Так що ж пішло не так після Помаранчевої революції? Кореспондент британської The Sunday Telegraph Колін Фріман так і не зміг дізнатися цього під час розмови з Віктором Ющенком. Замість чітких відповідей на запитання президент України сипав статистикою досягнень за часи свого правління. Однак боротьбу за президентство у другому турі найімовірніше вестимуть Віктор Янукович та Юлія Тимошенко, а це означає, що Віктор Ющенко після виборів більше часу матиме для свого хобі — бджільництва.
Президент Віктор Ющенко поставив Україну на європейський шлях, а тепер повернути собі владу збирається промосковський кандидат. Колін Фріман їздив до Києва питати, що пішло не так.
Через п’ять років після того, як Віктор Ющенко зі спотвореним обличчям став символом Помаранчевої революції, так і хочеться повірити у теорії змов, ніби його взагалі не отруювали. Колись огидно ряба шкіра поступово відновлюється, і завдяки гримові майже не видно ознак замаху, що ледь не став для нього фатальним у 2004 році. Справді, якби аналізи крові не підтверджували вміст смертельної діоксинової отрути, пошарпане його обличчя могло би просто відображати перевтому від відтягування України з кігтів Росії в напрямку Заходу.
Проте український президент і нині лишається "пильним" щодо власної безпеки — і не тому, що підозрює в тому замахові, покладеного в вину прокремлівським політичним суперникам, щось надто особисте. За словами пана Ющенка, будь-який переможець президентських виборів наступного місяця теж потрапить під обстріл, якщо намагатиметься вести Україну тим самим шляхом, що й він.
"Річ не в мені, Ющенкові, — сказав він минулого тижня в інтерв’ю The Sunday Telegraph. — Україна була поганим прикладом для Росії і гарним для Європи, і саме це стало проблемою. Незалежно від прізвища наступного президента, якщо він чи вона демократ, проєвропейський політик — то матиме подібні проблеми".
Але є ще одна так само певна річ: новим президентом навряд чи буде пан Ющенко. Людина, яку свого часу вихваляли як зразкового поборника демократії, плететься в рейтингах далеко позаду, набираючи в опитуваннях по два-три відсотки. Ставши уособленням надій Помаранчевої революції п’ять років тому, він тепер символізує її потьмянілий блиск. Панові Ющенку не вдалося інтегрувати країну ні в Європейський Союз, ні в НАТО.
Це сумний кінець того, що починалося мов різдвяна політична казка, в якій пан Ющенко та його ефектна білява союзниця Юлія Тимошенко сформували альянс на кшталт "Красуні та Чудовиська" проти улюбленця Москви Віктора Януковича. Коли пан Янукович святкував перемогу у, як виявилося, сфальсифікованих виборах, київський Майдан Незалежності сповнився півмільйоном протестувальників, що днювали там і ночували за температури нижче нуля. Сила народу врешті тріумфувала, після того як Верховний суд України постановив провести 26 грудня повторне голосування, що вивело пана Ющенка на президентський пост, а пані Тимошенко — на прем’єрський.
Але незвично ранні обійми холодів, що вкрили товстим сніговим килимом сталінську архітектуру Майдану, були минулого тижня єдиною згадкою про ті ейфорійні дні. Пан Ющенко та пані Тимошенко, зображені колись на обкладинках Time та Elle відповідно, не спромоглися налагодити між собою співпрацю і фактично паралізували владу. Це, своєю чергою, загнало в кут економічні та політичні реформи і переконало брюссельських бюрократів — і без того втомлених від розширення Євросоюзу, — що київське керівництво зовсім не готове до членства в ЄС. До остаточного дрейфу в пункт "А" додається те, що пан Янукович, якого з часів останніх виборів змальовували прокремлівським злодієм, є фаворитом на теперішніх виборах і переможе з фальсифікаціями чи без. Москва вважала події 2004-го ініційованим на Заході переворотом у себе під боком, і тепер вона тільки задоволено спостерігає.
Якщо це знеохочує лідерів Помаранчевої революції, то що вже казати про її основну підтримку — студентів, яких таврували диверсантами з ЦРУ, коли вони стали на бік центристської партії пана Ющенка "Наша Україна". Назар Первак згадує, як його показали на державному телебаченні — агресивним молодим підбурником — і як вони з батьком, суддею, побили через це горщики.
"Було надзвичайно холодно, десь як зараз, — розповідає пан Первак, 27 років, сьорбаючи каву в кав’ярні на Майдані Незалежності. — Але що то був за запал! У магазинах давали безплатно їжу та одяг, а бізнесмени навіть оплачували для приїжджих демонстрантів готель".
"Нині ж усі мої ілюзії розвіялися, бо ми не використали належним чином того великого шансу, що мали. До того ж не відбулася по-справжньому інтеграція в Європу. Тепер Західна Європа спокійно визнає, що Україна під впливом Росії".
То що пішло не так? Частково критики винять пана Ющенка, який не зміг скористатися отриманою величезною довірою, щоб зробити генеральне прибирання в авгієвих стайнях української політики. У парламенті й далі засідають корумповані, кримінальні депутати, чиї кулачні бої в сесійній залі складають конкуренцію поєдинкам легендарних боксерів з України, братів Кличкам. Не сприяють роботі й суперечки навколо Конституції та проблема "електорального туризму" (це коли політики переходять з блоку в блок, ганяючись за більшою вигодою).
Союз Ющенка з Тимошенко базувався більше на обопільній нелюбові до Москви, ніж на спільній політиці, і з часом вони розійшлися навіть в цьому питанні. Пані Тимошенко тепер закликає до порозуміння з Росією, і пан Ющенко вважає це зрадою. Його власні стосунки з Кремлем як ніколи погані. У серпні російський президент Дмітрій Медведєв не відправив до Києва російського посла, звинувативши пана Ющенка в "антиросійському" курсі. Відлунням до справи Литвиненка в Британії, Москва також відмовляється видати Україні підозрюваного в отруєнні [Ющенка], що переїхав до Росії.
Крім того, багато українців сумніваються, чи заслуговували пані Тимошенко та пан Ющенко свої помаранчеві німби від самого початку. Пані Тимошенко, попри гарненьке личко, вважають сварливою пристосуванкою, а пана Ющенка, хоч і визнають його компетентність і чесність, — занадто повільним. Атож, інтерв’ю з ним — то не зустріч із якимось східноєвропейським Тоні Блером: він схильний до монологів, а не до чітких, коротких відповідей, і не любить визнавати помилки.
У відповідь на питання, чому настільки зменшилася його популярність, він спочатку наполягає, що все одно переможе, а потім детально декламує статистику економічного зростання. Коли The Sunday Telegraph пробує через п’ять хвилин перебити, він висловлює своє невдоволення і далі собі говорить. "Минулого року в Україні побували 23 мільйони туристів. Туреччину — тільки 21 мільйон. Один мільйон українців минулого року відвідав минулого року країни Європи, удвічі більше, ніж у 2007-му…" Спискові нема кінця-краю, і це звучить — принаймні для західного вуха — наче річні звіти комуністичної доби про виробництво тракторів.
Ще пан Ющенко потрапив під обстріл за кампанію зі знесення всіх радянських пам’ятників, а також змушуючи міжнародну спільноту визнати український голод 1930-х, коли померло до десяти мільйонів українців, сталінським геноцидом. Це виглядає не лише ухилянням від більш нагальних проблем, а й відчужує ті 20% українців, які є етнічними росіянами і не поділяють його ворожості до Москви.
"Українці-націоналісти прагнуть розділити народ на українців та росіян, — каже Віктор Князєв, 31 рік, консультант в імпорто-експортній компанії. — Інші національності теж гинули у той голод, не лише українці".
"І Сталін, і Ленін були негативними фігурами, але вони принаймні могли підтримувати порядок, — додає його дружина Лариса, 28 років, що, як і її чоловік, хоче повернення до влади пана Януковича. — Чому ми не можемо мати гарні відносини з Росією?"
Судячи з нинішньої ситуації, голосування 17 січня виллється в другий тур з участю пана Януковича та пані Тимошенко, а це віщує поступову відлигу в зв’язках із Москвою. Та незважаючи на ті самі старі обличчя, молоді помаранчеві революціонери не впали в остаточний відчай. "У цих кандидатах ми тотально зневірені, — визнає колишній активіст Дмитро Юрченко, 27 років. — Але Помаранчева революція хоча б змінила ставлення до політиків; зараз у нас вільні ЗМІ, і люди усвідомили, що можуть вимагати, коли захочуть".
Що справді потрібно, запевняють вони, то це нове, постпомаранчеве покоління виборців, позбавлене "пострадянської" ментальності, яке не буде в усьому покладатися на політичних лідерів і не очікуватиме від них усемогутності. "Щойно Ющенко прийшов до влади, як українці вирішили, що все легко зміниться, — каже пан Первак. — А самі на себе відповідальності не беруть".
У пана Ющенка тепер, мабуть, буде більше часу для бджільництва, його ще дитячого хобі. Порівняно з відповідальністю за 47 мільйонів українців, керування працьовитим населення вуликів — суцільний відпочинок. Хоча для людини, що ненавидить Сталіна, це, напевно, дивний вибір: як-не-як, з такою армією відданих робітників хіба бджоли не природжені комуністи?
"Ні, — відповідає він рішуче. — Комуністи зраджують свої ідеали, це люди, які чинять несправедливість, які знищили десятки мільйонів моїх співвітчизників".
З цими словами єдиний у світі президент-пасічник іде геть, зупиняючись тільки, щоб показати рекомендацію від одного зі своїх молодших службовців щодо конституційної реформи. Вона, можливо, не змінить його лихої передвиборчої долі, але не в тому річ. Колись, каже він, ні один нижчий чиновник не насмілився б указувати президентові, як треба працювати. "Ось Вам і Помаранчева революція".
http://www.telegraph.co.uk/news/worldnews/europe/ukraine/6890973/Ukraines-Orange-Revolution-sours.html
28-12-2009
