За фанфарним тоном звітів із київської зустрічі російського президента Дмитра Медведєва та його українського колеги Віктора Януковича мало хто помітив нотки розгубленості на обличчі останнього.
Ошелешеність цю викликав не інцидент, коли Віктора Федоровича ледь не збив з ніг зірваний вітром вінок у Парку слави. І навіть не чергова обмовка на прес-конференції, коли замість слова “делімітація” він, заплутавшись, вимовив “демілітація”. Януковича, схоже, шокував безпрецедентний пресинг, що його застосував Медведєв, спонукаючи українського лідера до спішного укладання цілих пачок “сирих” угод.
Представши перед журналістами після розмови “віч-на-віч” з Медведєвим, Янукович каже, що “так працювати далі не можна”. За короткий час вони провели сім зустрічей і “загнали” керівників робочих груп у ситуацію, коли ті прискореними темпами готують різні рішення. Медведєв тут же поправляє господаря: “Віктор Федорович сказав, що так працювати не можна. А мені хотілось би додати, що так працювати — доведеться…”.
Кремлівський гість таки змусив Януковича попітніти у рідному Києві. У форсованому темпі українській стороні запропонували підписати угоди щодо співпраці в авіа-суднобудівельних галузях, спільного використання вітчизняної газотранспортної системи, атомної енергетики. Від України хотіли почути згоду щодо виключного права Росії на власність колишнього СРСР за кордоном. Знаючи про наш позаблоковий статус, Медведєв все ж уголос заявив, що радий вітати присутність України у військовому союзі з Росією (так званому Ташкентському договорі).
Але найбільший тиск, вочевидь, було застосовано під час обговорення територіальних питань. Сторони погодилися на демаркацію сухопутних кордонів. Але з визначенням їх на морській карті вийшла заминка. За інформацією з джерел, близьких до переговорних груп, Україна наполягала, щоб зійтися на тих рубежах, які були позначені у радянських атласах. Згідно з цими документами, приблизно дві треті частини акваторії Азовського моря мали би знаходитися під юрисдикцією України. Під її контролем залишався б і стратегічний Керч-Єникальський судноплавний канал. Однак Росія, проігнорувавши союзне минуле, наполягала, щоб ділити морські простори по-новому, “по-братськи”. У разі, якщо ми на цей сценарій погодимося, наші східні кордони змістяться на захід не на один кілометр. Іншими словами, в України її “стратегічний партнер” “відтяпав” би частину суверенної території. Видається, саме така безцеремонна пропозиція так засмутила Януковича, коли він натякав на те, що росіяни “гонят лошадей”. Чого ж тоді він так фанатично молиться на Білокам’яну?
Часті зустрічі російського і московського керівництва нагадують побачення закоханих. Інтенсивність їх викликає подив. Що отримаємо внаслідок сліпої “любові”, передбачити нескладно. Мав рацію директор соціологічної служби “Український барометр” Віктор Небоженко, коли казав: “Зараз Медведєв приїде за черговою здобиччю, надалі його візити будуть дуже частими і плідними — приблизно до Різдва, коли продовжиться розпродаж українських активів. Хіба ви не їздили б до божевільного родича, який роздаровує все своє майно?”.
Щоб не залишити країну в обідраній сорочині, українська опозиція запропонувала, щоб до складу урядових делегацій, які домовляються з росіянами, були включені її представники. Але хто повірить, що до цієї думки Янукович і К прислухаються…
Коментар
Сергій Таран, політолог
Російська сторона намагається укладати вигідні їй угоди якнайшвидше. У Москві розуміють, що та політика, яку проводить Янукович, може не тривати довго. Що нинішній український президент може опиратися на електорат усього на дев’яти, максимум десяти областей, що вказує на політичну нестабільність. Поки це так, Кремль робитиме все можливе, щоб стратегічні економічні угоди з Україною було підписано оперативно, з найбільшою вигодою для себе. Очевидно, що Янукович не може вирішувати швидко певні питання. Через це, власне, була така його реакція. Доленосні рішення, які приймають на довгі роки, треба приймати без поспіху. Вони повинні бути узгоджені з планом реформ, які нібито оголосила нова влада.
