СИЛЬНІ ТА БАГАТІ РІДКО ВИНУВАТІ
Народне прислів’я
КАЗАВ ПАН: "КОЖУХ ДАМ", —
ТА СЛОВО ЙОГО ТЕПЛЕ
Народне прислів’я
БЕРЕ-БЕРЕ ВОВК, ТА Й ВОВКА ВІЗЬМУТЬ
Народне прислів’я
Ніхто і не сподівався, що отак раптово залишимося без нашого головного опонента, а при цьому — ПРОБЛЕМИ — зостануться. Передусім, для чималої групи науковців відкладеться на невизначений термін легітимізація хоча б отих псевдопродовжень псевдоордерів… 21 травня з вуст працівників ДЖКП НАНУ прозвучали непідробно стурбовані слова: "Не знаємо нічого, у нас таке горе… Валерій Васильович саме сьогодні збирався підписувати листи". Звісно, при такій шаленій зайнятості та заклопотаності, яка була в нашого візаві, успіти від кінця березня — першої декади квітня накласти власну резолюцію, часу не віднайшлося.
Станом на 21 травня наша позиція була однозначною: подію не варто коментувати, а робитимемо конкретні справи, розпочаті ще за часів Великого Рятувальника НАНУ. Однак взірцево-показові сюжети деяких телеканалів у стилі "бравої піонерії", безліч слізних сердобольних коментарів на різноманітних Інтернет-сайтах, примушують і нас висловитися.
Передусім, заувага з приводу того, що про мертвих або хороше, або ж — нічого; то краще вже було — НІЧОГО. "Хороше" — це обов’язково правда, адже і в житті навіть найлютішого негідника можна віднайти щось хороше і це буде правдою. Панегірики нехай залишаються на совісті тих людей, хто бере на себе сміливість публічно ставати добровільним "народним" адвокатом Великого Рятівника. Ми не повинні забувати про інший бік: новоявлені оборонці формують певну суспільну думку — вони під виглядом "хорошого" поширюють неправду, цинічну неправду. Ми з цим не змиримося, оскільки, так чи інакше — підняті нами ПРОБЛЕМИ, розпочатий суспільний рух науковців за практичну реалізацію своїх елементарних прав, ставиться "адвокатами" під сумнів або ж зводиться на маргінес. А значить, живить підґрунтя для витворення нового уособлення ПРОБЛЕМ маленьких науковців.
Бог суддя всьому, проте Він подає людям цілком очевидні приклади для "назидания и вразумления". В даному випадку подія надвечір’я 20 травня ц. р. по вул. Антоновича, 4/6 свідчить про те, що перед нами смерть аж ніяк не праведника. Це — нагла смерть, смерть без каяття і сповіді. Така смерть саме за себе промовляє. Утім, Бог визначає час відходу людської душі до Вічності якраз на той момент, який є найбільш сприятливим для спасіння душі.
Політика поміркованого консерватизму, що її провадить керівництво НАНУ, і цього разу не дозволить членам академічного курултаю солідаризуватися з безпосередніми продуцентами науки -звичайними науковцями.
Чомусь висикопосадовці частенько призабувають одне із золотих правил моралі та поведінки: "Постався до людей, як ти хочеш, щоб віднеслися до тебе". І те, як саме сталася подія 20 травня, є еквівалентним символічним бумерангом ставлення мажордома до ЛЮДЕЙ. Ще 8 квітня посадовець-господарник публічно зізнався, що не відає суті й практичного прикладення поняття — ГІДНІСТЬ. А зухвалість вислову від 20 березня, що всі перевірки пройдено і ще буде пройдено не потребує жодних коментарів.
Страждання і поневіряння багатьох обездолених науковців та їх сімей переповнили Чашу Терпіння, і доля розпорядилася саме так.
Звісно, до певної міри і сама посада керуючого справами в академічній системі є якоюсь магічною. Однак за радянських часів, коли була дієвою верховна воля з боку держави, соціальний фактор не був настільки занедбаний. І масштабність інвестувань дозволяла здійснювати певні маневри, не особливо зачипаючи при цьому маленьких науковців. З іншого боку — ми власними силами допомагали витворювати неприступну велич академічного напівбога-напівлюдини. Передусім — наше покірливе мовчання-потурання, смиренне аж до приниження власної людської гідності.
До цієї події потрібно ставитися без будь-якої ейфорії: адже ПРОБЛЕМИ не є вирішеними. І на сьогодні абсолютно не відомо, чи зуміє академічний ареопаг підібрати керованого керуючого справами НАНУ; такого, для котрого Закони України залишалися б Законами Держави, розпорядження віце-президентів, обіцянки академічного гаранта ставали б обов’язковими для виконання. Чи знову посаду обійме мантрична постать, що свідомо напускатиме "туману", в черговий раз рятуючи Академію від її же науковців.
Здається частково одержали і відповідь на питання 10 пункту, зафіксованого з боку Комісії Президії НАНУ від 19 березня 2008 р.
Хоча для нашої справи було б набагато кориснішим побачити на власні очі відставку Великого Рятівника.
Отже, в рубриці "In memorium" з відповідними посиланнями будуть розміщатися матеріали, котрі не дозволять забути найперше нам, науковцям, до чого може призвести наше "мовчання ягнят": не сотворімо собі чергового "Л. Г.".
