Розмова з Арсенієм Яценюком нагадує відомий сніданок у фортеці із фільму "Три мушкетери". Коли навколо гуркочуть гармати, спікер демонструє просто-таки атосівську впевненість і спокій.
- Колись один із ваших попередників на посаді спікера сказав про себе так: "Я не перша, але й не друга людина у державі". У вас є подібні відчуття? Як ви почуваєтеся в цьому кабінеті?
- Як один із сорока шести мільйонів українців. Я почуваюся в цьому кабінеті, як і у всіх інших. Кабінет не мій, а державний, посада не моя, а висока державна. І не вічна, адже вічного нічого не буває.
До будь-якої посади я ставлюсь з максимальним ступенем відповідальності. Намагаюся витиснути з неї максимум користі для держави і людей. Мені довелося прочитати декілька досліджень про те, що, в принципі, влада має щось на зразок наркотичної залежності, що виробляється певний гормон у людини, який робить її залежною від неї.
- І ви боїтеся не стати владоманом?
Я вже перейшов цей етап. Знаєте, у мене багато було таких моментів — "злетів — упав, злетів — упав". Це тільки перших два тижні неприємно, коли люди починають на іншу сторону вулиці переходити, робити вигляд, що мене не знають…
- Це коли вас до Одеської області направили?
- Так, коли мене відіслали до Одеси, це було дуже складно психологічно. Я ж думав, що мені орден дадуть, а мене в тюрму хотіли запроторити. Ну, не зручно якось вийшло. Але це окрема історія. Я 20 травня книжку презентую про банківську кризу 2004 року. Вона складається із двох блоків: перший — класичний макроекономічний, а інший — про те, що, власне кажучи, відбувалося і як це все відбувалося: хто кому телефонував, хто до кого заходив, хто які коментарі давав. Я думаю, що це буде цікаво. Я почав її писати у 2005 році, але дописав її лише нещодавно.
- Якщо ми заговорили про кризу, то зараз експерти діляться на дві категорії. Одні говорять, що, незважаючи на перманенту політичну кризу і скандали, з країною все добре. Тобто приходять інвестиції, якось утримується гривня, і в принципі не все так погано. Інші пророкують, що банківська система стане, а гривня завалиться. І, в принципі, все, що ми будували п’ятнадцять років, навернеться мідним тазом. Ви є людиною, яка також нестиме за це відповідальність як спікер парламенту і представник діючої коаліції. Ви наразі оптиміст чи песиміст? З країною все добре, чи все погано?
- Я завжди був реалістом і прагматиком, тому я б описав ситуацію, що склалася, наступним чином. У 2004 році зроблено багато для того, щоб відділити політичну складову від економіки. Народ уже тоді привчився до того, що багато розумних людей в українську політичну еліту не вибирають. Тут треба вибиратися самостійно. І тоді вже дуже суттєво зменшилася кореляція між політичною складовою та економічною. Іншими словами, чим менше уряд втручається в економічну активність, тим краще працює країна. Якщо ви подивитеся динаміку за останніх чотири роки, то вона саме така. Це було важливо для формування нового менталітету українців — перехідного. Це коли народ уже може сказати: "Послухайте, не робіть нас щасливими за наші гроші". Цей кредит стабільності на сьогодні ще існує. Але він не є безмежним, і за будь-яких обставин, раніше чи пізніше, постійні політичні кризи привносять дуже багато негативу для економіки. Особливо, якщо такі політичні кризи накладаються на економічну нестабільність у світі. А сьогодні відбувається саме це. Тобто нам "допомагають" ще й зовнішні фактори, починаючи від нафти і слабкості долара по відношенню до основних ключових валют, закінчуючи класичною світовою продовольчою кризою. З одного боку — це виклики, з іншого — це шанс. Я вважаю, що продовольча криза для України, як це жахливо не звучить, це великий позитив…
- Міг б бути, якби у нас було сільське господарство розвинуте…
- Ви знаєте, воно буде розвинуте. Інша справа, що ми, як завжди, проґавили момент. В якому плані? Ну, от подивіться: бюджетні видатки з цього року взагалі не дали ні копійки на село, але специфіка полягає у тому, що мало хто вже й сподівається на ці бюджетні видатки. Я дуже добре знаю багатьох бізнесменів, ще з часів роботи в банку "Аваль", які вже давно не по двадцять шість центнерів з гектара збирають, а по п’ятдесят-шістдесят. Знаєте, нафтовий ОПЕК — це добре, але продовольчий ОПЕК — набагато важливіший. Умовно кажучи, можна їздити на велосипеді, якщо ти маєш, що їсти. І ті процеси, які проходять сьогодні у світі, говорять про те, що є чудовий шанс для України зайняти одне з найактивніших місць у питанні впливу на світові продовольчі процеси. Ера дешевого продовольства, яка почалася у п’ятдесятих роках, закінчилася навічно. Дешевих продуктів вже більше не буде. І ми на цьому можемо дуже багато заробити.
- А ви не думаєте, що уряд Тимошенко спише свої економічні прорахунки на глобальну кризу? І яка частка, на ваш погляд, неадекватної поведінки в економічному плані уряду, а яка дійсно об’єктивних, глобальних причин в тому, що зараз відбувається в Україні?
- Напевно, почнемо із того, що списати можна на будь-кого, але чи буде це сприйнято? Вибачте, дурних залишилося мало. І люди дуже все об’єктивно оцінюють. Ми можемо інколи жити в рожевих окулярах, і думати, що все діється тільки на Печерських пагорбах і в екранах телевізорів. Як правило, у людей свідомість суттєво змінилася, і можна піти на ринок… на Бессарабку не цікаво, туди ходять ті самі, що ходять і сюди в зал…
- На Житній…
- Та на будь-який, Господи, на будь-який ринок, і провести там соціологічне опитування… Щодо відповідальності. Спринтерська так звана модель — veni, vidi, vici — прийшов, побачив, переміг — робоча, але на дуже короткий період. Вона може довго працювати лише тоді, коли буде реалізований той варіант, який зараз проробляється по конституційній реформі. Давайте швиденько vici, а потім ми зафіксуємось у владі і в нас будуть, умовно кажучи, гарантії того, що нас ніхто в певний період часу звідти не репне. Тому моя позиція така — уряду треба дати можливість, щоб він продемонстрував свої результати. Тобто, дати йому час.
Що стосується розмов про відставку уряду. Тут я б не хотів коментувати політично, а прокоментував би юридично. Давайте змоделюємо ситуацію. Гіпотетично уряд можна відправити у відставку, навіть, якщо буде затверджена, до речі, програма дій уряду. І якщо хтось думає, що програма дій уряду — це індульгенція, то він глибоко помиляється. Це була індульгенція тоді, коли була стара редакція Конституції. А сьогодні у новій редакції Основного Закону з’явився новий інструмент, який називається — відставка прем’єр-міністра, не уряду, а прем’єр-міністра. А далі підпункт, який говорить про те, що відставка прем’єр-міністра тягне за собою відставку всього уряду. Двісті двадцять шість голосів під це можна зібрати. Будемо відверто говорити — 226 голосів за відставку Тимошенко у цьому парламенті можна зібрати. Далі що? Як призначити нового прем’єра, скажіть мені?
- Виконуючим обов’язки…
- Нереально. По Конституції, вони виконують обов’язки з моменту призначення нового складу Кабінету Міністрів України. А новий склад уряду може бути внесено виключно коаліцією. Як зробити нову коаліцію?
- Переформатувати.
- Правильно. Як переформатувати? Голосів не вистачає…
- "Наша Україна" плюс Партія регіонів…
- Нереально. Немає тридцять сім голосів… Можливо, є десять, можливо, є п'ятнадцять…
- Розпустити парламент…
- О! Знову ми дійшли до цієї моделі — розпускати Верховну Раду. Тобто — до процедури дострокових виборів. І тут ми повертаємося до найголовнішого. Послухайте, якщо вони у цьому парламенті не можуть домовитися, ви думаєте, вони в іншому складі домовляться?
- Буде зовсім інший розклад, по-перше, а, по-друге, президентські вибори… Дві партії у парламенті і президентські вибори...
- Ну, це та модель, яка пропонується зараз по конституційним змінам. Ви знаєте, я думаю, що ті, хто піде на альянс в рамках цієї моделі, у короткій перспективі виграють, тому що це, як спалах цього фотоапарату (показує на фотокамеру "Главреду" — Ред.) Красиво, але недовго, і очі потім болять. Далі програш. Вже були певні альянси: всім зрозуміло, хто і з ким йшов на альянс, коли долали президентське вето, і коли приймали певні закони. І це закінчилося достроковими виборами тоді для правлячої партії. Цей процес конституційних змін, який іде зараз, закінчиться політичним крахом… Для багатьох учасників цього процесу.
- Конкретизуйте…
- Не скажу. Ви ж знаєте мене — я не скажу. Коли це буде? Не через рік, тому що суспільство так швидко не адаптується, а через років три-п’ять... Частина, звичайно, і сьогоднішньої політичної еліти за такої конституційної реформи буде змушена піти в тінь. У тому числі, до речі, і я, тому що мені місця в такій моделі немає. Я не піду ні до одних, ні до інших. Але в цьому також є позитив, тому що народ у вигнанні стає набагато більш ефективним, ніж при владі.
- З вами завжди пов’язують великі надії. Ви є одним з уособлень певної європейськості: вмієте носити краватки, пити чай, вести переговори, думати про глобальні кризи та про Україну в контексті світу, а не в контексті трипільської культури. Що вам ще потрібно для того, щоб, власне, стартувати з великими амбіціями у політиці?
- Знаєте, цього, на превеликий жаль, дуже мало. Чому? Тому що відсутність командної гри за будь-яких обставин може дати можливість тому чи іншому політику бути на плаву, на виду, мати рейтинг довіри, але ніколи не дасть можливості зреалізувати те, що хочеш. Я кажу про те, що верхівка, навіть якщо вона буде супергеніальна, вона не здатна провести реформу у масах. Вона не може цього зробити.
- 1917-й?..
- От, я якраз хотів вам навести цей приклад. Вона може це зробити лише одним шляхом — мечем і оралом. Працює, але потім ще декілька століть, як правило, треба відхрещуватися від того, що було. Я зараз почав через фонд (Фонд Арсенія Яценюка "Open Ukraine" — Ред.) програму для молодих лідерів, ідея якої дуже проста. Я дуже хочу подивитися в очі людям, які мають амбіції. Моїм одноліткам, молодшим за мене, старшим… Хочу зробити це тільки для того, щоб зрозуміти: в кожній області є десять людей, які, передусім, мають амбіції і здатні їх зреалізувати. На країну не треба дуже багато людей — вистачить сотні. Я так собі думав, що подібна команда зі ста таких людей здатна перевернути все з ніг на голову, потягнути за собою. Тобто потрібні лідери, які здатні потягнути за собою маси. От у чому зараз проблема політичних лідерів? Вони не ведуть за собою маси, маси їх тягнуть за собою. Тобто йде зворотній процес.
- Чому, на ваш погляд, саме так?
- Як починається робочий день у нормальних людей? Вони п’ють каву, читають "Financial Times", "Independent" (сміється). Ну, включать зрідка CNN, ВВС. А у окремих наших політичних лідерів як починається день? Є опитування. Хлопці, що сьогодні народ цікавить? Ага, оце, оце й оце. Робимо тоді три таких заяви, підтримуємо оце й оце, а інше — наступного разу. Все. Якби Маргарет Тетчер жила і працювала так, як працюють сьогодні українські політичні лідери, то Великобританія, напевно, вже би зникла з політичної карти світу. Тому що все, що вона робила, були непопулярні реформи. І таких історичних прикладів я можу назвати сотню.
- І з тих ста молодих лідерів, про яких ви казали…
- Я не кажу молодих.
- Яких — нових?
- Всіх нових сто не знайдеш. Можна брати і людей, які ще працювали у партійній системі. Чому? Тому що інакше ми будемо дуже відірвані від суспільства. Ну, уявіть собі, взяти сотню класних хлопців з Інституту міжнародних відносин — припустимо, вони всі зібралися там, усі в білих краватках — але вони не бачили, як корови виглядають. Ну, що ти з них візьмеш?
- І скільки таких людей, які б могли потрапити в цю сотню, ви вже нарахували?
- Аж десять нарахував.
- Є така українська інституційна традиція, що голова Верховної Ради завжди у конфлікті з Президентом, чи Президент завжди у конфлікті з головою Верховної Ради. Вам не здається, що вам зараз якраз час подумати над тим, щоб змінити площадку і стартувати не з позиції спікера, а з позиції прем’єра?
- Давайте повернемося до історії, і до всіх її викликів. Об’єктивно, якщо людина більш-менш відповідальна, вона, обіймаючи ту чи іншу посаду, не може не розуміти того, що посада змінює систему координат, тим більше парламентська посада. І коли мене запитують, чи я залишаюсь людиною Ющенка, то я можу тільки відповісти: ну, як голова Верховної Ради може бути людиною Президента? Особистісне не може перекладатися на державне. А на посаду прем’єра зараз вакансії немає.
- Але спікер Ніно Бурджанадзе була людиною президента Саакашвілі…
- І чим це закінчилося? Тобто, це неправильно. Розумієте, я відразу задекларував позицію, що голова парламенту не може бути залежним ні від кого: ні від прем’єра, ні від Президента, ні від голови Верховного Суду. Тому що є дуже складна всередині інституція, але, повірте мені, вона об’єднується на раз, якщо відчуває зовнішню загрозу.
- А ви будете допомагати Ющенку зупинити Тимошенко? Звільнити її?
- А Ющенко не хоче звільняти Тимошенко. Зараз немає ніякого сенсу навіть розглядати це питання. Я знову повертаюся до того, що треба дати уряду, який очолюється Юлією Володимирівною, можливість себе проявити. І ми зробимо все для того, щоб уряд працював в нормальних умовах.
- Ви торкнулися теми конституційної реформи. Ваша модель — як встановити баланс між гілками влади? Чи потрібно взагалі чіпати Конституцію?
- Перш за все, треба всіх змусити виконувати чинну Конституцію. Я висловив свою позицію Президенту. Я говорив: конституційний процес буде використаний у вузькополітичних цілях. У сьогоднішній політичній конструкції, я вважаю, необхідно заглушити конституційний процес. Крапка. Я бачив зміни, що пропонуються до нової редакції Конституції і хотів би порадити ще дві поправки: визначити, як в Конституції СРСР, назву правлячої партії. І друге: одразу записати прізвища. Зміни до Конституції приймаються за стабільної ситуації в країні. А не чекати стабільності від змін до Конституції.
- Президент поставив кілька ключових цілей: Конституція, НАТО. З ПДЧ ситуація незрозуміла, з Конституцією теж. Як Президенту у цій ситуації зберегти обличчя?
- Ну, от дивіться, для прийняття нової Конституції потрібно триста голосів, правильно? Партія регіонів і БЮТ — це єдина конструкція для того, щоб ухвалити Конституцію. Якщо вони готові до цієї моделі, то нехай. А ПДЧ насправді — це єдність коаліції. І я вам скажу так: якби у нас навіть залишилась тільки одна ключова партія, яка є членом коаліції, і вона мала би більшість, я не впевнений, що ця одна партія підтримувала б ПДЧ. Я зрозуміло говорю?
- Так, дуже. Ви — євроатлантист?
- Міг би відповісти на це питання, як робить більшість політиків, — ми за розвиток діалогу з НАТО, реформи, п’яте, десяте… І переповів би цілу купу штампів. Але я вам дам таку відповідь: в сьогоднішніх геополітичних умовах приєднання України до ПДЧ було б резонним. А питання членства в НАТО — перспектива далека.
- Ви, до речі, як розцінюєте свій візит до Москви, який був якраз в дні Бухарестського самміту? Що він мав означати з політичної точки зору? Що ви хотіли ним сказати?
- Візит до Москви планувався офіційно і ще за місяць до того, як він відбувся. Було запрошення Міронова — голови Ради Федерації, плюс захід в рамках СНД. Діалог з Росією я веду дуже давно. Ну, що я хотів цим сказати? Був один фон — бухарестський, де розглядалося питання по НАТО. Треба було показати інший фон — що у нас дві тисячі двісті кілометрів спільного кордону, тридцять мільярдів товарообігу, і двадцять п’ять відсотків населення говорить російською мовою. Тому для нас зрозуміло, що треба не тільки вести діалог, а й зробити так, щоб він був результативним для обох сторін.
Я виступав також на самміті СНД, де заявив про реформи в Співдружності Незалежних Держав. Нас цікавить, передусім, економічний аспект. До того ж, відійти від СНД — це означає віддати лідируючі позиції одній країні.
- Але багато людей, які спостерігали за вашим візитом із України, дійшли висновку, що Яценюк поїхав у Москву, щоб сподобатись.
- Для майбутніх політичних планів…
У мене в Росії дуже багато друзів. І це ж була не перша поїздка. Подобаються на конкурсах краси, а треба, щоб сприймали та чули один одного.
- У кожного пристойного політика є план дій. У Ющенка — це "Десять кроків на зустріч людям", у Тимошенко — "Український прорив". П’ять ключових реформ, які потрібні країні від Яценюка.
- Знаєте, я противник того, щоб сказати, що програма може складатися з п’яти чи з десяти кроків. Це популізм. І це потрібно, якщо ви хочете виграти виборчу кампанію. Я не хочу виграти виборчу кампанію, бо я не йду ні на які вибори.
- Сьогодні країна в такому стані, що потребує системних послідовних реформ. І, на превеликий жаль, дуже непопулярних. Починаючи від збільшення пенсійного віку, закінчуючи завершенням реформування системи освіти. Ось, наприклад, так звані випускні тести.
- А ви їх читали?
- Я дивився ці тести, і помилки бачив. Тести — це правильно. Тільки тоді, коли Президент у 2005 році підписував Указ про запровадження тестів, всі забули, що там була перша фраза, в якій було записано: "Комплексна програма реформування освіти". Перекладаю простою мовою: ми йдемо у таких калошах, а на цих калошах купа здорових кізяків. Так ми крокуємо дванадцять років. Доходимо до дверей, а там персидські килими — вони і являють собою зовнішнє тестування. Тобто не можна витягнути з цієї моделі один тільки елемент — зовнішнє тестування, а все інше залишити так, як є. Так не працюють. Більше того, я повертаюся до класичної фрази, що освіту та оборону рятує тільки одна річ — це консерватизм. У понеділок, 5 травня, я мав зустріч із Президентом з приводу зовнішнього тестування, і була розмова про те, що, по-перше, потрібно внести зміни у чотири закони по цьому зовнішньому тестуванню, і, по-друге, потрібно чітко зрозуміти, що Міністерство освіти повинно дати план, як вони збираються реформувати освіту в цілому, а не тільки запровадити на фінальний стадії таке оцінювання знань. Для того, щоб знання оцінити, їх потрібно спочатку дати.
- Але, повертаючись до питання про план дій, у кожного нормального політика в голові все ж таки є стратегічна мета…
- Добре, якщо викласти план, то я б його почав з наступного. По-перше, це система державного управління і управління державним майном. От, наприклад, беремо тему приватизації: держава не в змозі управляти майном. Це моє внутрішнє переконання після довгої роботи в системі органів державної влади. Ми повинні зараз визначити, які об’єкти державної власності ми залишаємо, а все інше віддаємо на продаж. Видатки, які формуються за рахунок приватизаційних надходжень, не можуть мати соціального характеру. Перегортаємо сторінку.
Другий етап реформ — відновлення статусу регуляторів у державі. Адже система адміністративного управління у державі не функціонує — вона не може давати результати. Але як держава повинна впливати на економічні процеси? Тільки правилами гри. Держава — це регулятор, а її регулятори — незалежні Національна комісія з регулювання електроенергетики, Антимонопольний комітет, Державна комісії з цінних паперів Фондового ринку.
Третій етап реформ — соціальний блок. Тобто: пенсійний вік, монетизація пільг, зменшення кількості пільговиків — це все те, що дає з рейтингу тридцять процентів три.
Четвертий елемент — це фінансовий сектор. Це компетенція Національного банку і Комісії з регулювання ринків фінансових послуг. Там є план дій, який ще у 2004 році робився, його потрібно перегорнути.
П’яте питання — це адміністративна і територіальна реформа. Причому, я б їх не схрещував у так звану адміністративно-територіальну реформу.
Спочатку перевести на локальний рівень завершення конституційної реформи в частині ліквідації обласних державних адміністрацій. Непопулярна тема в одних кабінетах, але правильна. Формування класичних префектів і передача всього обласним виконкомам. Завершили тепер цю модель по областям, далі по територіям.
- Тоді зміни в Конституцію підуть відразу за цим?..
- Так, це вимагає змін до Основного Закону: положення 3207 — це і є зміни до Конституції. Далі — система адміністративного управління нагорі. Неймовірна кількість незрозумілих міністерств. Тобто стара тема по ліквідації, по централізації, все це пройдено, просто треба підняти старі блокноти, які вже вкрилися отакою (показує на пальцях — Ред.) кількістю пилу, нічого нового там немає.
Шосте — це система освіти.
Сьоме — це система державного управління: цілковита відсутність державних людей, які здатні вести державне управління, їх просто немає. Радянська та комсомольська система уже закінчилися, а нова незалежна Україна так нікого не "народила".
Восьме — це правоохоронна система. Моє внутрішнє переконання таке: чим сильніша демократія, тим сильніший державний примус. Це речі взаємопов’язані. На превеликий жаль, так складається історично, що демократія тримається на сильній правоохоронній і примусовій системі. По-іншому нічого не зробиш. А ми це називаємо — правова держава. Красиво. А по-людськи це називається фактично поліцейською державою, коли кожен знає, що він несе відповідальність за законом. І так далі. Щоб вас тут не загружати, ставлю крапку. Але найголовніше, під чим би я підвів тут риску, — хто це буде робити?
- А хто ваша команда сьогодні? Ви можете поіменно назвати цих людей? Чи є вона у вас взагалі?
- Ну, щоб дипломатично сказати, то вона ще не зреалізувалася. Я ніколи не роблю холостих пострілів. Давайте відверто. Що значить формування команди? Це власний політичний проект. Він раніше чи пізніше відбудеться, і в цьому ніхто не може сумніватися.
- От гарний заголовок для Віктора Івановича…
- Але проект не повинен бути власним. Тому що у нас лишень що, так одразу власний. Це ж не акціонерне товариство, де ти купив акцію. Якщо він буде власний, він швидко помре.
- Це Нємцов якраз у своїй книзі пише, що взагалі-то всі російські партії є акціонерними товариствами. Так само і в Україні. Росіяни розробили механізм, що більше п’яти відсотків ніхто не може фінансувати партії, щоб не було монополії…
- Я не хочу повторити, до речі, досвід Нємцова і всіх інших. Ви зрозуміли, так? От у мене це постійно тримається. Я не хочу українських прізвищ називати, які пішли цим шляхом. І щоб не було отакої поразки на злеті, тому краще не злітати. Почекаємо на землі. Підзаправимося і почекаємо. От коли вже почнуть бомбити аеропорт, тоді полетимо.
І тут, знаєте, є ще одне питання: яку ідею привнести? Є дві системи побудови політичних проектів. Перша — це харизматичні лідери, яка на сьогодні діє в Україні, повна відсутність будь-якої ідеї чи ідеології. Друга система — ідеологічна. Якщо йти за ідеологічною моделлю — то це ліберальна модель. Ліберальна модель більше семи процентів ніколи не набере в жодній країні світу, у тому числі й в Україні. Потрібно поєднання харизми та ідеї…
- А як ситуація з київськими перевиборами? Можете розказати?
- Відповім так : у правових підставах щодо дострокових виборів київського міського голови сумнівів немає.
- Питання тут в іншому: знову пішла ланцюгова реакція, і теж був відкритий "ящик Пандори"...
- Так, це також свого роду "ящик Пандори". А, з іншого боку, знаєте, на цю ситуацію теж не можна дивитися однокольорово. Я б на неї подивився так: послухайте, якщо мер достойних чоловік, то чому йому боятися дострокових виборів?
- Скажіть, будь ласка, як ви вважаєте, Віктор Балога, коли прийшов працювати до Ющенка, дуже суттєво змінив риторику і манеру поведінки Секретаріату Президента. Але власні завдання, з якими приходив туди Балога, деякі виконані, а деякі ні. Чи може він піти з цим нереалізованим проектом змін до Конституції і біля Президента з’являться нові обличчя на новому етапі? Ви очікуєте зараз подібних змін?
- Будь-яка людина, яка потрапляє на другий поверх Адміністрації, раніше чи пізніше демонізується. Якщо ця людина, ну, не як трава, знаєте, яка соковита, зелена, але без смаку — пункт перший.
Пункт другий. У 2005 році була зміна облич. Якщо знову буде така зміна, як тоді, то краще хай її не буде… Йдеться про те, що давайте спочатку, поки ще немає сили напряму стріляти по Президенту, відстріляємо середовище президентське, а потім поцілити в Президента буде набагато легше. Я не переоцінюю ролі місця Балоги, тому що не Балога є визначальним, визначальним є Президент. Але він, я про це публічно говорю, і ще раз кажу, дуже багато свого часу чого зробив. У 2006 році, коли я прийшов в Секретаріат, там вовків можна було гукати. Згадайте історію.
- Якби сталася така ситуація, що Президенту, аби зняти напругу, потрібно було б розміняти присутність Юлії Тимошенко на прем’єрській посаді на звільнення голови Секретаріату Віктора Івановича Балоги, він би на це пішов?
- Дешеві політичні інтриги дуже дорого закінчуються для їх учасників. Звільнення Балоги не вирішить інституційний конфлікт, який замішаний на особистостях, — це не робоча модель, абсолютно. Це модель одного дня, вона не дає ніякого виходу далі. От, припустимо, Президент це робить. Юлія Володимирівна виходить і каже: моя перемога. Все. Далі все — Гри немає. Але це рішення Президента, що робити з власним Секретаріатом.
- Арсенію Петровичу, а як ви собі уявляєте свою майбутню політичну кар’єру при президентові Тимошенко?
- Зарано давати прогнози по виборам. Ті, хто переконані сьогодні у власній перемозі, уже післязавтра можуть бути аутсайдерами, і навпаки. Трохи зарано давати прогнози по всім виборам. Спокійнішими потрібно бути.
- Ви боїтеся невдачі?
- Я невдач не боюся, але мені це неприємно. Не люблю я їх. Вони, звичайно, бувають, і, знаєте, кожна людина через себе пропускає ці невдачі, їх з кожним роком вже все менше й менше, бо ти загартовуєшся… Але будь-яка невдача неприємна, тому що ти постійно працюєш на результат і на успіх, а коли втручаються зовнішні фактори, які прорахувати нереально, тим більше через повну нелогічність того, що у нас діється, то, воно, звичайно, засмучує. Але моменти смути — це секунди, що змінюються роками оптимізму.
