На наших очах співвітчизники втрачають віру в те, що Україна здатна забезпечити своїм громадянам основні права, зокрема й право на гідне життя.
Виявляється, злочинність в Україні зростає вибухоподібно. Кількість правопорушень — як дрібних, так і серйозних — за перший квартал порівняно з відповідним періодом минулого року підскочила на 30 із чимось відсотків. Я не повірив, поцікавився показниками за квітень: те саме.
Цікава не лише сама цифра, а й те, що вітчизняні ЗМІ за минулий місяць не приділили їй належної уваги: вони здебільшого переймалися тим, що, скажімо прямо, стосується не всіх. Наприклад, перешкодами в міжнародному авіасполученні внаслідок виверження бозна-де розташованого вулкана Eyjafjallajökull або знижками на російський газ. Визнаймо відверто, не кожен із нас здатен вимовити без запинки "Ейяф’ятлайокютль" і не кожен регулярно літає за кордон, у будь-якому разі, ще не сезон. Так, від ціни на газ опосередковано залежить стан економіки, але головним чином — надприбутки кількох олігархів, власників хімічних та металургійних підприємств. Якщо дозволити собі трохи перебільшити, то закриття аеропорту "Бориспіль" може поламати плани чергового міністра покатати своїх краль до Парижа, а збереження старих газових контрактів — змусити господарів трохи модернізувати свої підприємства, ось і все. Здача суверенітету — це лячно й ганебно, проте й до цього, здається, потроху звикаємо.
Але ж особиста безпека стосується всіх і кожного — окрім тих, хто мешкає за подвійним парканом, а пересувається містом із охоронцями. Обікрасти, пограбувати, побити, зґвалтувати, вбити можуть будь-кого, всі ми під Богом ходимо, й імовірність цього за рік збільшилася на третину. Невже це нікого не хвилює?
Чекайте, це не смішно, коливання в 30 відсотків заходять далеко за межі статистичної похибки. В країні щось діється. Це не привід битися в істериці, та чи не варто розібратися — хоча б із інстинкту самозбереження?
Я би запропонував поки відкинути спекуляції стосовно "нової кримінальної влади" через те, що звітний період зачепив краєчком і стару, в якої руки ніколи не крали. Але дозволю собі припустити — просто так, із доброго дива психічно здорова людина не стане порушувати кримінальний кодекс. На це треба наважитися, потрібен якийсь зовнішній поштовх — ну або, навпаки, внутрішній злам. Одного чудового дня, втомившись, хтось каже собі: все, досить, в інший спосіб я не можу вирішити проблеми, кардинально покращити своє існування. Та й навіщо стримуватися? Ось, подивіться навколо, всі так роблять. Усі!
Хотів би помилитися, проте боюся, що на наших очах відбувається революція в свідомості співвітчизників. Вони остаточно втрачають віру в те, що Україна може перетворитися на нормальну державу, яка здатна забезпечити своїм громадянам основні права, зокрема й право на гідне життя. Що завдяки своїй праці можна досягти успіху й здобути повагу ближніх. Що наполегливість, кваліфікація, терпіння, ініціатива в цій країні винагороджуються. А втративши віру, вони перестають розуміти, навіщо жити чесно. На такий випадок є вичерпне російське прислів’я: "Гуляй, Ванька, Бога нет!" Бога немає, є міліція, а вона в нас, самі знаєте яка.
А тепер дрібна замальовка. Кілька тижнів тому мене зупиняє інспектор ДАІ, влаштовує тотальну перевірку (чим я йому не сподобався, біс його зна) й нарешті з полегшенням виявляє, що в мене з собою немає оригіналу страхового поліса — тільки наліпка на склі. Гаразд, моє незнання закону, що, як відомо, не звільнює від відповідальності, коштує 260 гривень штрафу. Але є одна пікантна деталь: діалог відбувається рівно навпроти відомої вже на всю Україну книгарні "Сяйво", яку новий власник від старого (а заразом і від покупців книжок) заблокував за допомогою двох КрАЗів, що повністю перегородили тротуар у самісінькому центрі міста, на відстані 490 метрів від Київської державної міської адміністрації. Це порушення як мінімум двох пунктів ПДР, а також прямої заборони вищезгаданої КМДА. Мої спроби тицьнути пальцем на протилежний бік вулиці та з’ясувати причини вибіркової суворості щодо одного окремо взятого порушника й байдужості щодо інших, значно габаритніших — ось вони, ось, перед очима! — наштовхуються на цілковиту байдужість хлопців у погонах. Напевно ж вони знають, що вантажівки особисто пригнав сюди один депутат, тому краще полювати на інших, безімунітетних.
Поставте на моє місце молоду спостережливу людину, яка ще не закостеніла в своїх моральних принципах. Вона робить висновок: Я не кримінолог, але переконаний, що релятивізм правоохоронців у їхній щоденній практиці відгукується в суспільстві адекватним релятивізмом: якщо "їм" усе пофіг, то нам тим більше все пофіг. Ходімо погуляймо!
Таких розумних щойно побільшало на 30 відсотків.
