Українці не говорять українською внаслідок трагедії історичного характеру. Найголовніше під час створення нації — це нормальний не спазматичний перехід із сільського існування в міське. Себто, трансформація сільського начала в начало міське. Необхідно, щоб при цьому держава в жодному разі не заважала цьому процесові. Але російська державність, починаючи з 1860-х років, продовжуючи до Щербицького, невпинно заважала нормальному переходу сільського жителя в місто зі збереженням мови, якою говорить цей самий житель. Ми всі — нащадки селян, які переходили в місто і раптом бачили, що там їм буде непереливки, якщо розмовлятимуть українською. Отже, вони і починали розмовляти тією російською мовою, якою розмовляє, наприклад, Голохвастов у славнозвісному водевілі. На жаль, внаслідок цієї обставини в режимі страшної інерції все це продовжується до наших часів. Коли сільський мешканець приїжджав до міста пролетарем, чиновником чи студентом, то переконувався, що тут треба говорити “городською мовою”. Так, десь із XVIII століття кожен киянин знав, що йому треба говорити все ж російською мовою, а не мовою його сільської матері.
Цей страшний інцидент, який розтягнувся на майже два століття, збути за кільканадцять років незалежності неможливо. Адже 20 років — це лише іскорка.
Дані Всеукраїнського перепису населення (2001р.):
Рідна українська мова- 67,5%;
Рідна російська мова — 29,6%;
Частка інших мов, які були вказані як рідні — 2,9%
Опитування компанії Research & Branding Group (2011р.)
Основна мовою спілкування в сім'ї/вдома
українська — 47%;
російська — 37%;
в рівній мірі російська та українська — 15%.
Мова спілкування на роботі/за місцем навчання
українська — 45% жителів країни,
російською — 35% українців.
І російська, і українська — 18%
Коли держава займається різноманітними провокаціями, то нічого взагалі доброго не вийде. Це відбувається на рівні “януковичів”, “азарових” і “табачників”. Чи чув хтось в Адміністрації президента чи Кабінеті Міністрів українську мову? То чого можна хотіти від тих, хто перебуває за межами цих кабінетів.
Треба, щоб масова культура запрацювала українською мовою. Та про що можна говорити, коли в українському ефірі ми безперестанку чуємо російську. Та і підійдіть до будь-якого кіоску з пресою. Вся масова періодика в Україні зараз видається саме російською мовою.
Зміна мовної ситуації залежить як від влади, так і від маси. Що таке історія? Це співробітництво влади і маси. Коли влада підла, то маса вважає, що теж має бути трохи підлою.
Щоб українці заговорили українською, мова має стати авторитетною. На екрані повинні з'являтися більш авторитетні гості. Але я не бачу на телебаченні ані Івана Дзюби, ані Євгена Сверстюка, ані Мирона Петровського. Натомість ми бачимо якусь “свиноту” типу Олеся Бузини. Для цього необхідно ще років 20. От тоді ми побачимо по-справжньому українську Україну.
Вадим Скуратівський, український мистецтвознавець, історик, літературознавець, публіцист. Професор кафедри Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого
