Сьогодні, у Міжнародний день довкілля, світова спільнота вкотре згадає про жахливий стан рідної планети. Науковці і політики казатимуть, що сучасним гомо сапієнс треба якось очищувати забруднене повітря й токсичні грунти, відроджувати мертві водойми, "латати" озонові дірки і вчити нащадків берегти природу. А в Україні, яка понад 20 років тому пережила вибух "зірки на ймення Полин", обговорюватимуть ще й питання радіаційної безпеки території.
У різних куточках України щоденно вимірюють гамма-фон, щоб визначити радіоактивно небезпечні землі, води, продукти. З кожним роком показники покращуються, але, як стверджують фахівці, це не привід для великої радості. "Річ у тім, що сьогодні майже на всій території України (за винятком зони відчудження і деяких населених пунктів) гамма-фон повернувся до тих показників, які були на початку квітня 1986 року, — розповідає директор Центральної геофізичної обсерваторії МНС, почесний працівник гідрометслужб України та Росії Олександр Косовець. — Можна сказати, що тепер головна проблема радіоактивності в Україні пов’язана не з Чорнобилем. Зеленого лужка на місці саркофагу, ясна річ, не буде, але там уже все статично. Високий гамма-фон залишається тільки на чітко окресленій території, а потреба у цих вимірюваннях по всій Україні не є такою актуальною".
За словами спеціаліста, сьогодні головна радіаційна загроза виходить із тих підприємств, які у своєму виробничому процесі застосовують радіоактивні матеріали. При механічній обробці руди утворюється радіоактивний пил, на уранопереробних підприємствах виділяються природні радіоактивні гази (радон, торон тощо). Та й спеціальні споруди, в яких зберігаються радіоактивні й токсичні відходи збагачення корисних копалин (так звані хвостосховища), нерідко "збагачують" повітря шкідливим для здоров’я пилом. Проблема в тому, що гамма-фон поблизу таких підприємств тримається в нормі. А про радіаційність аерозолю за допомогою дозиметра дізнатися не можна — для цього потрібні інші технології.
Олександр Косовець каже, що на базі гідрометслужби сьогодні працюють вісім фільтро-вентиляційних установок (у Києві, Одесі, Севастополі тощо), які допомагають визначити радіоактивність нашого повітря. Установки працюють по 12 годин на добу, прокачуючи через себе близько 30 тисяч кубометрів аерозолю. Спалюючи чорну від пилу фільтрову тканину в лабораторії, дослідники визначають рівень радіації повітря. В ідеалі такі установки (тільки мобільніші й менш енергоємні) мають з’явитися в різних куточках нашої країни. А служба радіаційного моніторингу має перейти на сучасну приладову базу. Як це зробити, відомо. Українці поділяться своїми ідеями з іншими членами Міждержавної ради з гідрометеорології країн СНД на черговій сесії, що відбудеться в жовтні цього року в Кишиневі. Спільними зусиллями дослідники знайдуть спосіб перейти на нову систему роботи. Однак без додаткового фінансування державної гідрометслужби це зробити неможливо.
