Перший тиждень на новій посаді для Арсенія Яценюка видався аж надто насиченим. Тому інтерв'ю з ним ми записували вже пізно вночі. Новий керівник парламенту категорично відмовився вести бесіду в тому приміщенні, де традиційно зустрічалися з журналістами попередні голови Верховної ради, і запропонував пройти просто до кабінету спікера. І захотів бути як удома — без піджака, краватки та за чашкою чаю. Перше ексклюзивне інтерв'ю нового голови Верховної ради Арсенія Яценюка — "Подробицям тижня".
- Арсенію Петровичу, доброго вечора.
- Доброго вечора!
- Вас здивувало ваше призначення?
- Мене, напевно, воно стурбувало, тому що надзвичайно висока міра відповідальності лягла на мої плечі.
- Особисто — як людина — як ви почуваєтеся в спікерському кріслі? Ви щойно переїхали до нового кабінету. Як відбувалася передача справ?
- Перші 15 хвилин в спікерському кріслі були для мене практично катастрофою! (посміхається)... Подалі, я згадав той досвід, коли за сумісництвом викладав в Чернівецькому державному університеті на юридичному факультеті. І робота з аудиторією, робота з людьми — дала можливість знайти певний стиль спілкування з такою вельмишановною аудиторією, якою є народні депутати України. Також дипломатичний досвід роботи! Адже фахові дипломати — не менш складні люди, аніж українські парламентарі. Тому інструмент багатосторонньої, двосторонньої дипломатії працює в стінах і українського парламенту.
- Згадайте, коли ви йшли на перше засідання як головуючий — про що ви думали?
- Я думав, щоб не забути статті регламенту Верховної ради України. Щоб на цьому не зловили!
- Це правда, що Віктор Ющенко запропонував вашу кандидатуру на посаду спікера, оскільки ви дуже добре знаходите спільну мову с Партією регіонів, і що, власне, довела ваша робота в уряді Януковича?
- Я не буду цуратися того, що я працюю з Партією регіонів і з представниками Партії регіонів ще з тих часів, коли керував Національним банком України. І в нас тоді були дуже складні дискусії, в нас були дуже складні часи. Але те голосування, яке було за мене як за міністра закордонних справ, а це було 426 народних депутатів — в принципі, дало значний кредит довіри і можливість спілкуватися з будь-якими партіями, фракціями, меншістю, більшістю. Така робота дипломата — працювати з усіма. І я думаю, що така робота спікера і голови ВР — не представляти тільки половину ВР, а зуміти знайти спільну мову з усім фракціями і народними депутатами.
- Тобто на посаді спікера, можна сказати, що ви будете дипломатом?
- Я змушений це робити! В іншому випадку я не буду довго спікером!
- А як ви вважаєте — країні потрібна широка коаліція?
- Я думаю, що дефініція "широка коаліція" вже в далекому-далекому минулому. Країні потрібна влада і країні потрібна опозиція. Це два ключових елементи, два стовпи української, та і власне кажучи, будь-якої іншої демократії. Чим ефективніша опозиція, то тим ефективніша влада. Якщо ця влада має клепку, і навпаки. Більше того, для мене дуже важливо, що в Україні ніколи не буде вічної влади. І це не тільки для мене важливо, це важливо для моїх однолітків, для моїх друзів, для моїх батьків, і для всього українського суспільства! Нам не потрібно царя в Україні! Нам не потрібно вічних і незмінних політиків.
- Чи ви припускаєте, що Юлія Володимирівна, як кандидат на посаду прем'єра, не набере необхідну кількість голосів?
- Це практично нереально!
- Чому?
- За таких обставин це покладе хрест на демократичній коаліції. Адже такі самі припущення були й тоді, коли мене обирали головою Верховної ради! І ризики були набагато більші! Тому що тоді голосування було таємним. І дуже багато народних депутатів могли просто не показувати бюлетень і таким чином скористатися своїм правом на їх власний розсуд, який не зовсім співпадав з загальною позицією демократичної коаліції. При відкритому голосуванні я не бачу можливості, що Юлія Володимирівна не буде прем'єр-міністром!
- Хм... А чи не тому ви так впевнено казали, що якщо Юлію Тимошенко не оберуть прем'єр-міністром — ви спокійно покладете так званий спікерський мандат, складете повноваження, як голови Верховної ради...
- Напевно, це буде коректно!
- Коли голосували за вас, як за спікера Верховної ради — особисто лідери БЮТ контролювали сам процес, хід голосування. Ви вітаєте такі методи контролю за прийняттям рішень?
- Знаєте, країна, яка не має поки що усталених засад демократії, країна яка фактично знаходиться у перехідному періоді від політичної корупції, до класичних демократичних принципів і підходів, як правило, намагається знайти взаємоприйнятні підходи в прийнятті політичних рішень. Таємне голосування, як на мене — це рудимент. Дійсно, в частині Європі, наприклад в Австрії взагалі не має таємного голосування в парламенті. В Німеччині є. В США, де демократія має вже більше ста років історії, також немає таємного голосування. Тобто, що ми утаємничуємо? Ми утаємничуємо волю народного депутата? Так це публічна річ — він повинен висловити власну позицію і потім публічно прозвітувати — чому він проголосував так чи не так. Тому те, яким чином проходило голосування — не повинно жодним чином впливати на результати такого голосування! Воно так і відбулося!
- Багато політиків зараз говорять, про те що треба закінчити політичну реформу, та власне і все суспільство про це говорить! Ви за те, щоб повернути повноваження президенту?
- Моя позиція — треба внести зміни до української Конституції. Є читкій і прийнятний у всьому світі підхід — конституційна асамблея, чи конституційні збори, яка складається починаючи з представників фракцій і закінчуючи українською гуманітарною і науковою елітою. Яка напрацьовує зміни до Конституції, подає на розгляд ВР і визначає конструкцію і інструменти реалізації тієї чи іншої конструкції. Я переконаний, що повернутися до класичної президентської республіки ні в чиїх інтересах. Такого інтересу не має ні в кого! Але заповнити ті правові прогалини, які є сьогодні в українській Конституції — треба обов'язково.
- Арсенію Петровичу, кажуть, що ви ніколи не даєте прямих відповідей на певні запитання. принаймні ви це сказали на одній з консультацій з Партією регіонів перед тим, як голосувати за спікера — це правда?
- (посміхається) Ви знаєте, я даю такі відповіді, які дають можливість кожному почути те, що він хотів почути. Але при цьому я чітко висловлюю власну позицію.
- Хто з політиків старшого покоління для вас сьогодні є взірцем?
- Це складне для мене дуже було запитання! Знаєте чому воно було складне, тому що коли я працював в секретаріаті президента і обговорювалось питання щодо формування складу конституційної комісії — я задав собі запитання. А хто в Україні є національний авторитет? От хто в нації — є авторитет? Той, на кого повинна рівнятися вся держава! Той, який є яскравим представником України і українства і бажання відбудувати українську державу! Той, який є ідейним провідником. Я не маю на увазі людей з влади. Я ні в якому випадку не хотів би щоби зараз думали про те, що це той чи інший високопоставлений чиновник. Ні! Я кажу про історика, про юриста, про науковця, про літератора... у мене було декілька, декілька кандидатур з цього приводу... Але я так і не пришов до того, кого я можу вважати національним авторитетом.
- І останнє. Ви вже замислювалися про наступну посаду? Наприклад президента?
- Це з розряду політичних Нострадамусів. Тут би справитись з тим, що зараз на плечах... А щодо подальших посад в мене є ключовий принцип — я ніколи не замислююсь про подальші посади. Ще тиждень тому мені навіть в голову не могло ввійти те, що я буду головою Верховної ради...
- Політика не завжди, а можливо, і завжди є скажімо із частини чогось брудного, дуже мало там доброго.
- Це не новина про те, що політика брудна справа. І я вам скажу так — в мене такий принцип: якщо дехто занурюється в такий бруд по самі вуха — то я пройду, повірте мені, максимум — це по кісточки на ногах.
- Дякую вам за інтерв'ю.
- Дякую. 09.12.2007
