В органах внутрішніх справ з 1998 року. Працював в УМВС України в Дніпропетровській області на посадах оперуповноваженого карного розшуку та УБОЗ, в даний час старший інспектор відділу НЦБ Інтерполу. У 2002 — 2006 роках тричі приймав участь в миротворчій місії ООН в Косово на різних посадах, зокрема, слідчого департаменту БОЗ, офіцера відділу аналітичної розвідки Головного штабу Місії ООН в Косово. До своєї роботи відношусь досить відповідально, тому боляче сприймаю свавілля та системні зловживання керівників українського миротворчого персоналу та їх вищих покровителів в МВС, що негативно впливає на імідж нашої держави.
Вперше я звернувся із заявою на адресу Голови Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України — народного депутата України Сівковича В.Л. про факти зловживання службовим становищем окремими керівниками МВС України (додаток 1), а саме:
про аморальну поведінку командира українського миротворчого персоналу
про вимагання хабарів від миротворчого персоналу,
про порушення порядку визнання учасниками бойових дій.
1. Про аморальну поведінку командира українського миротворчого персоналу
У цій заяві йшлося про командира українського миротворчого персоналу полковника міліції Левченка М.В., якого за перевищення службових повноважень та аморальну поведінку рішенням відділу внутрішніх розслідувань Головного штабу Місії ООН в Косово, затвердженим Генеральним секретаріатом ООН було репатрійовано із місії.
В п. 4.4.2. Інструкції “щодо організації проходження служби працівниками органів внутрішніх справ … у відрядженні у складі миротворчих підрозділів МВС України та підрозділів міжнародної цивільної поліції в миротворчих місіях Організації Об'єднаних Націй…”, затвердженій Наказом МВС від 07.12.2003 № 1490 сказано прямо:
“У разі допущення працівником миротворчого персоналу МВС України дій, які принижують авторитет України та дискредитують звання працівника органів внутрішніх справ України, або репатріації його з місії за порушення службової дисципліни за рішенням керівництва миротворчої місії МВС України відкликає працівника з відрядження, про що ДРП МВС України готує наказ по особовому складу з зазначенням причини відкликання працівника та призначає проведення службового розслідування, за висновками якого приймається рішення щодо доцільності подальшого проходження служби працівником в органах внутрішніх справ України, або вживаються інші заходи дисциплінарного впливу”.
Натомість керівництво МВС повністю проігнорувало вимоги цієї Інструкції. Ще під час службового розслідування на так званому медальному параді Левченко М.В. на подив наших миротворців та міжнародних представників місії за поданням ДРП МВС отримав державну нагороду, а одразу після репатріації у листопаді 2005 року перевівся на вищу посаду з Херсону до центрального апарату МВС, а в грудні отримав максимально можливу пенсію.
На відновлення законності не зміг вплинути навіть депутатський запит від 05.10.2005 номер 11/10-810 (Мельник М.Є.) до Генеральної прокуратури України “Щодо зловживання службовим становищем і аморальної поведінки командира українського персоналу цивільної поліції ООН в Косово полковника міліції Левченка”.
Тоді основним виконавцем цинічно перекрученої перевірки був заступник начальника відділу ДВБ МВС Артамонов А.В., який потім невипадково був призначений вже для розгляду і моїх звернень.
2. Про вимагання хабарів від миротворчого персоналу
Звичним явищем стало вимагання хабарів начальником відділу забезпечення миротворчих операцій ДРП МВС підполковником міліції Мозолевським В.П. та його заступником Савченком О.С.
Як характерний приклад, наводжу витяг з листа від жовтня 2007 року мого товариша по місії:
"Что, интересно, Мазолевский опять собирает народ который выложит ему за отбытия во время ротации в декабре кругленькую сумму. Я тебе скажу посредников на него работает ого-го. У меня товарищ ехал через него в текущую миссию. Так потом весной с него опять требовали за то, что их, мол, продлили там до осени...
Помнишь Вову Корнейчика со второго взвода, вот он тебе первый и посредник, но я думаю, он вряд ли пойдет тебе навстречу, так как он ставит ребятам свой "зазор" на откаты, скажем 500 у.е., — это минимум. Еще знаю одного, у нас в Печерском райотделе работает, так тот хапуга еще тот. Рядовые вряд ли согласятся дать показания. Если Корнейчик раньше с самим Курком (генералом) почти напрямую решал. Особенно руки были развязаны, когда он Билоконя охранял. Тот же Андрущак, три года уже там сидит, тоже вроде с Мазолевским, но я точно не знаю. Этот сто процентов ничего не скажет. Остальные напрямую ни с кем не общались, только вот через таких как Корнейчик. В прошлые годы пацаны ехали за 2500 у.е.(через Корнейчика) плюс, если болезнь типа язвы, еще долларов 500. При том, гарантии он давал всегда железные..."
У своїх зверненнях на адресу МВС та ГПУ я неодноразово детально давав свідчення щодо Мозолевського В.П., який вимагав та отримав від мене хабара у розмірі 500 доларів США. Детальна інформація наведена у заяві Сівковичу В.Л. від 19.12.2006 (додаток 1).
3. Про порушення порядку визнання учасниками бойових дій
Окремі факти вимагання хабара та моральне приниження з боку колеги — старшого офіцера міліції у відношенні особисто мене стали останньою краплею, яка переповнила чашу з іншими відомими мені фактами порушень законності в системі МВС. Настав переломний момент в моєму житті та кар’єрі. Усвідомлюючи усі складнощі, ризик та небезпеку я все ж наважився на боротьбу не лише з окремими негативними явищами але і з глибинними системними порушеннями закону.
Так, у своїй заяві від 19.12.2006 (додаток 1) я вперше повідомив про масові порушення Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Мною була детально описана схема фальсифікацій з метою отримання статусу учасника бойових дій на прикладі однієї делегації МВС, яка 22 жовтня 2005 року на чолі з Міністром внутрішніх справ Луценком Ю.В., яка приймала участь у так званому медальному параді в Косово. До складу делегації входили також інші керівники МВС (посади і звання вказані станом на 22.10.2005):
1) Луценко Ю.В., Міністр внутрішніх справ України;
2) генерал-лейтенант міліції Москаль Г.Г., перший заступник Міністра;
3) генерал-майор Мішакін М.М., заступник командувача Внутрішніх військ МВС,
4) полковник міліції Криволапчук В.О., начальник Департаменту роботи з персоналом МВС;
5) підполковник міліції Калюк С.М., начальник відділу міжнародних відносин МВС;
6) підполковник міліції Мозолевський В.П., начальник відділу організаційно-методичного забезпечення миротворчих операцій Департаменту роботи з персоналом МВС;
7) підполковник міліції Андрієнко М.І., начальник Департаменту по боротьбі з торгівлею людьми;
8) полковник міліції Куликов К.Б., керівник Робочого апарату НЦБ Інтерполу;
9) підполковник міліції Лотоцький Ю.В., заступник начальника управління правового забезпечення Головного штабу МВС;
10) підполковник міліції Слободяник В.Д., начальник Департаменту кримінальної розвідки МВС України;
11) підполковник міліції Новіков О.В., начальник Департаменту внутрішньої безпеки МВС;
12) майор міліції Павловська С.В., начальник Департаменту зв’язків з громадськістю
13) майор міліції Ілляшенко О.В., начальник юридичного відділу МВС;
14) капітан міліції Приступлюк Л.В., старший інспектор Департаменту кримінальної розвідки МВС України.
Загальний масштаб порушень вражає. Адже так звані медальні паради відбуваються кожне півріччя. Тобто лише в Косово за час існування нашої місії з 2000 року таких парадів було півтора десятки. А з 1996 року були ще місії в Боснії, Хорватії та інших республіках Югославії, яка відповідно до Постанови від 08.02.1994 № 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" була включена до переліку держав, де проходили бойові дії з 15.07.1992. Невипадково керівництво МВС з власних корисливих мотивів тривалий час лобіювало в Кабінеті Міністрів України продовження періоду бойових дій в Югославії.
Більше 8-ми років після фактичного завершення активних бойових дій в Югославії завдяки “зусиллям” керівництва МВС в Югославії “продовжувались” активні бойові дії, що надавало “законну” лазівку для зловживань із призначенням статусу учасників бойових дій перш за все зацікавленим посадовим особам, — усім бажаючим.
Навіть під час урочистої промови на зборах з відправки до Косово нашого миротворчого контингенту 19.09.2000 перший заступник Міністра внутрішніх справ Корнієнко М.В. невдало обмовився: “... вы направляетесь для поддержания конфликта на территории Югославии...”. Цей вислів став легендою, а потім у середовищі миротворців перетворився на „традиційне” побажання-тост: “За продолжение конфликта на Балканах!”
Як мені відомо, по суті порушених мною питань щодо участі українського персоналу в миротворчих операціях та зловживань із призначенням статусу учасників бойових дій був поінформований Кабінет Міністрів України і особисто прем’єр-міністр Янукович В.Ф. З цього приводу також була утворена спеціальна комісія КМУ.
Нарешті 08.11.2007 Кабінет міністрів України затвердив Постанову № 1296 “Про доповнення переліку держав і періодів бойових дій на їх території”, якою внесені зміни до Постанови від 08.02.1994 № 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Період бойових дій в Югославії був скорочений та визначений як „з 15 липня 1992 р. по 16 червня 1999 р”.
Але ця постанова насправді захищає фіктивних учасників бойових дій. Прийняття цієї постанови, на думку членів миротворчого персоналу, які дійсно виконували або продовжують виконувати миротворчу місію, лише замаскувало головне питання — скасування статусу учасників бойових дій для осіб, які отримали цей статус фіктивно.
Фактично ця постанова лише врятувала честь та імідж вищих керівників МВС, які отримали фіктивний статус учасників бойових дій, та зашкодила інтересам дійсних членів миротворчого персоналу, які приймали участь в миротворчих операціях ООН.
4. Цинічне прикриття розслідування
02.11.2006 була створена Тимчасова слідча комісія Верховної Ради України з питань перевірки фактів корупційних дій, зловживання службовим становищем з боку окремих посадових осіб Міністерства внутрішніх справ України, викладених у статті "Інша міліція", опублікованій у газеті "2000" 8 вересня 2006 року.
З великим ентузіазмом я сприймав ситуацію, що складалась під час визначних кадрових змін в МВС. Тому 19 грудня я звернувся із першою заявою на адресу голови згаданої комісії Верховної Ради України — народного депутата Сівковича В.Л. У лютому 2007 року мої звернення були скеровані до новопризначеного начальника ДВБ МВС Погромського В.К.
Першим сигналом про можливість руйнування перевірки ще на початковому етапі для мене було доручення перевірки заступнику начальника відділу ДВБ Артамонову А.В., який вже раніше у 2005 році перекрутив перевірку щодо аморальної поведінки командира українського миротворчого персоналу (див. вище). Незважаючи на мої неодноразові письмові та усні застереження, Артамонов А.В. продовжив перевірку до кінця.
23.02.2007 під час свого звіту перед Верховню Радою Цушко В.П. повідомив інформацію, яка безпосередньо стосувалась мого звернення: “Мы расследуем случаи вылета сотрудников МВД за день, полетели в Косово, вручили награды, вернулись назад и получили участников боевых действий. Есть такие случаи. Я не буду озвучивать фамилии. Идет, я думаю, что, будет когда решение принято, вы получите эту информацию”.
Вже в понеділок 26.02.2007 помічник керівника робочого апарату НЦБ Інтерполу в Україні по роботі з персоналом Ожелівський І.М. почав переслідувати мене. Він неодноразово наполегливо та терміново вимагав від мого безпосереднього керівника — начальника відділу НЦБ Інтерполу УМВС в Дніпропетровській області надати документи щодо мого призначення та вивчити мою негативну характеристику з попереднього місця служби — з місії ООН в Косово.
Тривалий час я не отримував ніякої відповіді на свої звернення. Усю інформацію про хід перевірки доводилось здобувати самостійно під час майже щоденних наполегливих телефонних дзвінків до МВС, а потім і до Генеральної прокуратури.
26.03.2007 року сплив кінцевий 45-денний термін розгляду моєї заяви в СВБ МВС. Але першу офіційну відповідь про результати перевірки з СВБ я отримав лише 07.09.2007 (додаток 5).
Все ж таки в березнi 2007 року за результатами попередньої перевiрки Службою внутрiшньої безпеки МВС України було встановлено наступне:
"...Iнформацiя щодо безпiдставного надання статусу учасника бойових дiй окремим працiвникам opгaнів внутрiшнiх справ пiдтвердилась.
З'ясовано, що командирами Спецiального миротворчого пiдроздiлy МВС України у Косово (колишня Союзна Республiка Югославiя) надавались представникам делегацiй МВС України довiдки iз завiдомо неправдивими вiдомостями щодо їх участi у проведеннi спецiальних операцiй в складі миротворчого підрозділу.
Вказанi документи послужили пiдставою для визнания ociб з числа делегацiй МВС України учасниками бойових дiй та незаконного надання передбачених законодавством пiльг, тобто в їх дiях вбачаються ознаки складу злочину, перед6аченого ст. 366 КК України." (додаток 4).
Вiд себе до6авлю, що для квалiфiкацiї вказаних злочинних дiй слiд також додати i ознаки злочину, перед6аченi ч. 3 ст. 364 КК України ,,3ловживания владою або службовим становищем" (умисне, з корисливих мотивiв чи в iнших особистих iнтересах або в iнтepecax тpeтix oci6, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч iнтepecaм служби, вчинене працiвниками правоохоронного органу).
Не дивлячись на виявлені мною факти порушення закону Генпрокуратура так само, як і МВС тривалий час продовжували мовчати.
Я написав безліч заяв на ім’я Генпрокурора Медведька О.І. та його заступника Кузьміна Р.Р., звертаючи їх увагу на порушення усіх можливих термінів розгляду моїх скарг (додаються).
У вересні п.р. до Генпрокуратури від голови Комітету Верховної ради з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією — народного депутата Джиги М.В надійшов запит з вимогою надати правову оцінку та результати перевірки за моїми зверненнями. 17.09.2007 спливав термін розгляду цього запиту і саме в цей день я прибув до Головного слідчого управління ГПУ на запрошення слідчого ГПУ Медведєва А.Г., який готував відповідь Джизі М.В.
Мої сподівання на плідну роботу ГПУ по розгляду матеріалів справи за моїм зверненням не справдились. Медведєв А.Г. відразу розпочав зустріч зі мною словами: “Мне дал команду прокурор закрыть дело”. На мої заперечення про незаконність таких дій та пропозиції щодо розслідування справи Медведєв А.Г. реагував надзвичайно агресивно і нарешті заборонив мені продовжувати ознайомлення з матеріалами перевірки. При цьому, він наполегливо вимагав підписати документ про моє ознайомлення зі справою та відсутність у мене додаткових свідчень. Я відмовився це робити. Натомість надав до ГПУ своє нове клопотання по кримінальній справі (вхідний № 27 від 17.09.2007).
Єдиним позитивним результатом зустрічі було те, що мені вдалося переконати Медведєва А.Г. у незадовільній якості перевірки, проведеної СВБ МВС. Одним з основних аргументів було те, що у матеріалах відсутні окремі важливі моменти, а у кінцевому висновку не має навіть згадування про розгляд факту вимагання у мене хабара.
Так, 18.09.2007 у моїй присутності слідчий ГПУ Медведєв А.Г. під час телефонної розмови з представниками МВС повідомив: “Та проверка, которую проводила Ваша служба безопасности не подпадает ни под какие рамки качественной проверки. Те вопросы, которые Бик поднимал перед Министром внутренних дел, они вообще не были исследованы Вашей Службой безопасности, на что сейчас мной составляется рапорт на имя Генерального прокурора, о том, чтобы этим фактам была дана оценка и они были возвращены для доработки…” (я зробив аудіозапис цієї розмови).
Дуже прикро, що в Генеральній прокуратурі закрили відповідну кримінальну справу, адже згідно зі ст. 21 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” нагляд за додержанням і правильним застосуванням цього Закону здійснюється саме Генпрокурором.
Рівно рік після виходу у газеті „2000” серії статей "Інша міліція" (у вересні-жовтні 2006 року) інформація про розслідування моїх звернень була опублікована в номері 38 від 21.09.2007 цієї газети у статті „Герои фуршетов стали фронтовиками?” Але в СВБ МВС та в ГПУ на дану публікацію ніяк не відреагували.
Як мені відомо, до МВС надійшло подання ГПУ щодо додаткової перевірки за моїми зверненнями. Але СВБ МВС працюють у тому ж напрямку закриття перевірки.
23.10.2007 звернувся з рапортом до т.в.о. Міністра Корнієнка М.В. (додаток 7) щодо порушень з боку СВБ в процесі розгляду моїх звернень про факти зловживання службовим становищем окремими працівниками МВС України. Цей рапорт я передав заступникові Міністра Плеханову М.А. під час його особистого прийому. Чергові сподівання на виправлення ситуації не справдились і цього разу. Моє звернення залишається без відповіді до сих пір.
Після моїх неодноразових принципових наполягань щодо ознайомлення мене з матеріалами перевірки лише 21.11.2007 я по факсу отримав запрошення від 20.11.2007 №18/1-3299 за підписом т.в.о. начальника СВБ полковника міліції Шматіна К.Е. (дод. 10).
В СВБ МВС, куди я прибув на офіційній основі, мене зустрів начальник відділення СВБ капітан міліції Юрковський М.В., якому було доручено проведення перевірки. Зустріч він розпочав словами: “Я больше не хочу заниматься твоим делом. Оно мне надоело. Пора ставить на этом деле большую жирную точку!” і назвав моє звернення “мусором”.
Юрковський М.В. заявив також, що має намір відібрати від мене пояснення з приводу моїх звернень. Я відповів, що вже раніше виклав усю інформацію у попередніх зверненнях ще рік тому, а відповіді на них так і не отримав, хоча терміни їх розгляду давно минули. Я повторно надав Юрковському М.В. свої попередні пояснення у друкованому вигляді, але той примусив мене переписувати усі пояснення від руки. Таким чином, майже увесь робочий день я марно витратив на механічне переписування власних пояснень, а також повторне викладення раніше наданої інформації. Мною було написано 14 аркушів паперу.
Лише пізно увечері, близько 20:00 я почав ознайомлюватись з матеріалами перевірки. При цьому, Юрковський М.В. надавав матеріали не повністю, а вибірково, з іншими матеріалами перевірки він пообіцяв ознайомити мене наступного дня.
Під час мого ознайомлення з матеріалами перевірки я давав важливі зауваження та вмотивовані пояснення на окремі обставини. Юрковський М.В. став нервувати та поводити себе агресивно, він заявив: “Сейчас Вы меня выведете из себя. Я могу не сдержаться и Вы меня до греха доведете”. Таку реакцію Юрковського М.В. я чітко сприйняв як загрозу проти себе і намагався його заспокоїти: “Успокойтесь. Вы на службе и должны держать себя в руках. Это Ваша работа”. Але від цього Юрковський М.В. вів себе ще більш агресивно.
Я пояснив Юрковському М.В., що захищаю здебільшого не свої власні інтереси, а інтереси держави. Так, я повідомив йому, що 08.11.2007 Кабінет міністрів України затвердив Постанову № 1296 “Про доповнення переліку держав і періодів бойових дій на їх території”, якою внесені зміни до Постанови від 08.02.1994 № 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Я сказав, що нова Постанова скоротила період бойових дій в Югославії з 15 липня 1992 р. по 16 червня 1999 р. і відтепер не буде можливості для зловживань з призначеннями статусу учасників бойових дій. Після чого Юрковський М.В. заявив мені: “Ты смотри, можешь вообще до Нового года не дожить. Ты затронул интересы других миротворцев, которые сейчас в миссии. Они теперь из-за тебя не смогут получить статус участников боевых действий. Когда они приедут в конце года, они тебя найдут и прибьют где-нибудь…”
Наступного дня 23.11.2007 Юрковський М.В. взагалі відмовився знайомити мене з матеріалами перевірки за моїми зверненнями, чим порушив ст. 40 Конституції України, ст.18 Закону України “Про звернення громадян”, а також пряму вказівку т.в.о. начальника СВБ щодо ознайомлення мене з матеріалами перевірки, що було зазначено у запрошенні (додаток 10).
Юрковський М.В. сказав, що він зробив помилку, дозволивши мені почати ознайомлюватись з матеріалами, а тепер він вже зовсім мені відмовляє продовжувати ознайомлення з ними. Він сказав: “Нет смысла тратить время с тобой. Пиши рапорт о том, с чем ты не согласен и на этом мы заканчиваем”. Я відповів, що для того, щоб писати такий рапорт мені необхідно ознайомитись з матеріалами справи. Тоді Юрковський М.В. відмовився підписувати моє посвідчення про відрядження. Він заявив, що я взагалі перебуваю в МВС у свій робочий час незаконно, а моє відрядження фальшиве. Я показав Юрковському М.В. запрошення прибути до СВБ за підписом Шматіна К.Е. і що маю доповісти про таку його поведінку безпосередньо Шматіну К.Е. У відповідь Юрковський М.В. став погрожувати: “Сначала я тебя силой вышвырну из кабинета, выведу из министерства… А потом можешь ходить и жаловаться кому угодно… Мы тебя не вызывали, а просто пригласили. Не дай бог тебе сюда приехать по нашему вызову. Тогда бы мы с тобой обращались совсем по-другому”.
Потім Юрковський М.В. завів мене до кабінету начальника відділу СВБ Добровольного А.А. Я висловив прохання припинити загострювати обстановку та надати можливість працювати у спокійному робочому режимі. Але Добровольний А.А. теж виявився налаштованим на конфлікт. Він також відмовився підписувати моє посвідчення про відрядження. Ще Добровольний А.А. став мені докоряти: “Ты достал всех своими заявлениями… Ты забыл, где находишься…” Він став примушувати мене підтвердити свої свідчення на поліграфі або написати розписку про відмову. Я ж, навпаки, написав розписку, у якій дав згоду підтвердити усі свої свідчення на поліграфі, а також у суді, прокуратурі чи засобах масової інформації, але ще раз попросив ознайомити мене з матеріалами перевірки, адже насамперед порушені мої права.
Крім того, Добровольний А.А. та Юрковський М.В. почали разом вимагати від мене віддати моє власне пояснення, яке я писав напередодні і яке я начебто викрав з кабінету. Я заперечував, адже це пояснення є моїм власним і Юрковський М.В. дав мені його сам на моє прохання з ним ознайомитись. Але Добровольний А.А. почав розігрувати комедію. Він став мене провокувати, дістав відеокамеру та почав мене знімати. Добровольний А.А. погрожував провести обшук моїх речей. В якості “понятого” був запрошений лише один чоловік (який, до речі, виявився співробітником СВБ, адже після цієї комедії звертався зі службовими питаннями до Добровольного А.А.) Мені було страшно, адже Добровольний А.А. та Юрковський М.В. дійсно вели себе агресивно. Я спокійно дописав свій рапорт на адресу Шматіна К.Е., до якого додав своє написане власноручно пояснення, та віддав рапорт на реєстрацію до канцелярії.
Я вимагав від Добровольного А.А. надати можливість доповісти особисто Шматіну К.Е., але, за словами Добровольного А.А., Шматін К.Е. відмовився прийняти мене, мотивувавши свою зайнятість підготовкою до колегії.
Наприкінці Добровольний А.А. став погрожувати мені: “Моли бога, что ты попал сюда в хорошее время, если бы это было во времена Царской России, то мы бы тебя давно расстреляли… Пошел вон!” Після чого Добровольний А.А. у присутності Юрковського М.В. та ще одного підлеглого ударив руками мене в груди і силою тричі виштовхнув мене зі свого кабінету. При цьому він пальцем вказав на присутніх і сказав мені: “И все здесь присутствующие подтвердят, что я обращался с тобой корректно и тактично…” На це я відповів тим, що попросив усіх присутніх підтвердити цей факт „коректної” поведінки на поліграфі та дати пояснення з цього приводу під час службового розслідування.
Додам, що 23.11.2007 на адресу УМВС України в Дніпропетровській області з робочого апарату НЦБ Інтерполу надійшла термінова телеграма (вих. IP/18887) такого змісту: „ просимо терміново поінформувати робочий апарат НЦБ Інтерполу про наявність на роботі інспектора відділу НЦБ Інтерполу УМВС України в Дніпропетровській області майора міліції Біка Дмитра Євгеновича станом на 23.11.2007, а також надіслати характеристику щодо нього ... У разі відсутності вказаного працівника на робочому місці, просимо повідомити підставу його відсутності та наявність на це дозволу керівництва УМВС”. 24.11.2007 за вих. 28/14В/07/1114 на цю телеграму було надано підтвердження про моє відрядження до СВБ МВС згідно із запрошенням СВБ ГУБОЗ МВС та відповідне розпорядження УМВС в Дніпропетровській області. Підтвердженням мого перебування в СВБ МВС є ще і підпис начальника відділу СВБ Добровольного А.А. та печатка СВБ МВС в моєму посвідченні про відрядження.
Таким чином, мені стали зрозумілими формалізм, навмисне затягування та перекручення перевірки за моїми зверненнями з боку СВБ МВС, адже в такій системі, не зважаючи на зміни вищого керівництва МВС, залишаються працювати такі особи, які зовсім не відповідають займаним посадам та не виконують завдання, покладені на міліцію і на СВБ.
Унаслідок хибної перевірки СВБ, відмови мені в участі при розгляді моїх заяв, відмови мені у ознайомленні з матеріалами перевірки, покровительства порушників закону з боку СВБ, наявні результати розслідування не дозволяють отримати необхідний кінцевий результат, яким має бути порушення кримінальної справи і рішення суду по ній.
Я уважно слухав виступ Міністра Цушка В.П. у Верховній Раді, у якому знайшов його розуміння головної проблеми та причини усіх бід саме у системі внутрішньої безпеки. Підтримую думку Міністра про те, що “без серйозного зміцнення цієї служби, її реформування змін серйозних у Міністерстві внутрішніх справ не відбудеться”. З цього приводу Міністр Цушко В.П. з трибуни парламенту обіцяв: “...я кадровый состав внутренней безопасности освобожу весь, сейчас по всей вертикали, и буду набирать по-новому людей...” (зі стенограми 12-го засідання Верховної Ради України від 23.02.2007).
5. Пропозиції щодо розгляду справи
Формальні відписки на мої попередні звернення про шокуюче свавілля, хабарництво, зловживання службовим становищем з корисливих мотивів та аморальна поведінка з боку окремих керівників МВС, які організовують роботу по забезпеченню участі українського миротворчого персоналу в Місії ООН у Косово, а також закриття ГПУ відповідної кримінальної справи (номер 49-2115) без проведення усіх можливих та необхідних слідчих дій (лише на підставі матеріалів перевірки МВС) стосовно законності визнання учасниками бойових дій членів делегацій МВС, які здійснювали одноденні поїздки в Косово на так звані “медальні паради”, дають підстави для продовження професійної перевірки, у якій необхідно обов’язково передбачити наступне:
1) Витребувати із ДРП МВС для детального вивчення усі матеріали, на підставі яких приймались рішення про визнання учасниками бойових дій членів делегацій МВС, зокрема їх рапорти, копії офіційних запрошень від керівництва Місії ООН (а не ініційовані ДРП МВС запити на отримання дозволу для участі у “медальному параді”), плани-завдання, розрахунки валютних коштів та погоджені з Управлінням міжнародних зв’язків МВС технічні завдання та звіти, що передбачені Інструкцією “Про порядок виїзду працівників органі внутрішніх справ за кордон”, затвердженою наказом МВС від 15.05.2007 № 158.
2) Документувати корисливу мету вказаних поїздок до Косово таких численних делегацій на чолі з керівниками МВС без службової необхідності, оскільки такі поїздки не передбачені жодним законом чи підзаконним нормативними актом. До того ж, такі поїздки не практикуються жодною із 45 країн-учасниць миротворчої Місії ООН, не передбачені положеннями та нормативними актами Головних штабів миротворчих місій ООН. До речі, планом-сценарієм медальних парадів, (розробленим в ДРП МВС), навіть не передбачено прийому керівництвом МВС миротворців з особистих питань, розв’язання їх проблем, які виникають у кожного під час проходження служби. Натомість, більшість часу відведено на святковий фуршет.
3) Очевидним є те, що визнання учасниками бойових дій членів таких самозваних делегацій МВС ніяк не підпадають під вимоги п.2 ст.6 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та Постанови Кабінету міністрів України від 13.01.1995 № 16 „Про застосування п.2 ст.6 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
У діях керівників МВС вбачаються усі ознаки злочину, передбаченого ч.3 ст.364 ,,3ловживания владою або службовим становищем" (умисне, з корисливих мотивiв чи в інших особистих інтересах або в інтересах тpeтіx oci6, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, вчинене працiвниками правоохоронного органу), а також ст.366 КК України.
Така схема корисливих поїздок, як унікальний винахід ДРП МВС, особливо активно реалізовувалась начальником вiддiлу органiзацiйно-методичного забезпечення миротворчих операцiй ДРП МВС Мозолевським В.П. та його заступником Савченком О.П. на чолі із колишнім начальником ДРП Криволапчуком В.О., які надавали холуйські послуги вищому керівництву МВС.
Саме Мозолевський В.П. і Савченко О.П. (зноска 1) давали вказівки командирам миротворчого підрозділу МВС України в Косово після повернення таких делегацій терміново направляти до МВС на кожного члена делегацій довідки єдиного зразка (додаток 3), що є завершеним складом злочину, передбаченого ст.366 КК України “Службове підроблення” (злочин вважається закінченим з моменту підроблення або складання завідомо неправдивого документу незалежно від подальшого його використання, а при видачі документа — з моменту його випуску або надання зацікавленій особі).
Ці довідки додавались до рапортів кожного члена делегацій для подальшого затвердження в ДРП МВС. Про такі фальшивки знав кожен співучасник самозваної делегації і перш за все самі керівники МВС.
Але ж зовсім не випадково до закриття кримінальної справи не був допитаний жоден із вищих керівників МВС, які давали дозвіл на по суті приватно-екскурсійні поїздки до Косово, затверджували надумані плани відряджень та сфальсифіковані звіти, приймали інші рішення, в тому числі, про визнання учасниками бойових дій членів таких делегацій МВС, зокрема, на підставі цинічно сфальсифікованих довідок про їх участь у активних бойових діях.
4) Додатково слід розслідувати обставини затягування самого розслідування за моїми зверненнями та покровительства порушників закону з боку СВБ МВС та Генпрокуратури.
23.02.2007 під час звіту перед Верховною Радою Міністр внутрішніх справ Цушко В.П. підтвердив факт розслідування зловживань в Косово, а наступного ж тижня 26.02.2007 помічник керівника робочого апарату НЦБ Інтерполу в Україні по роботі з персоналом Ожелівський І.М. зателефонував до в.о. начальника відділу Інтерполу УМВС України в Дніпропетровській області, де я працюю, і став тиснути на мене та зробив натяк на моє небажане перебування у цьому підрозділі (див. вище).
Тоді під час перевірки СВБ МВС у моїй особовій справі була виявлена фальсифікована негативна характеристика щодо мене. Ця характеристика мала б прикривати власні порушення керівників МВС у разі якщо я продовжував би скаржитись на їх дії. Але з іншого боку вона лише ще раз доводить систему фальсифікацій. Для людей, які фальсифікували десятки довідок про участь у бойових діях, не важко було сфальсифікувати ще один документ — мою характеристику.
Але фальсифікатори припустили значну помилку, яка викриває їх наміри. Існування негативної характеристики ніяк не узгоджується із моїм заохоченням правами Міністра внутрішніх справ. Беззаперечним доказом цього службового підроблення є нагородження мене медаллю — відзнакою МВС України „За миротворчу діяльність” Наказом Міністра внутрішніх справ від 31.10.2006 № 1071. Факт службового підроблення офіційного документа — характеристики був добре задокументований самими зловмисниками.
Необхідно лише долучити до матеріалів перевірки копію відповідної характеристики-подання до нагородження мене цією медаллю (оригінал має зберігатись в архіві відділу нагород ДРП. Наразі в моїй особовій справі та в матеріалах перевірки СВБ МВС це подання відсутнє) та порівняти подання про заохочення із фальсифікованою характеристикою.
Це службове підроблення, вчинене з метою приховати зловживання владою або службовим становищем, слід кваліфікувати за сукупністю статей 366 та 364 КК України.
Таке дріб’язкове, але цинічне і систематичне зловживання владою та службовим становищем з корисливих мотивів спричинило істотну матеріальну та моральну шкоду як державі, так і мені особисто.
Таким чином, необхідно продовжувати у рамках розслідування відповідної кримінальної справі документування усіх протиправних дій з перспективою передачі справи до суду для притягнення до кримінальної відповідальності усіх винних осіб та відшкодування державі і мені особисто матеріальних збитків та моральної шкоди.
Враховуючи викладене, переконливо прошу:
1. Звернутись із депутатським запитом до МВС та ГПУ з метою забезпечення професійної та об’єктивної перевірки викладених мною фактів з урахуванням зазначених вище пропозицій.
2. На пленарному засіданні Верховної Ради України порушити питання:
- про перевірку діяльності СВБ МВС, щодо якої існують достатні дані про порушення нею законодавства України,
- про створення з цією метою відповідної слідчої комісії.
3. Порушити у Верховні Раді України питання про необхідність проведення перевірок додержання законів посадовими особами МВС та ГПУ, які приймали участь у перевірці моїх звернень, покриваючи порушників закону.
4. Звернутись з депутатським зверненням до МВС України з вимогою надати мені можливість особисто брати участь у перевірці поданої заяви, подавати додаткові матеріали та свідчення, ознайомлюватись з усіма матеріалами перевірки згідно зі ст. 18 Закону України “Про звернення громадян”.
5. У зв’язку із очевидним порушенням моїх прав звернутись з депутатським зверненням до МВС з вимогою негайно припинити такі порушення, притягнути до дисциплінарної відповідальності винних посадових осіб, а також поновити мої права, зокрема, щодо участі в миротворчих операціях ООН.
6. Надати правову допомогу, забезпечити представництво та захист у суді з метою відшкодування державі і мені особисто матеріальних збитків та моральної шкоди у зв’язку із порушеннями законних інтересів.
7. Розглянути питання про можливість створення відповідної групи журналістських розслідувань та висвітлення теми розслідування у засобах масової інформації.
З повагою,
__________ Д.Є.Бік
