Директор Центральної геофізичної обсерваторії — про зміст її роботи і про те, чому селитися під трубою підприємства краще, ніж за 10-15 кілометрів від заводу.
Сьогодні, у третю п’ятницю травня, Україна відзначає День обсерваторії — установи, без якої було б неможливо ані почитати прогноз погоди, ані погортати кліматичну карту областей, ані побудувати надійний міст, ані визначити хронічну токсичність річкової води. У далекому 1855 році метеорологічна обсерваторія Київського університету відкрилася, щоб вести регулярні спостереження за станом повітря, хмар, кількістю опадів та мінімумом температури вночі. За 153 роки, які минули відтоді, обсерваторія значно розширила коло своїх досліджень. Сьогодні до її складу входять сім відділів: від метеорології до радіаційноекологічного контролю. Чим займаються працівники обсерваторії? Хто такі спостережники і що вони роблять із променевими “стрілялками”? У яких українських містах найчистіше повітря? Про це та багато іншого розповідав Олександр Косовець — спеціаліст, який майже 20 років очолює Центральну геофізичну обсерваторію МНС України, найстарішу методичну організацію гідрометслужби України.
Будинок за п’ять метрів від траси — не кращий вибір
- Олександре Олександровичу, мені відомо, що цього року День обсерваторії присвячений 35річчю створення двох відділів: спостережень за станом хімічного забруднення та інформації про стан забруднення природного середовища. Чим займаються співробітники відділів-ювілярів?
- Збирають та обробляють дані про стан забруднення природного середовища на території України. Розраховують фонові концентрації шкідливих домішок у повітрі Києва і в містах Київської області; визначають вміст важких металів в аерозолях на 79 постах спостережень по всій Україні; досліджують вміст нітратів у ґрунтах сільгоспугідь; перевіряють поверхневі води країни на вміст важких металів і пестицидів, нафтопродуктів, фенолів тощо; визначають токсичність вод для живих організмів (біотестування). Усе важко перерахувати. До речі, сьогодні будьяка автомобільна заправка, перш ніж відкриватися, має підготувати проект. А для цього потрібні дані про метеорологічні умови, так звана кліматична характеристика місцевості, і дані про фонові забруднення повітря. А це може дати тільки наша служба. Навіщо? Якщо на певне місце йде факел викиду з труби підприємства, а там ще й заправку збудують, то рівень забруднення повітря може перевищити гранично допустимі концентрації. Тому в такому місці не дозволяють будувати заправку. Загалом же ми робимо в Києві приблизно 100 тисяч аналізів забруднення атмосферного повітря щорічно. Чотири рази на добу (крім неділі) фіксуємо концентрацію 21 шкідливої домішки.
- І де в Києві найчистіше повітря?
- У гідропарку, на проспекті Науки (там, де розташована обсерваторія) та на території Експоцентру України. Там фіксуються найнижчі в місті концентрації діоксиду азоту, сажі, пилу та діоксиду сірки. А найбрудніше повітря на Бессарабці — там, де сьогодні продаються найдорожчі квартири...
- Дивно. Біля виставкового центру щодня проїжджає маса автомобілів, вранці та ввечері там постійні “тягнучки”.
- На узбіччі, ясна річ, показники набагато гірші. Але за 200-250 метрів від траси, на території самої виставки, все нормально. Ще за радянських часів учені дослідили, що за 20-30 метрів від дороги концентрація автомобільних викидів у повітрі зменшується в декілька разів. Найбільше від такого забруднення потерпають автолюбителі (особливо ті, хто їздить влітку “з вітерцем”, без кондиціонера) та люди, які багато часу проводять за 23 метри від дороги (скажімо, йдуть додому пішки). Будинки, розташовані дуже близько до автошляху, буквально вікнами на дорогу, є забрудненими. А за 100 метрів від траси — показники приходять у норму.
Викиди з Трипільської ДРЕС летять на Вишеньки і КончаЗаспу
- А які міста України можна назвати найменш хімічно забрудненими?
- Відповідно до даних за 2006 рік, це Харків, Полтава, Тернопіль та Сімферополь. Їх можна назвати відносно чистими — у порівнянні з такими забрудненими містами, як Донецьк, Маріуполь, Горлівка.
- Якби вам запропонували вибрати екологічно чисте місце в Україні, щоб оселитися, який населений пункт ви б обрали?
- Мені подобається ПереяславХмельницький. Там і водосховище нормальне, і річка Трубіж, і ліси є, і повітря чисте, і радіація не дістала. У Карпатах гарна екологічна ситуація, там практично всі міста чисті, але життя специфічне. Я всетаки більше люблю рівнину, ніж гори. А живу в Києві, на Троєщині, за 2-3 кілометри від шостої ТЕЦ. Здавалось би, неприємне сусідство, але в мене завжди чисте повітря.
- Як таке може бути?
- Річ у тім, що забруднене повітря, яке виходить із високої (270 метрів заввишки) труби, не відразу спускається на землю, а відноситься вітром за 5-10, 15 кілометрів, а вже там осідає на ґрунт. Мій будинок не накриває цим “факелом” — шлейф забруднення летить далі. А при східному вітрі доходить якраз до вашої “України молодої” й осідає в районі “Більшовика”. Виходить, під високими трубами спокійно можна жити, там нічого поганого немає. Проблеми виникають у районі осідання цих викидів. Коли ж вітру зовсім немає, може виникнути так звана інверсія. Тоді дим не піднімається вгору, а починає стелитися по землі поруч із цією трубою. Отоді вже мешканцям прилеглих будинків буде важко дихати. Але це буває ну дуже рідко! Тому що безвітряна погода, коли дим “сповзає” вниз, спостерігається 5, максимум 10 днів на рік. А решту 355 днів викиди відносить вітер.
- Виходить, краще жити близько до труби, аніж потрапити в 15кілометрову зону осідання сажі?
- Саме так. Узяти хоч би село Вишеньки неподалік Києва, де живе мій батько. Колись у нас було чудове повітря. Але відтоді, як збудували Трипільську ДРЕС, стало гірше. Споруда, розташована за 8-10 кілометрів від населеного пункту, працює на низькосортному вугіллі, тож викидає в повітря багато забруднюючих речовин. На села, розміщені за 3-5 кілометрів від труби, сажа не сідає, а Вишенькам добре дістається. Як, власне, і КончаЗаспі, на яку теж припадає хвіст “факела”. Тамтешні мешканці думають, що дуже гарно влаштувалися біля води, в екологічно чистому районі. І не знають, чим їх “підгодовує” Трипільська ДРЕС. Уявіть собі — протягом десятиліть щодня на землю осідають шкідливі речовини. Луки, городи накриває оксидом вуглецю, двоокисом азоту тощо. Десятки тисяч тонн забруднення розсіюються, всмоктуються у ґрунт і поступово змінюють його хімічний склад, а це впливає на стан рослин. Я помітив, що на батьківському городі помідори перестали родити без додаткової обробки, а на луках змінилася рослинність.
“Водні” спостережники працюють без відпусток
- Для вашої обсерваторії головним напрямом роботи є метеоспостереження, які проводять на 187 станціях по всій Україні. Які саме роботи виконують працівники станцій?
- Вісім разів на добу , тобто через кожні три години, метеоролог приходить на майданчик і знімає поточну температуру повітря, мінімальну температуру (коли хмара закрила сонце, подув холодний вітер) та максимальну (коли сонце найбільше пригріло). Потім вимірюють температуру на поверхні ґрунту, на глибині п’ять сантиметрів, 10, 15, 20 сантиметрів, ще є витяжні термометри, які вимірюють температуру землі пошарово, до глибини три метри. Виходить, що самих лише параметрів температури назбирається близько десятка. А ще не забудьте про вітер — вимірюють напрям, швидкість (середня, у поривах, мінімальна), про хмари — треба зафіксувати їхню форму, висоту, бали хмарності та ще й латиною записати всі назви. Важливо, що в момент, коли український спостережник іде на свій пост, то і в Англії, і в Бангладеші, і в Австралії починають заміри його колеги. Для всесвітньої метеорологічної організації, до якої Україна входить з 1948 року, цінність цих даних — у їхній синхронності. До речі, метеорологічна доба починається не о дванадцятій ночі, а о 18.00 за Грінвичем (21.00 за київським часом), щоб не розривати ніч!
- Припустимо, форму хмари визначити неважко — відрізняти ніжні перисті хмаринки від дощових купчастих “пухирів” учать ще у школі. Але як людина виміряє відстань до хмари? На око?
- Окомір у цій справі — річ неточна. Для того щоб визначити нижню межу хмар, треба “вистрілити” в небо променем зі спеціального приладу. Результат, виданий електронікою, особливо важливий для авіації — пілотові літака треба знати, де починається нижній ярус хмари, щоб зорієнтуватися при посадці.
Як бачите, наш “виробничий” процес досить складний. Але без цього не обійтись. Бо прогноз погоди ви ж щодня хочете знати? Ви ж не думаєте, що начальник Українського гідрометцентру пан Микола Кульбіда десь на небо подивився і разом зі своїми працівниками той прогноз придумав? Якби не ця мережа, яка існує понад сто років, то ніякого прогнозу ми б ніколи не почули! А знали б ви, які в нас кадри працюють! Пан Юрченко з села Литки Броварського району нещодавно відзначив своє 85-річчя. Але свою роботу ветеран Великої Вітчизняної війни не полишає, працює спостережником гідрологічного поста на річці Десна. Щодня, о 8-й ранку та о 8-й вечора, вимірює рівень води, температуру, інколи витрати води, незалежно від того, чи це Великдень, чи Новий рік, чи сніг, чи дощ, чи лід! Це його обов’язок.
- А як же вихідні?
- Немає! Є відпустка, на час якої ми беремо іншого працівника, так званого дублера.
- А у співробітників метеостанцій є вихідні?
- Вони працюють по змінах. Бо вісім разів на добу здійснити масу вимірювань та підготувати телеграму до гідрометцентру — це не двічі на добу прийти на пост!
До речі
Травень є щасливим місяцем у роботі обсерваторії, адже офіційно її відкриття відбулося 15 травня 1855 року. Першим директором обсерваторії з 1855 по 1858 рік був професор фізики Київського університету Е.О. Кнорр.
