Політичне протистояння між всіма українськими політиками можна аналізувати, прогнозувати, кепкувати, але не варто все це намагатися серйозно зрозуміти.
Нажаль, в Україні є трохи непорядних людей, які обтяжують себе читанням передвиборних програм кандидатів, але дякувати Богу більшість наших громадян усе-таки віддають перевагу політичному шоу.
І правильно роблять, оскільки телевізійне політичне шоу, піар-кампанії, акції з роздачі подарунків та майже карнавальне пікетування ЦВК набагато ефективніші для розваги та добробуту громадян, ніж нашвидкуруч написані нісенітниці. Не обтяжуйте себе їх читанням, все одно через день забудете, читайте краще хорошу поезію або Біблію!
Політика — це шоу, пакети та пікетування — це хліб. Ми нічим не кращі за римлян часів Пізньої імперії і нас чекає така сама кінцівка.
Багато говорять, що у нас працюють американські політтехнологи та чудові журналісти (всім респект). Не знаю, що вони там корисного радять, я б порадив перечитати Андерсона та Глібова. Саме казкарі були батьками усіх сучасних політтехнологій. Чим більше казки, тим краще.
Наші люди настільки ненавидять реальність, наскільки не хочуть її змінювати, тому їм життєво необхідна казка. Завдання політика — створити таку казку, витворити міф.
Ми не будемо говорити про Януковича, Юлю, Тигіпка та Яценюка, позаяк таких людей більшість із нас не знає. Поговоримо про бренд Тігіпка, Януковича, Юлі та Яценюка — бо лише це нам в них цікаве і доступне.
Як показує логіка реальності, українці люблять прості казочки, в дусі радянської пропаганди 30-х років (Сталін знав, що народ і партія не люблять тих, хто "очень умничает", тому він переміг Троцького, а не навпаки).
Політолог Калашніков (той, що придумав автомат) вчить: чим простіше — тим ефективніше. Підтвердження цієї закономірності ми бачимо на прикладі "модерних" піар-кампаній Тигіпка та Януковича. Один розкрутив не дуже новаторський образ "ефективного менеджера" в стилі Ющенка початку 90-х, інший закрутив примітивну шарманку "почую кожного". Спрацювало.
До "постмодерних" компаній ми віднесемо смугасті малі архітектурні форми Яценюка та чудо думки політтехнологів — Тигрюлю.
Як би не намагався перший розповідати людям про необхідність голосування поза бінарною опозицією "ВІН — ВОНА", всі прекрасно розуміли, що третій — зайвий. Він і сам це розумів, але така була роль.
Нажаль, грати третього важче ніж першого та другого. Смисл образу "третьої сили" в новизні, а яка новизна, коли ти третій цілий рік, так і до десятого можна скотитися.
Думаю, що йому пощастило, оскільки Тигіпко, який виринув із "забуття" в образі молодого, нового, ефективно менеджера, відібрав у нього електорат "безнадійної альтернативи" не в повній мірі.
Щодо Тимошенко, то, звісно, приємно, коли за 100 метрів від білборду з серйозним виразом обличчя Віктора Федоровича Януковича з надписом "почую кожного" тобі посміхається Тимошенко з тигром, що аж і хочеться дописати "поцілую кожного" та побігти до урн очки, щоб "голосувати серцем і захищати майбутнє України". Але хворий розум малює поряд з ТигрЮлею ще ХитрЮлю — закономірний наслідок перебування її на посаді та чорної пропаганди конкурентів.
Електоральні результати другого туру не важливі, важливі результати першого.
Втрата більше 5% порівняно з парламентськими виборами 2007-го — це дзвоник, але не відомо, що він сповіщає. Втім, бренд Вона піде з політики тільки разом з брендом Янукович, крах одного буде дорівнювати крах другого.
Якби ми потребували не казки, а, скажімо, долі в ГТС, то, можливо, нам дали б долю, але нам не треба частина труби, бо ми потребуємо більшого — казки (як правило, ГТС потрібна казкарям).
Тому політичні симпатії українців можна аналізувати, прогнозувати, кепкувати, але не варто все це намагатися серйозно зрозуміти. Це безглузде заняття за яке беруться лише політтехнологи та соціологи для того аби працевлаштуватися й заробити трохи грошей.
11.02.2010
