Якщо, скажімо, минулої п’ятниці, 30 жовтня, хтось перебував у дорозі, відрядженні, займався терміновою роботою у відриві від комп’ютера чи телевізора, немало б здивувався, ввімкнувши їх.
Космічна швидкість, з якою було посіяно паніку з приводу епідемії так званого каліфорнійського грипу, не могла не тільки не приголомшити пересічного "малого" українця, а й наводила думку про замовний характер цієї акції, котра дуже скидається на потужний піар і коригується з єдиного центру.
Один з коментів на вельми популярному сайті: "ще в четвер заснули в нормальній країні, а прокинулися в п’ятницю — всі, як скажені, беруть в облогу аптечні кіоски з надією придбати марлеві пов’язки, яких, зазвичай, у продажу не спостерігалося".
Достеменно зрозуміло: з будь-якою епідемією — нехай це буде пандемія, туберкульоз чи СНІД — боротися потрібно не тільки медицині, а й всьому суспільству.
Чому ж тоді про це ніхто не вів роз’яснювальну роботу в Інтернеті і не репетував, як одна хвора на голову пані на програмі Шустера?
Хто завчасно випотрошив аптеки і оптові медичні бази? Де, зрештою, десятки мільйонів гривень, котрі Кабмін виділив на боротьбу з невідомим світові недугом?
Тим часом кількість людей в марлевих, здебільшого саморобних, пов’язках на вулицях Києва, що множилася в майже геометричній прогресії, не могла не викликати у пам’яті до болю знайому картину п’ятирічної давнини, коли з такою ж швидкістю збільшувалося число людей з помаранчевими пов’язками на рукаві. Незручно про це говорити, але ж і дати майже співпадають.
Зрештою, 31 жовтня ЦВК підрахував 100 відсотків бюлетенів, оголосивши, що до другого туру вийшли Ющенко з Януковичем. Насувався Майдан… Як і кожен, пам’ятаю ті часи всеукраїнської розгубленості, коли нас зомбували майже так само, як сьогодні, поширюючи різні плітки й нісенітниці.
Тоді лякали російським спецназом, озброєним до зубів, що нібито рухався на Київ, нині — розприскуванням над столицею невідомих хімічних речовин та легеневою чумою.
Особисто мені пригадався, здавалося вже давно забутий голлівудський фільм-страшилка про те, як поширювалася завезена з космосу інфекційна хвороба, що забирала до себе все більше й більше людей, помічаючи їх спеціальною міткою, так що під кінець фільму всі носили в характерні пов’язки яскраво рожевого кольору.
І тоді, і тепер саме Інтернетові належала (належить?) роль головного забійника новітніх спецтехнологій і піар-акцій. Враховано й те, що журналісти в Україні, та й не тільки в Україні, за правило, завжди виступали "підручними" влади.
Так було за часів президентства Кравчука, який уміло переніс компартійні методи керівництва преси в незалежну Україну. Про ставлення до правдивого слова за часів Леоніда Кучми не говорив тільки лінивий.
Та то були лише квіточки. Такого дешевого розпродажу української журналістики і журналістів, захмарних цін на джинсу та замовні матеріали, які маємо за часів "свободи слова" Ющенка, певно в цілому світі не знали.
Чому ж ці "найдемократичніші" ЗМІ, в тому числі й електронні, не били на сполох, коли країну роз’їдала іржа та епідемія корупції? Так у народі визріла думка: була б брехня справною, а газета для неї знайдеться.
Ніхто навіть не поцікавився — не кажу "здивувався", — що епідемія грипу ввійшла в Україну з західних областей, починаючи з Тернопільської, тоді, як за всіма законами жанру і медичними прогнозами, вона мала б насуватися з боку Росії, де землю вже вкрив сніг, епідеміологічна ситуація була менш стійкою, ніж у нас, а за рівнем медичного обслуговування попереду хіба що такий собі Мозамбік?
Щось нечутно про особливу паніку в країнах Європи, які межують з західними областями України. Там усе незрозуміло спокійно, навіть у Польщі, яка вже передала Україні першу гуманітарну допомогу. В тому числі, — велику кількість препарату "Таміфлю", 1 мільйон марлевих пов’язок тощо.
Як повідомив Порошенко, що нині обіймає посаду керівника зовнішньополітичного відомства, усього 12 країн готові надати Україні допомогу. Значить, у них — більш-менш, а у нас — знову швах?
До речі, і в Росії обстановку не нагнітають. Щоб пересвідчитися, перегляньте основні сайти новин північного сусіда — вони зовсім не схожі на українські, котрі рясніють суцільно червоним кольором.
Не може дивувати й розбіжність у статистиці, котру давно відносять до дисциплін політичних. Ющенко, наприклад, у Львові оприлюднив такі цифри: усього в Україні станом на 1 листопада померло 48 людей, а 150 тисяч — хворіють. Того ж вечора у прямому ефірі Тимошенко говорила про 14 загиблих із 187 тисяч хворих. А запізно вночі надійшло (нарешті!) повідомлення з Мінохорони здоров’я про 39 загиблих.
І хоча прем’єр наголосила, що за оцінками ВОЗ тільки 1 відсоток хворих на "каліфорнійський" грип мають смертельні наслідки, саме такі розбіжності найбільше нервують людей. Бо ніколи так багато не брешуть, як на війні і перед виборами.
Так уже повелося після Майдану, що будь-яка подія в Україні носить політичне забарвлення і одразу стає фактом політичного піару. У тому числі — й людське горе.
Журналісти із задоволенням прийняли запропоновані правила цієї бізнесової гри і охоче до неї пристали. Бізнесменів, як відомо, чесних не буває, тож і ті, хто має змогу нині нажитися на епідемії, як трохи раніше на "світовій кризі", охоче користуються нагодою.
Ціни на елементарні засоби типу тих же пов’язок стрімко зросли на 200 і більше відсотків, одразу спустошили оптові медичні склади, словосполучення "дефіцит медичних засобів" стало найпопулярнішими в телевізійних інтерв’ю.
Так створювалася і підігрівалася атмосфера суцільної паніки, котра за своєю блискавичною сферою поширення і охоплення кола учасників, нагадала київську метушню 1986-го, коли вибухнув Чорнобиль.
Про керованість цього процесу свідчить і те, що в політичному бомонді, насамперед, на Банковій, спочатку несміло, а з перебігом часу — все настирливіше заговорили про можливість введення надзвичайного стану, а відтак — відтермінування президентських виборів.
Зрозуміло, що нинішньому президентові такий подарунок — бальзамом на душу. Нинішня ситуація для нього катастрофічна: полководець десь втратив своє військо. Щоб пересвідчитися в цьому, досить зайти на щойно відкритий виборчий сайт Ющенка, котрий приголомшує пустотами — ні передвиборчої програми, ні складу регіональних штабів… (До речі, не тому, що їх немає в природі, а через епідемію грипу — як пояснюють розпорядники сайту).
Із задоволенням підтримає ідею перенесення виборів і Віктор Янукович, єдиний, до речі, з політиків, який ще "не помітив" епідемії. Обрана двома Вікторами тактика спаленої навколо землі (згадаймо, хоча б, їхні синхронні дії при прийнятті так званих соціальних стандартів) логічно вписується в контекст перенесення виборів.
Ющенко ще на кілька місяців відтермінує своє фіаско, а Янукович — продовжить рушити все "до основанья, а затем (утім, "зачем" — він, схоже, й сам не знає).
І найбільше невигідне затягування виборів для Тимошенко, яка за умови тотального дефіциту матеріальних ресурсів, "мертвонародженого" бюджету, опиняється, в тому числі, в ситуації з епідемією — винною невісткою.
Коли пального катастрофічно не вистачає, лік іде вже не на місяці, навіть дні — на хвилини і секунди. Розповідали, що на "прямій лінії" в одній із газет на запитання, чи не набридли вибори, Віктор Янукович відповів: як прийду до влади, десять років ніяких виборів не буде!
У цьому його інтереси співпадають з рожевими мріями нинішнього президента. Справді, якщо гряне "надзвичайщина", хоча б на місяць-другий, потім уже нічого не розбереш: чи знову кандидатам проходити процедуру висування та реєструватися в ЦВК, чи починати перегони спочатку, чи продовжувати з того місця, де їх перервала злощасна епідемія.
З каламутної води ніколи не знаєш, що виловиш…
