригувати репутацію.
100 найбагатших українців за підсумками 2011 року сконцентрували у своїх руках майже $83 мільярди.
Очевидно, частина з них набута ціною благополуччя й за рахунок решти суспільства.
При цьому, доходи державного бюджету на 2012 рік передбачені у розмірі близько $40,5 мільярдів. Менше половини…
Можливо, настав час, якщо не перевернути столи й скласти власне меню, то хоча б почати називати речі своїми іменами. Точніше тих, кого помпезно звикли найменувати меценатами, вітаючи кожну кинуту гривню й забуваючи при цьому, з чийого гаманця її було взято.
Хтозна, можливо тоді б і Віктор Янукович перестав дивуватися звідки у суспільстві скільки зла та ненависті.
Ігор Дебенко, політолог, Івано-Франківськ
28.05.2012
