Основними мотиваторами для нормальної людини є належна зарплата за її працю та відчуття того, що ця праця потрібна суспільству, тобто — суспільне визнання. І відчуття причетності до чогось потрібного. Адже ніхто не вважає себе злодієм. Всі білі й пухнасті.
А як у нас? Провідний спеціаліст галузевого управління обладміністрації (найменше звання, типу лейтенанта в армії) отримує чистими на руки близько 900 гривень. Це якщо він молодий. Якщо ж у нього років 20 вислуги — 1200. Начальник відділу отримує в залежності від віку від 1500 до 2000 гривень. Начальник управління 3000 — 4500 гривень.
Я ще влітку із стажем 8 років держслужби отримував близько 3500 гривень чистими в руки. При цьому відповідав головою за галузь і мав річний бюджет 14 мільйонів гривень. Це будучи керівником найменшого управлінням адміністрації.
А ось заступник голови облдержадміністрації отримує від 8 до 12 тисяч гривень, в залежності від стажу держслужби. Губернатори — від 18 тисяч.
Ось і мотивація. Зам губернатора, не відповідаючи ні за що, отримує втричі більше начальника управління, який відповідає за все, бо є розпорядником коштів.
Мало того. Будь-який спеціаліст в прокуратурі чи контрольно-ревізійному управлінні отримує вдвічі більше від спеціаліста в простому управлінні. Прямо як у війну: офіцери НКВДисти та СМЕРШівці отримували пайку вдвічі більшу від комбата в піхоті.
Ненависть — мотиватор корупції
Для простих людей всі вищеперераховані — просто чиновники. Усі погані. Усі крадуть бюджетні гроші або беруть хабарі.
Суспільство ненавидить чиновника. Суспільна бажаність скорочення чиновників наскільки велика, що апріорі веде до популярності тих, хто "ріже" штати.
Якщо суспільство вважає, що крадуть усі — який сенс бути білою вороною? А хто оцінить? Не красти — важко. Якщо у вас немає можливості творити реальне добро людям і люди вас за це люблять і поважають, то все. Мотивації нема.
Проте, як колишній чиновник, заявляю: 90% усіх держслужбовців до корупції не причетні. Ба більше, навіть цілі управління "пролітають мимо каси", тобто не мають доступу до фінансового ресурсу. Є так звані "хлібні" галузі і посади, а є жебрацькі.
Приклади? Будь ласка. Ви можете бути начальником управління праці і соціального захисту. У вас мільйонні бюджети. Але ви їх отримуєте і скидаєте на картки бенефіціаріям, наприклад, мамам-вихователькам прийомних сімей на дітей.
А можете бути простим спеціалістом служби у справах дітей і брати хабара з тієї ж мами-виховательки за право взяти ще одну дитину в сім’ю.
Анекдот з життя. Одного головного спеціаліста хочуть підвищити до начальника відділу, але в іншій системі. Він категорично проти — боїться відповідальності, проситься зглянутись. А керівництво наполягає. Він в крик: я знаю, ви хочете на моє місце влаштувати свою людину.
А все тому, що на підвищенні він просто начальник відділу, а тут він пише адмінпротоколи. Або не пише. За невеликі гроші, звичайно.
Систематика
Корупцію можна поділити на чотири основних типи: відкатна, дозвільно-хабарна, забороняючо-хабарна і мотивуючо-хабарна.
Дозвільно-хабарна. Чомусь (помилково) вважається, що в корупції винні лише органи виконавчої влади або спеціальні органи. А ось і ні. Ви можете не перебувати на державній службі, а бути простим депутатом міської ради.
А далі — схема: наприклад, кожен громадянин за законом може взяти 10 соток землі під індивідуальну забудову. Напиши заяву і вперед. Та-та, не женіть. Спочатку земельна депутатська комісія розгляне, знайде на карті міста кусок землі, депутати на сесії проголосують і тоді все.
А реально на всіх землі не вистачить. І отримують її за хабар депутату, який "в темі".
Ваша дитина талановита? Ви хочете, щоб вона відпочила в Артеку? Закон це дозволяє. Але ж на всіх талановитих дітей місць в Артеку не вистачить. Поїде та дитина, чиї батьки розуміють, що у начальника маленька зарплата, а жити він хоче пристойно.
Ще нещодавно, до введення ЗНО, в деяких вишах брали гроші за те, щоб вашу дитину не "рубали" спеціально.
Це приклади дозвільної корупції. Коли заплатити треба за дозвіл. Особливий цинізм у тому, що закон же ж дозволяє.
Забороняючо-хабарна. Правильніше її назвати забороняючою/але… Це коли "ніззя та за гроші можна". Не можна перевищувати швидкість. Але за матеріальну допомогу ДАЇшнику — можна.
Не можна торгувати з лотка продуктами в цьому місці. Але якщо санстанція відноситься з розумінням за ваші гроші… Дуже погано не знати предмет. Але трішки грошей до заліковки — і ви вже розумний.
Не можна ввозити до країни контрабанду. Але ж "Таможня дает добро" бо "Мы заплатим золотом". Класика.
До мотивуючо-хабарної можна віднести боротьбу людей проти профанації системи послуг у державі. Це найбільш розповсюджена система, бо в ній задіяні 99% населення. І тому вона найбільше вибачається людьми. Ми завжди ставимося з розумінням до власних проблем із законом.
Ми знаємо, що в лікарні замордують, якщо не дати лікарю. Зараз ми даємо навіть за просто хороше ставлення. Ми розуміємо, що гарний гінеколог не може отримувати півтори тисячі гривень. А здорових дітей хочеться усім. Ми розуміємо.
Ми знаємо, що хороший вчитель має отримувати більше за поганого. І мотивуємо його, платячи йому ще й як репетитору.
Відкатна корупція
Під класичною корупцією мається на увазі відкатна корупція. Вона існує в системі так званих розпорядників коштів. На рівні центральних виконавчих органів це міністерства. На рівні регіону це півтора десятка управлінь, яким надані повноваження і бюджети. Управління освіти, охорони здоров’я, молоді і спорту, сільського господарства тощо.
Хоча на рівні центральних органів влади корупціонерами можуть бути й лобістські групи, наприклад у ВР.
Вирішили ви питання фінансування такої благородної справи, як закупку обладнання для покращення безпеки шахтарів у шахтах. Підприємство, що випускає цю продукцію вже завищило ціни на продаж відсотків на двадцять. Щоб заробили і лобісти, і розпорядники коштів. І підприємство.
І саме тому керівнику підприємства потрібно йти до ВР. Щоб здешевити продукцію власного підприємства, не платячи зайвих відкатів лобістським групам. А особисто сміливо сісти на бюджетні кошти.
Або ж вирішив хтось у Кабміні заробити. Взяв у долю губернатора. Просувають через придуманий норматив субвенцію на область, наприклад, для будівництва такої потрібної обласної психіатричної лікарні. Або діагностичного центру. Або й те і те разом узяте. Домовляються про процент.
І усіх решту людей в області використовують "втемну". Обласна рада приймає субвенцію в бюджет. Розпорядники проводять необхідні роботи "за маленьку долю". Підрядники виписані з Києва. Всі ЗМІ гудуть: нарешті! Влада молодці!
І ви такий молодець. І добру справу зробили, побудували потрібну річ. І грошей є трішки в кишені. А що — ми себе від України не відрізняємо. Що добре для людей, для України, то добре і нам. Один уже казав: "Франція — це я". Патріотизм в дії.
Буває, що на рівні області чи району якийсь чиновник напрацьовує схеми проведення тендерів сам. Так принаймні часто було при помаранчевій владі. Але і ризики власні — ніхто не закришує. Варіантів багато: медичне обладнання, ремонти і будівництва.
Відкати — від 10 до 30%. Мудрі люди кажуть, що найбільші відкати якраз не на будівництві, а на реконструкції об’єктів та ремонті доріг.
І справді, хто через тиждень доведе, скільки в яму на дорозі кинули асфальту: відро чи лопату?
Дай Боже мені помилятись, але здається, що побудова владної вертикалі відбулася не для відновлення порядку в країні, а щоб не було анархії при освоєнні бюджетних коштів. А суми для освоєння тільки на рівні кожного регіону — сотні мільйонів.
Саме тому, вигідніше витрачати не на харчування хворих у закладах (тут можна скоротитися, бо криза), а закупити якесь китайське дешеве і б/в обладнання, видавши за європейське і нове.
Або поставити нові вікна під програму енергозбереження. Заробити і грошей, і орден за впровадження ефективних технологій. Головне — не забувати розказувати про це людям. Хай радіють і цілують руки.
Вхід через вихід
А чи є вихід? Усе не так просто. Наприклад, в системі надання медичних послуг найпростіше піти шляхом страхової медицини і надання якомога більшості платних послуг. Але є й нюанси.
Система шкільної освіти сама відрегулювала себе через послуги репетиторів. Якщо ви даєте кешем вчителю, хоч це і незаконно — ви не вважаєте себе злочинцем. У нашій категорії цінностей це правильна річ.
До речі, хтось помітив, чому у нас система середньої школи краща за систему вищої школи? У середній школі мета: знання — високий бал на ЗНО — вступ до вузу.
А у системі вищої школи такої мотивації як знання немає. Мотивація — диплом. Треба не знати, а здати.
Уявіть прикол: батьки студенту економісту наймають професора, щоб він почитав йому додаткові заняття по ще одній економічній теорії, поза курсом. Та ну. Тупо здати за гроші екзамен, отримати диплом, а там якось буде.
У системі дозвільних чи забороняючих хабарів потрібно законодавче право на провокацію. Якщо кожного дня саджатимуть чиновника чи даїшника за те, що він взяв хабара — їх перестануть брати. Але потрібні спеціальні підрозділи, що матимуть право їздити вулицями, порушувати, пропонувати, фіксувати, затримувати. Ось тут би реформи та кодекси.
А в системі відкатів щось можна зробити лише децентралізувавши бюджетні ходи. Чим менше субвенцій і чим прогнозованіші об’єкти, що будуються, тим менше приводів для корупції.
Наприклад я, будучи начальником управління у Сумській області, щоб навіть не підозрювали мене в корупції, зробив наступне. Є мільйон триста грошей на оздоровлення дітей. Є два варіанти.
Перший: знайти тихий табір на березі моря, домовитися (та самі запропонують) про десять відсотків відкату і технічно провести тендер, що при правильно виписаній процедурі зробити неважко.
130 тисяч гривень відкату (10%, щоб не нагліти) — це зарплата начальника управління за три роки.
А є інший. Розподілити всі кошти між районами у відповідності до кількості дітей. І нехай кожен район вирішує, де відпочиватимуть його діти, і за скільки. А начальник управління на контролі: раз сам не взяв, хоч і жаба душила (всі ми люди), не дам вкрасти нікому.
Хто там займається адмінреформою? Акімова? Є пропозиція: зібрати фокус-групу з чиновників, які знають як діють схеми і спробувати їх вмовити здати всі явки і паролі.
І ще. Якісний контроль можуть здійснювати громадські ради при органах виконавчої влади, як місцевих, так і центральних. Їх якраз зараз активно створюють.
Щоправда, це можливо за двох умов. Щоб влада не створила їх під себе, для одобрямсу і профанації. І щоб вони були професійними. А для цього треба їх навчати.
Люди, якщо хтось із вас побачить Ірину Акімову, скажіть їй, що я чекаю від неї запрошення на фокус-групу. Здам усі явки і паролі, всіх виведу на чисту воду. А то просився до губернатора Сумської області, а йому непотрібно. Бо раз мене звільнили, то корупції в області вже нема.
03.01.2011
