Поки що у нас дати позачергове звання водієві та відсвяткувати День міліції бюджетним коштом вважається значно тяжчим злочином, аніж вербувати дівчат у секс-бізнес та продавати дітям наркотики…
Не так давно журналісти каналу "1+1" для зйомок чергового сюжету організували та провели невеличке розслідування. Сюжет про підпільний бордель показали не лише по телевізору — він опинився в Інтернеті. Мільйонам українців стала, таким чином, відома не лише адреса будинку, в якому за гроші надаються сексуальні послуги. На всю країну назвали прізвище викладачки Національного Авіаційного Університету, яка, за версією журналістів, вербує студенток згаданого вузу в секс-бізнес.
Звісно, журналісти — не слідчі та не прокурори. Тим більше — не судді. Вони просто оприлюднили факти, які їм удалося зібрати. Ось основний набір фактажу. Перший — студентка НАУ, яка не приховувала ані свого обличчя, ані свого прізвища. Другий — жінка, яка відповіла на телефонний дзвінок, коли ця студентка подзвонила за відповідним оголошенням. Третій — жінка, яка виходила з машини, що зупинилася поруч із підпільним борделем та відповідала на дзвінок, зроблений на цей номер. Її так само знято на камеру. Отже, проста математика дає зрозуміти: оголошення про набір рекрутів секс-індустрії містило номер телефону саме цієї жінки. І він опинився в тієї пані не випадково. Нарешті, факт номер чотири: студентка впізнала в жінці свою викладачку, Оксану Михайлову. А та, відповідно, впізнала свою студентку.
Збіг випадкових обставин, а також підкреслена неанонімність студентки дають правоохоронним органам підстави для порушення кримінальної справи. Але єдиний відчутний результат: виведену на чисту воду викладачку-звідницю вигнали з роботи та заодно витурили з гуртожитку. Той факт, що вона з чоловіком змушена була тулитися саме в общазі, а не мала окремої квартири, швидше підтверджує сумне побутове становище українських педагогів. Та аж ніяк не виправдовує її способу приробітку.
Тут ми з вами ступаємо на дуже слизьку стежку. Бо насправді, будучи не лише журналістом, а й громадянином, я не вимагаю кидати викладачку кафедри краєзнавства і туризму НАУ Оксану Михайлову за грати. Якщо у її діях був склад злочину, тоді потрібно виявляти та викривати аналогічні факти злочинної діяльності. Для цього правоохоронним органам не треба навіть чекати, поки журналісти знімуть та покажуть черговий рейтинговий сюжет. Варто лише зайти в Інтернет чи просто витягти з поштової скриньки будь-яку газету безкоштовних оголошень. Або прогулятися ввечері Хрещатиком: обов`язково зустрінете молодих людей, які вручать візитівку з профілем томної красуні та кількома номерами телефонів.
Словом, якби міліція справді хотіла карати сутенерів та прикривати підпільні борделі, вона б давно вже це зробила. Після показу згаданого вище сюжету я просто з цікавості, не встаючи з крісла, знайшов у мережі сайти з неприхованими пропозиціями сексуальних послуг. Набрав кілька номерів і отримав адреси, куди можна під`їхати цілодобово. До речі, серед них називалася адреса, розташована поруч із гуртожитками НАУ. Орієнтир дала сама дівчина. Ймовірно, там винаймаються квартири для "цього діла", а відсипаються дівчата в тих-таки общагах.
Усе це говориться для підтвердження очевидного: підпільні борделі в Києві, як проституція загалом по Україні — не таємниця, заради розкриття якої варто проводити таку клопітку і не надто безпечну річ, як журналістське розслідування. Для мене таємницею лишається інше: чому я, звичайний громадянин, можу подібну таємницю розкрити, а спеціально навчений працівник міліції — ні.
Ось кілька інших фактів, з секс-бізнесом не пов’язаних. Якось по телевізору, правда — на іншому каналі, показали сюжет про тяжке життя наркозалежних та епідемію наркоманії. Це явище насправді загрожує національним інтересам України в рази більше, аніж проституція. Можливо, коли людина продає своє тіло, вона вбиває тим самим свою душу. Проте наркотики вбивають і тіло, і душу набагато швидше, аніж надання секс-послуг та користування ними. Тому торгівля наркотиками — це Зло з великої літери. Одну з "точок", де завелося це Зло, люди вирахували в нетрях Дарниці. Мільйонам глядачів так само назвали адресу квартири, де практично відкрито торгували наркотою, і прізвища тих, хто це робив. Про те, що кримінальної справи так само чомусь не порушено, сказали не лише самі автори сюжету, а й нещасні матері померлих наркоманів.
Отже, всі все знають. Проте заходів із масштабної боротьбі з наркоманією за виявленими журналістами фактами з дивною принциповістю не проводиться. Це, до речі, стосується не лише секс-індустрії та наркоторгівлі. Українська міліція, особливо у два останніх роки, проявляє небачену активність лише тоді, коли треба розігнати мітинг протесту. Розкидати наметове містечко. Затримати небезпечних злочинців, які підірвали пам’ятник Сталіну чи намагалися розгатити пам`ятник Леніну. Міліція хапає на вулицях тих, хто носить злочинні футболки з написами типу "Спасибо жителям Донбасса!". А не так давно мені розказали про хлопця, побитого в міліцейському відділку лиш за те, що носив футболку без жодного напису — просто з малюнком ананаса. Побивши, йому оформили адміністративний штраф за… хуліганство та порушення громадського порядку.
Перелік фактів на підтвердження того, що міліція в Україні не виконує своїх прямих обов’язків, а давно перетворилася на карально-репресивний орган, може бути величезним. Ви це розумієте. Так само розумієте, чому секс- та наркобізнес у нас почувається захищеним та ведеться майже неприховано. Справедливості ради варто зазначити: діюча влада в цьому не винна. І тут же слід продовжити думку: якби ця влада хотіла навести порядок, міліція давно б отримала відповідний наказ.
Однак поки що в Україні дати, наприклад, позачергове міліцейське звання своєму водієві та відсвяткувати День міліції бюджетним коштом вважається значно тяжчим злочином, аніж вербувати дівчат у секс-бізнес та продавати дітям наркотики…
