Процес над Джоном Дем’янюком перетворився на історичні дебати. Надто давно були скоєні вбивства в концтаборах, за співучасть у яких судять підозрюваного українця. Допит експерта показав, що свідчення обвинувачуваного про перебування в німецькому полоні несумісні з історією. Та все одно цього ще мало для винесення вироку — пише Альберт Шеффер у німецькій Frankfurter Allgemeine Zeitung.
Державна прокуратура сумнівається у свідченнях підозрюваного нацистського воєнного злочинця Джона Дем’янюка. Тепер почався допит експертів з історії. Процес часом нагадує семінар із воєнної історії.
Пошуки правди у процесі проти Джона Дем’янюка були тяжкими від самого початку. Цього тижня разом із допитом американського фахівця, спеціалізованого на російській та радянській воєнній історії, додалося ще й делікатне питання про те, як співвідносяться між собою історична та юридична правди. Було поставлено мету з’ясувати, наскільки достовірними є дані Дем’янюка про час, проведений у полоні після захоплення німецьким Вермахтом, з погляду істориків. Раніше Дем’янюк доповів на суді, що довго перебував у таборі військовополонених, а згодом приєднався до російської армії, яка в останні місяці війни боролася на боці німців. Державна прокуратура вважає ці його біографічні свідчення неправдивими. Вона хоче представити перед судом присяжних у Другому земельному суді Мюнхена докази, що Дем’янюк був завербований вартовим до німців і в націонал-соціалістичному винищувальному таборі Собібор долучився до страти 27 900 людей.
Допит експерта-історика проливає світло на те, з яким викликом зіткнувся мюнхенський суд: йому треба дослідити індивідуальну осудність та вину в період, який давно став предметом історичної науки. Обидві професії, історик і суддя, докопуються правди; проте в них різні перспективи, масштаби та інструменти — а також тиск вироку та ставлення до нього. У четвер адвокат Дем’янюка спитав експерта, чи може він гарантувати, що в певний конкретний часовий момент у вермахтівському таборі військовополонених уже не було радянських громадян. Ні, була відповідь, гарантії нема — але це логічний висновок із документів про рух частин радянської армії, що на той час окупувала регіон, де був розташований табір.
Позбавлення громадянства та депортація
Суддя мусить наважитися на визнання вини або виправдання. Історикові дозволені численні нюанси у цьому спектрі, він може судити, але не мусить засуджувати. У Мюнхені воєнний історик Брюс Меннінґ, дослідник і викладач Коледжу командного та генеральського складу при американській армії в Лівенворті, деталізував перебіг війни у Криму 1942 року, коли Дем’янюк потрапив до німецького полону. Відчуття невідповідності зберігалося протягом усього триденного допиту експерта: тодішній Дем’янюк, молодий радянський солдат, був геть далеко від центру уваги — отже, й документальних слідів лишив по собі обмаль.
Меннінґ змалював нелюдську систему табору військовополонених, який утримував Вермахт, з усіма голодними нормами для таборян, чиє життя взагалі не цінувалося. Малоймовірно, щоб Дем’янюк — як він стверджував на попередніх процесах у Сполучених Штатах, коли йому загрожувало позбавлення громадянства й депортація, та в Ізраїлі, де було прийняте рішення про хибне встановлення особи, — міг вижити у такому таборі аж до 1944 року. Таким є тверезий висновок експерта, що дозволяє тільки здогадуватися про всі ті жахи, на які наражалися радянські військовополонені.
Жахи, від яких міг врятуватися лише той, хто погоджувався на співпрацю з німцями. Меннінґ показав, як німці, побачивши, що швидка перемога над Радянським Союзом не світить, додумалися рекрутувати з-поміж військовополонених допоміжні частини, спочатку з неслов’янських меншин, а потім і з інших етнічних груп. Прокуратура переконана, що Дем’янюк, уроджений українець, після недовгого перебування в Сталагу-319 неподалік Хелма, що на схід від Любліна, покинув табір і перед направленням у Собібор пройшов вишкіл вартового в навчальному таборі СС Травники.
Під час експертизи Меннінґа стало зрозуміло: свідчення про воєнний час, які Дем’янюк давав у попередніх процесах, за оцінками фахівця, навряд чи сумісні з історією — зокрема, й що стосується участі в Російські визвольній армії під командуванням генерала Власова. Але що з цієї оцінки буде використано у вироку мюнхенського судді — це вже інше питання. Те, що з історичного погляду виживання впродовж тривалого часу в таборі військовополонених звучить сумнівно, може бути лише малесеньким камінцем у мозаїці переконань, яку собі формує суддя. Головним укінці судового слідства — поки що у процесі, що почався в минулому листопаді, дні слухання справи розписані до кінця року — буде питання справжності німецького службового посвідчення, виписаного на прізвище Дем’янюка, де зазначено, що в березні 1943-го той був направлений у Собібор.
Мовчки й нерухомо
Упродовж допиту експерта-історика, чиї виступи з англійської перекладали на німецьку та українську, рідну мову Дем’янюка, в судовій залі у Мюнхені були продемонстровані карти й документи — на тему боїв у Криму, вермахтівських таборів військовополонених, руху частин російських добровольців, які в 1945 році, коли війна давно вже була вирішена, марширували на боці німців. Обвинувачуваний на них і оком не кинув. Як і в усі інші дні слухання, на допит експерта 90-річний Дем’янюк реагував мовчки і майже нерухомо, лежачи на лікарняному ліжку, встановленому обіч суддівського стола.
Слухаючи доповідь експерта, можна було скласти обманливе враження історичного колоквіуму, на якому інтерпретуються статистичні дані й перебіг подій — та аналізується історична вина тодішніх відповідальних. Однак зрештою результатом мюнхенського процесу муситиме стати не історичний трактат, а вирок.
Оригiнал матерiалу:
http://www.faz.net/s/Rub594835B672714A1DB1A121534F010EE1/Doc~E923…
