Сьогодні стає все очевиднішим, що основним чинником, який стоїть на заваді соціальному прогресу в Україні є корупція. Сучасна корупція в Україні є особливим різновидом корупції — корупцією кризового типу.
Що це означає? З одного боку, вона породжена соціальною кризою в Україні, а з іншого — вона, будучи породженням кризи, створює основу для поглиблення кризи.
Така корупція має здатність зводити нанівець будь-які реформи в країні, а також спричиняє відчуження України у світовому просторі. Тому вона стає політичною проблемою №1 для країни.
Саме корупційна злочинність справляє найбільший руйнівний вплив на правопорядок, на основі якого лише і може розбудовуватися благополуччя кожного громадянина.
Так вже влаштовано суспільне життя людей, що найбільше від корупції страждають пересічні громадяни, а найбільшу вигоду мають ті, хто може скористатися з "благ" корупції. У цьому її особливий злоякісний характер.
Проте сподівання українців, які потерпають від корупції, на ефективну протидію їй, залишаються до сих пір марними. А ті, хто має від "корупціїзації" суспільства вигоди, чинить шалений спротив антикорупційним заходам, пропонуючи, зокрема, так "боротися" з корупцією, аби не завдати їй шкоди.
Такий стан речей чи не головним чином спричиняється ілюзіями щодо тих засобів, які мають застосовуватися у протидії корупції. Саме "антикорупційні" ілюзії є сьогодні тією перешкодою, яка заважає ефективно протидіяти корупції.
Зокрема, поширеною є "народна" ілюзія, що полягає у неправильному тлумаченні того факту, який описується з допомогою приказки "Риба гниє з голови". Цей вислів вірно відображає одну із властивостей корупції. Але вона залишає відкритим питання: "А чому, власне, ця голова гниє?".
Лише знаючи відповідь на це питання, можна ефективно протидіяти корупції. Кримінологічні дослідження сьогодні дають достатньо підстав для наступної відповіді на це корінне питання: "Риба гниє з голови тому, що хвороба уразила інші органи риби".
Існує наступна закономірність — яке "здоров'я" громадян, таке "здоров'я" й "голови" суспільної "риби". Очевидно це саме мав на увазі німецький філософ Гегель, який стверджував, що "Кожен народ має той уряд, якого він заслуговує".
Цю закономірність мають знати усі громадяни: корупція, від якої вони потерпають, — це і їхній гріх.
Що ж то за така громадянська "хвороба", яка спричинила до корупційного гниття? Діагноз її наступний — гіпотрофія (недорозвиненість) соціальної культури громадян, яка включає у себе політичну, економічну, правову і моральну культуру.
При такій "хворобі" владна "голова" не може не гнити. Це закономірність, підтверджена також історичним досвідом.
З цієї закономірності випливає, зокрема, наступне правило: "Без антикорупційної моральності будь-яке антикорупційне законодавство — це "паперовий тигр".
Ще одним індикатором ураження українського суспільства "навколо корупційними" ілюзіями, які приводять до порушення зазначеного правила, є вживання для пояснення корупційної ситуації приказки "закон, що дишло...".
Часто цією приказкою ілюструють свою ілюзорну думку, що бути "дишлом" — це неодмінна властивість будь-якого закону. Проте наукове тлумачення цієї приказки у світлі так званої інструментальної концепції законодавства вказує на те, що закон може стати "дишлом" лише у руках аморального його застосувача.
У руках чесної і порядної людини, що має високу моральну культуру, — це, навпаки, ефективний інструмент для творення справедливості і добра.
Буйним цвітом розквітло в Україні політичне "рейдерство", тобто прийоми політичної боротьби, засновані на аморальному маніпулюванні законодавством і судами.
Хтось дуже аморальний заради власного інтересу використовує географічну "карту" України, спекулює на так званій "мовній проблемі", збурює антиукраїнські настрої... В силу природного закону суспільного життя, аморальність у політиці і праві проявляється настільки, наскільки це дозволяє народ.
Політика — дійсно брудна справа, але лише тою мірою, якою народ — єдиний природний "фільтр" політики — не здатен цьому бруду протидіяти. Народ має навчитися брати у свої руки владу над політиками, а не вони над ним. Іншого способу досягати чистоти у політиці не дано!
Слід також мати на увазі, що народ є не лише джерелом влади, а й джерелом законодавства та правосуддя, створюючи моральні координати для них. Разом з тим, людству давно відомий феномен фарисейства, тобто випадки коли законодавство і судочинство у руках аморальних законників перетворюються на інструмент творення зла.
Саме тому аморальні політики і законники схильні фетишизувати законодавство і юстицію, в той час як останні є лише інструментами у руках людей. І, як будь-який інструмент, можуть бути використані як для добра, так і для зла.
Прояви зловживання законодавством і юстицією бачимо у вигляді так званого "рейдерства", в тому числі, політичного, коли політична аморальність напинає на себе для маскування шати законності.
Більше того, завдяки деморалізації української юстиції, сьогодні набирає поширення новий вид злочинності — так звана "легалізована" злочинність, тобто злочинність, що вчиняється завдяки зловживанню законодавством.
Отже, та псевдополітична і псевдоправова каламуть — це "рукотворний пам'ятник" аморальності її творців. Політика і юстиція сьогодні повністю деморалізовані, приведені аморальними діями певних осіб у непридатний стан.
Реанімувати їх і повернути до суспільного життя тепер може лише народ, вибравши для цього демократичним шляхом відповідних людей за єдиним критерієм — критерієм моральності.
Це також означає, що сподівання подолати кризовий тип корупції, яка має місце в Україні, з допомогою одного лише законодавства є шкідливою ілюзією. На жаль, саме на цій ілюзії заснована сьогодні протидія корупції в Україні. Звідси і "маємо те, що маємо".
Для того, щоб позбавитися цієї ілюзії, слід звернутися до досвіду країн, які подолали корупцію. Зокрема, це Сінгапур, Гонконг, Італія, Польща. Їхній досвід певною мірою підтверджує закономірність, помічену англійським філософом Томасом Карлейлем: "Будь-яка реформа, крім моральної, є марною".
Деморалізована Феміда спотворить найкраще у світі антикорупційне законодавство. Це саме можна сказати щодо деморалізованих політиків, підприємців, вчителів, священнослужителів, військових, науковців, митців, журналістів, міліціонерів тощо.
Жодне законодавство у світі не здатне компенсувати відсутність совісті у людини. Безсовісна людина завжди має можливість перетворити будь-який закон на "дишло", для того щоб скористатися з нього.
Це комусь вигідно насаджувати ідею про те, що політика несумісна з мораллю. Або стверджувати, що нечесний бізнесмен — це нормально. У цю аморальну "істину" найбільше вірять самі нечесні бізнесмени, щиро сподіваючись на те, що обкрадати, обдурювати, експлуатувати свого ближнього — це нормально, а хто не може переступити через мораль — той "лох". І мораль сама — то втіха для "лохів".
Досвід країн, яким вдалася декорумпізація, свідчить, що протидія корупції може бути успішною тоді, коли злочинності, у тому числі корупційній злочинності, буде оголошена моральна війна, у поєднанні із застосуванням антикорупційного законодавства.
Крім того, що корупція визнається злочином, вона має бути оголошена також тяжким моральним гріхом, бо вона завжди є отриманням користі за рахунок обкрадання своїх ближніх.
Наукове опрацювання цього досвіду дає підстави для висновку, що в Україні слід спиратися на концепцію "морально-правової протидії корупції".
Відповідно до цієї концепції формула протидії корупції має бути наступною: "формування антикорупційної моральності у суспільстві плюс застосування антикорупційного законодавства". Одно без другого — не має сенсу.
Невідповідність сьогоднішньої практики протидії корупції зазначеній "концепції морально-правової протидії корупції" свідчить про антинауковий характер цієї практики.
Тому годі й сподіватись на успіх: як би не вдосконалювали антикорупційне законодавство, без формування у суспільстві антикорупційної моральності — це неефективний інструмент, що буде перетворюватися на чергове "дишло".
Ось і сьогодні в Україні, зокрема у зв'язку з виборчою кампанією, почалася кампанія активізації віртуальної (тобто словесної у ЗМІ) боротьби з корупцією.
Однією такої боротьби є маніпулювання законодавством, не поєднане з формуванням антикорупційної моральності у суспільстві. І як тут не згадати слова філософа Антисфена: "Держави гинуть тоді, коли перестають розрізняти людей хороших і поганих".
Природною для будь-якого здорового суспільства є "класова боротьба" між двома основними "класами" людського суспільства — людьми хорошими і поганими, моральними і аморальними, у тому числі, між незлочинцями і злочинцями.
(Класова боротьба між буржуазією і пролетаріатом як рушійна сила історичного процесу — це драматична помилка Карла Маркса).
Залежно від того хто перемагає, суспільство стає на шлях прогресу чи регресу.
Отже, перекіс у бік перебільшення ролі законодавства має бути вирівняний підвищенням ролі моральності у протидії корупції. А найбільшою перешкодою на шляху до виконання цього завдання є закоренілий моральний нігілізм, тобто зневажання моралі у суспільстві.
Сьогодні він є основним антиукраїнським фактором: аморальні люди не можуть бути справжніми громадянами, спроможними розбудовувати нову Україну.
Більше того, такі громадяни, зокрема, отруюючи суспільний організм корупцією, руйнують Україну. Їм невідомі громадянські чесноти, на яких тримається нація.
Моральний нігілізм є тим вірусом, який заражає людей і правовим нігілізмом. Цим і живиться корупційний Молох.
Але якщо хочемо врятуватися від руйнівного впливу корупції — то мусимо долати моральний нігілізм. У тому числі, ставлячи критерій моральності на одне з перших місць (поряд із реформаторськими здібностями) при виборах президента України, який має стати головним антикорупціонером країни.
Лише МОРАЛЬНИЙ ПРЕЗИДЕНТ, який буде здатним підрубати корінь корупції, зможе допомогти українському суспільству вийти на шлях соціального прогресу.
18.12.2009
