У Єнакієвому на шахті імені Карла Маркса продовжують шукати 12 гірників, доля яких досі не відома. А ще намагаються знайти причини цього найпотужнішого вибуху на вітчизняних шахтах. Що стало передумовою виникнення аварійної ситуації? Чи вели під землею вуглевидобуток, попри заборону Держгірпромнагляду? Що доцільніше: відбудувати шахту чи закрити? Сьогодні своє бачення ситуації викладають для “УМ” фахівці, які опинилися в епіцентрі резонансних подій, — керівники аварійного вугільного підприємства та експертної комісії, яка нині з’ясовує причини підземного вибуху на копальні ім.Карла Маркса.
“Ніякого незаконного видобутку не було!..”
Розповідає директор шахти імені Карла Маркса Олександр Лучкай:
Ситуація складалася так. 8 червня о 4.30 шахтний диспетчер отримав дзвінок із шахти — відбувається незрозуміле явище на горизонті 700 метрів, де склад вибухових матеріалів. Це, по-перше. По-друге, зафіксували сплеск на АГЗ (апаратура газового захисту. — Авт.) на дільниці 82, де підготовчий вибій, який планували ввести в експлуатацію. Наступний сплеск з’являється на сусідній дільниці 78, куди теж пішов газ.
Диспетчер відразу дає команду на горизонти 700 і 1000 метрів: виводити людей на поверхню! Гірники почали залишати небезпечні зони, та далі сталося непередбачуване...
Люди зайшли до кліті (досі встановлено, що там було дев’ятеро шахтарів, які досі вважаються зниклими безвісти. — Авт). і почався підйом. Вибух стався о 5.05. Тобто тоді, коли люди вже майже були на поверхні — до горизонту “0” вони не доїхали всього 100 метрів... Зате інші гірники діяли згідно з планом ліквідації аварії і тому врятувалися.
Тепер щодо емоційних звинувачень — “незаконно працювали”. В ці дні доводилося чути, що шахта вже взагалі два роки тому закрита і не має права працювати. Це не так. Бо є виробничі показники вуглевидобутку 2007 року і п’яти місяців 2008 року. І ці показники, до речі, вищі, ніж в інших підприємств. Видобуток палива тут вівся на законних підставах, аж до відомої заборони Держгірпромнагляду. І коли вдалося врятувати й підняти на поверхню більше двох десятків гірників, вони підтвердили — під землею велися тільки ремонтні роботи.
Так, я не заперечую, що скіпами, де раніше на барабані інспектори Держгірпромнагляду встановили пломбу, піднімали паливо на поверхню. Але це було вугілля, видобуте раніше. Бо якщо вугілля надовго залишити в бункері, що вміщує 1800 “кубів”, воно злежиться. Кожна компетентна людина знає, що це таке — залежане чи злипле вугілля. Тобто якщо вологе вугілля залишити в бункері на глибині 1000 метрів і не чіпати — це фактично створення аварійної ситуації. Тому, аби не допустити цього, ми й взялися транспортувати паливо на поверхню. Проте підняли не все.
Після аварії, звісно, були прогнози, що деякі шахтарі будуть звільнятися з роботи. Поки я ще не підписав жодної такої заяви. Вважаю, що шахту імені Карла Маркса не потрібно закривати: тут підземні запаси становлять 17 мільйонів тонн коксівного вугілля і є великі перспективи для подальшої роботи. Інша річ, що потрібно багато коштів і часу на відновлення підприємства після вибуху. Зразу навіть важко назвати приблизні цифри.
“Їх треба привести в порядок”
Голова експертної комісії з розслідування причин аварії на шахті ім. Карла Маркса, доктор технічних наук Борис Грядущий:
Єнакієвська шахта розташована в Центральному Донбасі, де переважають пласти крутого падіння. Зазначу, що більше ніде у світі такі пласти не розробляють. Отож нам вдалося напрацювати солідний досвід заходів, які дозволяють працювати без великих аварій. Ті ж раптові викиди трапляються не тому, що вони не досліджені. Ні. Просто, я вважаю, відбулася ротація кадрів і прийшли молоді керівники, які забули про це явище. Хоча раптовий викид — це єдина з багатьох неприємностей у вугільній галузі, яка детально вивчена. Свого часу нашими вченими була навіть розроблена теорія раптових викидів.
Те, що на шахті стався раптовий викид, немає сумнівів. Уже хоча б тому, що вугілля опинилося в такому стані. Адже вугілля від викидів пливе, як вода. Його неможливо взяти лопатою чи іншим інструментом.
Причини самого викиду наразі з’ясовуються. По-перше, нам треба побувати в аварійному вибої. По-друге, побувати на горизонті 750 метрів, де розташований склад вибухових речовин. Ми повинні чітко встановити, що вибухівка не виписувалася. Так, майстер-підривник був цієї зміни на робочому місці, але чим займався? Зараз усе це перевіряється.
Уже очевидно, що вибух стався у вантажно-людському стволі — на горизонті 750 метрів. Саме на цій дільниці є кабелі, які, можливо, були пошкоджені. Бо є ряд сигналів: зупинка компресорів, падіння тиску у пневмомережі. Тому є припущення, що щось трапилося саме там.
Згадана аварія знову змушує задуматися над проблемою безпеки людей, які працюють на глибоких шахтах — 800, 1000 і більше метрів. Адже останні серйозні геологорозвідувальні роботи проводилися ще 25-30 років тому. Отож ми тепер ставимо перед урядом питання про запровадження цілої низки заходів, які дозволять забезпечити безпечну роботу шахтарів у всіх шахтах — не тільки крутого падіння пластів. А ще потрібна національна програма з навчання людей. У гірничій справі необхідна серйозна практика. Нас як раніше вчили? Не казали “гірнича наука”, а казали “гірниче мистецтво”. І теорія цього мистецтва починається з роботи вибійника, прохідника, керівника будь-якого рівня.
Що стосується пластів крутого падіння взагалі, то я не прихильник закриття шахт, які їх розробляють. Їх треба привести до ладу, ось як, приміром, на цій шахті. Колись вона була кращою серед колег-“крутих” і успішно видобувала цінне коксівне вугілля. Її тривалі роки розвивали і берегли, а потім почався занепад...
Для того щоб відбудувати шахту і вона далі працювала, потрібно багато терпіння і приблизно 70-80 мільйонів гривень. А якщо її закрити — 100-130 мільйонів.
