Може статися так, що ринок відкриють, але продавати вже буде нічого
Чим ближче до нас 1 січня 2008-го — день, яким має закінчуватися дія мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення, тим палкіше в суспільстві розгортається дискусія на тему, варто чи ні продовжувати заборону. Жару в це вогнище додають політичні пристрасті, адже ставлення до мораторію стало одним із основних ідеологічних гасел, з якими деякі партії увійшли в парламент. Утім, варто, на мій погляд, відкинути політичні спекуляції на цю тему і поглянути на проблему з суто економічного боку.
Спочатку про втрати, яких завдав економіці держави, а значить і суспільству в цілому Закон України "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо заборони продажу земель сільськогосподарського призначення до прийняття відповідних законодавчих актів", прийнятий 19 грудня 2006 року. Закон був компромісним рішенням між прибічниками та противниками мораторію, він зменшив політичну напругу в суспільстві, але завдав великого удару по економіці держави. Суттєвих збитків зазнало, насамперед, сільське господарство. Адже без включення земель сільськогосподарського призначення товарного виробництва в економічний обіг не доводиться розраховувати на серйозні інвестиції у сільське господарство, довгострокові кредити, капіталізацію господарств. Заборона вільного обігу земельних ділянок означає блокування процесів створення оптимальних за розмірами та конкурентоспроможних господарств ринкового типу. Крім того, блокується процес оптимізації землеволодіння і землекористування приватних сільськогосподарських підприємств, що виникли за час упровадження земельної реформи.
Заборонивши зміну цільового призначення земель сільськогосподарського призначення, закон цим самим призупинив розвиток гірничих підприємств, підприємств із виготовлення будівельних матеріалів, будівництво доріг тощо. Так, за даними Держземагентства, об’єкти промисловості, які мають важливе стратегічне значення для регіонів та держави, потребують для розширення 22,1 тис. га земель сільськогосподарського призначення, в тому числі: за рахунок земельних часток (паїв) — 5210 паїв площею 11,9 тис. га та 7,9 тис. га земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у запасі.
У той же час дефіцит земель, які за законом можуть підлягати відчуженню задля суспільно важливих потреб, породив суперництво за території, які до категорії земель сільськогосподарського призначення не належать. Особливо болюче це вдарило по лісових насадженнях України. Якщо, наприклад, прокладається дорога між населеними пунктами, то закон оберігає кожну п’ядь орної землі, але не захищає від вирубки сотні гектарів лісу поруч, на відродження якого знадобиться не один десяток років. Втім, ми сьогодні не переймаємося відродженням знищених лісових багатств. Якщо в 1966-1990 роки нові лісові насадження щорічно з’являлися в Україні на площі 55-100 тисяч гектарів, то зараз всього на площі 45-50 тисяч гектарів. Приміром, на Київщині у 2006 році посадили дерев всього на 318 гектарів більше, ніж зрубали. У Полтавській області посадили ліси на 2044 гектарах, а зрубали на території в 1392 гектари. При цьому не слід забувати, що нові насадження стануть лісом через багато років, а вилучається повноцінний ліс.
Отже, захищаючи одну категорію земель, держава ставить під удар інші. І найменш захищеним серед них виявився ліс, у якого один господар — держава, яка, на превеликий жаль, інколи не здатна його захистити.
Ілюзією виявився й розрахунок на те, що мораторій на купівлю-продаж сільськогосподарської землі в Україні стримає операції з купівлі сільськогосподарської землі. Адже економістам відомо, що будь-яка заборона вільної торгівлі породжує тіньовий ринок. Так само сталося із землями сільськогосподарського призначення.
За відсутності прозорого ринку землі в Україні склалася низка схем відчуження цієї категорії земель: укладення договору оренди з подальшим викупом після відміни мораторію; укладення довіреностей, що уповноважують інших осіб відчужувати землю; укладення попередніх договорів щодо передачі права на відчуження землі в майбутньому. Набули поширення й факти зміни господарського використання земель сільськогосподарського призначення з товарного на особисте селянське. Отже, як похмуро жартують сьогодні економісти, може статися так, що ринок відкриють, але продавати вже буде нічого.
Внаслідок цих махінацій втрачають селяни-власники, які отримують при незаконному продажу земельних ділянок значно нижчу ціну порівняно з умовами відкритого ринку; втрачають орендоздавачі, які отримують занижену орендну плату за землю; втрачає держава — від несплати податків за операції з сільськогосподарською землею; втрачають сільськогосподарські виробники та аграрне виробництво загалом від неможливості залучити землю в економічний обіг та отримати іпотечні кредити.
Щоб виправити ситуацію, починати діяти треба вже сьогодні. На мою думку, треба розблокувати прийнятий Закон "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно", внести зміни до Земельного кодексу щодо максимального і мінімального розміру отримання юридичною та фізичною особою землі. Сподіваюся, що новий законопроект "Про ринок земель сільськогосподарського призначення", який виник під час доопрацювання проекту Закону України "Про ринок земель" і зараз готується до подання у Верховну Раду, закріпить за державою на період формування ринку земель сільськогосподарського призначення деякі суттєві права. А саме — регулювання обсягів обігу при перепродажу, встановлюючи високі ставки державного мита, чим запобігатиме спекулятивним проявам; встановлення реальної ціни продажу землі. Також необхідно повернутися до Закону України "Про державний земельний кадастр". Він, нагадаю, був прийнятий у другому читанні та в цілому як закон 20 березня 2007 року, але 13 квітня того ж року Президент України Віктор Ющенко застосував вето до зазначеного закону. При необхідності треба підготувати новий проект закону, який би врахував зауваження Президента. Для відкриття ринку земель сільськогосподарського призначення необхідно, на мій погляд, прийняти також і вкрай важливий закон "Про іпотечні банки", що дасть змогу створити умови для розвитку ринкових земельних відносин під контролем держави та підтримки вітчизняного виробника сільськогосподарської продукції, сприятиме залученню фінансових коштів у агропромисловий комплекс. Тільки тоді ми створимо умови для існування повноцінного, відкритого та прозорого ринку земель.
