До теми повернення вкладів українських громадян в Ощадбанку, які зникли разом із Радянським Союзом, українські політики повертаються досить регулярно, особливо, під час виборчих кампаній, адже у такий спосіб вони можуть зацікавити близько 9 мільйонів виборів, які або самі мали "ощадні книжки", або ж є спадкоємцями тих, хто зберігав гроші в Ощадбанку.
Під час президентської кампанії 2004 року і Віктор Ющенко, і Віктор Янукович апелювали до цієї проблеми, пропонуючи повернути втрачені гроші заліками боргів з комунальних платежів чи коштами від приватизації. Проте до останніх парламентських виборів ніхто не наважувався обіцяти вирішити цю проблеми впродовж 2 років, як це зробила Юлія Тимошенко.
Обіцянки-цяцянки
Повернення заощаджень, що колись їх українці збирали на рахунках ще радянського Ощадбанку, за наступні 2 роки було одним із головних гасел виборчої кампанії Юлії Тимошенко. Невідомо, скільки голосів додала ця обіцянка її політичній силі, але серед політичних опонентів та соратників Юлії Тимошенко ця тема і досі жваво обговорюється.
Круглий стіл, скликаний одним з українських бізнесових видань і присвячений темі повернення вкладів, що до 1992 року зберігалися в Ощадбанку, привернув увагу чільних посадовців як у банківських, так і в урядових колах. Всі вони зазначали, що насамперед прийшли послухати, що конкретно пропонує для вирішення цієї проблеми політична сила, яка її порушила, і яка, можливо, сформує наступний уряд.
Проте сталося так, що пояснювати було нікому — жоден із запрошених представників БЮТ не з'явився на заході. Але ось як пояснювала механізм та джерела повернення ощадбанківських вкладів сама Юлія Тимошенко під час одного зі своїх передвиборчих інтерв'ю телеканалу 1+1:
Повертати — як саме?
"Ми зробимо так, що всі, хто сьогодні при владі і володіє корпораціями, платитимуть податки. Ми зробимо так, що за природні ресурси платитимуть у бюджет справжню ціну. Ми відкриємо шлях для інвестицій, які допоможуть розбудувати країну і дати доходи до бюджету. І останнє — це приватизація, так само, як і Криворіжсталь, здійснюватиметься за справжню вартість. Це означає, що ми матимемо всі ресурси для того, аби розрахуватися із людьми."
Тоді пані Тимошенко також підкреслювала, що все це можливо здійснити лише у разі, як її політична сила разом із союзниками матиме більшість у Верховній Раді, а сама вона очолить уряд.
Юлія Тимошенко також нагадала, що під час її першого перебування на посаді прем'єра у 2005 році лише за півтора місяці урядові вдалося збільшити доходи бюджету майже на 70%. Утім, цього явно недостатньо, вважають експерти.
Інфляційні тиски
Хоча у законі, присвяченому поверненню заощаджень і ухваленому ще у 1996 році, загальна сума втрачених вкладів та страхових внесків оцінена приблизно у 130 мільярдів гривень, реальні виплати оцінюють на рівні близько 200-300 мільярдів гривень, залежно від того, коли почнуться ці виплати, і якою до того часу буде динаміка інфляції.
Але, як твердить голова Ради Національного банку Петро Порошенко, у кожному разі треба готуватися до того, що масові виплати впродовж 2 років можуть призвести до галопуючої інфляції, якщо враховувати і нинішній рівень зростання цін, і те, що за існуючим законом, виплати мають здійснюватися виключно у грошовій формі із державного бюджету:
"Ключова проблема, яка постає, зокрема, і перед Національним банком, конституційним завданням якого є підтримка стабільності національної валюти, це навіть не джерело походження коштів для виплат, а збереження цінності цих коштів. Тому як на мене, пріоритетом відповідальних політичних сил має стати завдання збереження вартості грошей при виплаті компенсацій за втрачені заощадження. А на сьогодні, нагадаю, у законі чітко визначена сума, а також прописана виключно грошова форма компенсації. Там немає таких інструментів, як облігації, акції підприємств чи чогось подібного. Аби вони з'явилися, а ці пропозиції вже починають лунати від наших колег, знову ж таки, має бути політичний консенсус заради внесення змін до закону."
А хто боржник?
Утім, і на цьому не вичерпуються всі проблеми, пов'язані із поверненням втрачених заощаджень. Заступник міністра економіки Сергій Яременко вказує на те, що у разі, як виплати здійснюватимуться із бюджету, це означатиме вивільнення із реальної економіки значних коштів, які, теоретично, могли б бути спрямовані на інші, більш нагальні цілі.
До того ж, виходить, що повертати радянські борги будуть, фактично, нинішні платники податків у незалежній Україні. І тут урядовці та експерти починають пригадувати інший аспект проблеми: чому на початку 1992 року українські відділення Ощадбанку залишилися без грошей?
Ці події тісно пов'язані із розпадом Радянського Союзу, референдумом про незалежність України, розвалом рубльової зони, і переходом незалежної України на власну грошову одиницю — купоно-карбованець. Паралельно із цими подіями відбулося перерахування коштів із рахунків українських відділень Ощадбанку до Москви, де союзне міністерство фінансів скеровувало їх на покриття дефіциту бюджету СРСР.
Тому в Україні є і прихильники ідеї про те, що повертати гроші вкладникам радянського Ощадбанку має Росія, як правонаступниця активів та пасивів Радянського Союзу.
Борис Соболєв, голова Українського кредитно-банківського союзу, який брав участь у перших переговорах з цієї проблеми із Росією, каже, що у дискусіях, звідки взяти кошти на повернення втрачених вкладів, варто згадати історію питання:
"І юридично, і економічно станом на 1991-92 роки головна мобілізація грошей із республік була використана урядом Радянського Союзу, а згодом і Російської Федерації. Більше того, саме Росія зараз має розподільчі баланси, які були підписані між радянськими органами влади і новою владою Росії. І ці всі документи є у наявності. І всі республіки, за винятком прибалтійських, які взагалі не захотіли мати із цим справу, а також Білорусі, яка завжди мала особливу позицію, підтримували, і парафували, і визнавали нашу позицію щодо розподілу активів."
Золото гетьмана Полуботка...
Ігор Бураковський, який очолює Інститут економічних досліджень та політичних консультацій, і ґрунтовно вивчав, як відбувалося повернення заощаджень, що зберігалися в Ощадбанку, у інших республіках колишнього Радянського Союзу, каже, що процес компенсаційних виплат в Україні наштовхується на багато серйозних застережень, і проблем, а вірогідність того, що кошти на це можна отримати від Росії і взагалі є меншою, ніж можливість відшукати золото Полуботка:
"Якщо ці виплати будуть розтягнені, умовно кажучи, на 25 років, то, за нашими розрахунками, це економіку не вбиває, хоча там можуть бути певні циклічні проблеми, але потім вони знівелюються. В цьому сенсі можна сказати, що на виплати можна піти. Що стосується виплат впродовж 2 років, то я, практично, у це не вірю. А щодо перемовин із Росією, то діалог можна вести, потрібно вести, але я, чесно кажучи, не вірю у те, що ми отримаємо позитивний результат. Отримати гроші від Росії це все одно, що знайти скарб гетьмана Полуботка."
