Учасники акції заявили, що моніторитимуть українські телеканали й оприлюднять імена злісних замовників “джинси” та їхніх авторів... Єгор Соболєв, Анатолій Борсюк, Андрій Куликов та інші протестують...
“Комплексне обслуговування за медіа-планом — $3 млн., комплексне обслуговування з індивідуальними замовленнями — $3,5 млн., інформаційний сюжет у випуску новин у прайм-тайм — $40 тис., позитивні акценти у підводці до сюжету — $10 тис.., — промовляв “диктор” Кирило Булкін (журналіст “Радіо Свобода”) з імпровізованого екрану, встановленого в парку Шевченка під час проведення символічної журналістської акції “Не продаємось”. Подібний “прейскурант спеціальних послуг” існує майже на кожному вітчизняному каналі, і тележурналісти вирішили нарешті покласти край замовним матеріалам.
Учасники акції заявили, що не братимуть участі у створенні й поданні до ефіру матеріалів, котрі мають замовний характер та порушують професійні стандарти. Вони також оприлюднили заяву, під якою підписалося 43 тележурналісти та редактори телебачення (збір підписів триває). “Починаємо ми 43-ма, сподіваюся, через півроку їх буде 400”, — оптимістично проголосив організатор акції активіст Української медіа-профспілки, журналіст 5-го каналу Єгор Соболєв.
“Оплачені сюжети в новинах, гості, які купують місця в ефірі, і повністю замовні телепрограми перестали бути поодинокими прикрими випадками. Вони стають масовим явищем, добре налагодженою індустрією, що витісняє справжні новини, аналіз і дискусії”, — ідеться в заяві.
Усі журналісти-активісти були в темних окулярах з приклеєними на скло знаками доларів, що символічно викривало продажність деяких журналістів.
За словами організаторів акції, під час останніх парламентських виборів окремі канали додатково знімали з ефіру міжнародні блоки, щоб “продавати це місце для національних новин, тому що всі національні новини вже були продані”.
Учасники акції також заявили, що розпочинають моніторинг десяти загальнонаціональних українських телеканалів. Цим займатиметься спеціальна група працівників ЗМІ з кожного каналу, котрі підтримують цю ініціативу. Представник групи на каналі зможе розвідати, чи є кожен конкретний матеріал так званою “джинсою” (тобто замовним), чи ні, таким шляхом: простежить, звідки прийшла тема, чи вона була нав’язана згори, чи народжена всередині творчого колективу. Упродовж місяця “свої люди” виявлятимуть замовні матеріали, а потім оприлюднять результати своїх досліджень, де будуть указані імена (назви) замовників та безпосередніх авторів “джинси”.
Чому журналісти вирішили провести цю акцію зараз, а не під час виборів? “Мені неприємно про це говорити, але ми не змогли зібратися. Нас і зараз лише 43, хоча ми зустрічалися з сотнями людей”, — пояснює Соболєв. За його словами, більшість журналістів поки вважають, що це не їхня справа, як подавати новини, мовляв, “треба годувати родину, а як же інакше”.
Сам Єгор сказав, що не працював на замовлення. А остання пропозиція щодо “джинси” надходила йому ще 2003 року.
Його підтримує і телеведучий Анатолій Борсюк. Він не працює на замовлення — не тому що йому не потрібні гроші, а тому що “незручно перед родиною”. Та Борсюку, як він каже, чомусь і не замовляють матеріали. “Мене дратує, що мені не пропонують. Я щоразу кажу: “Ми не продаємось”, — щоб ті, у кого є гроші сказали: “Як це, не продається? А ми спробуємо купити”. Хай спробують”, — розповідає ведучий.
Тележурналісти закликали приєднатися до своєї акції і представників інших ЗМІ.
Наскільки ефективною вважають цю акцію і чи можливо в Україні позбутися “джинси” раз і назавжди, кореспондентові УНІАН розповіли присутні на акції телеведучі.
Андрій Куликов, ведучий програми "Свобода слова" (ICTV):
ВЛАСНИКИ ЗМІ МАЮТЬ ЗРОЗУМІТИ — “ДЖИНСА” ЗМЕНШУЄ ЇХНІ ПРИБУТКИ
Я вважаю цю акцію цінною. Щоб вона була справді дійовою, їй треба вийти за межі телебачення. Не лише телебачення хворе на замовні матеріали, і не лише телебачення хворе на матеріали, замовлені під тиском. Треба об’єднувати зусилля журналістів, де б вони не працювали. Також потрібно виходити за межі Києва. Ситуація в регіонах часом буває набагато складнішою в цьому сенсі, ніж у столиці. Потрібно спрямувати зусилля на те, аби переконати тих, хто намагається підкупити журналістів чи тиснути на них, — матеріали, зроблені за гроші або під тиском, не є ефективними, споживач їх розпізнає.
Зрештою позбутися “джинси” можна. Важливо долучити до цієї справи власників та інвесторів ЗМІ. Вони мають зрозуміти (дехто з них уже розуміє), що “джинса” на телебаченні, на радіо, в агентствах чи в пресі шкодить діловій репутації їхніх ЗМІ, а отже, насправді зменшує їхні прибутки. Якщо не зараз, то в перспективі. Об’єднати зусилля журналістів і власників, які б захищалися від такого зовнішнього тиску, — о тоді це буде ефективно!
Анатолій Борсюк, ведучий програми “Чорним по білому” (1+1):
ЦЕ ЗВИЧАЙНІ ХАБАРІ, ЩО Є КРИМІНАЛЬНИМ ЗЛОЧИНОМ
Одна акція не допоможе. Таких акцій має бути багато. І не тільки таких. Бо мовчати вже просто неможливо...
Я б не називав це “джинсою”. Це звичайні хабарі, які дають людям, щоб вони виконували роботу так, а не інакше. “Джинса” — це красива назва, але насправді це кримінальний злочин. Усі ЗМІ в Україні — корумповані, це треба визнати. І треба залучати до таких акцій не тільки журналістів, які будуть крайні, а й власників ЗМІ. Спільними зусиллями, може, щось і вийде. У нас на 90% — суміш радянсько-російського варіанта роботи ЗМІ, і тільки на 10%, а може, і на 5% — європейські стандарти. Але треба рухатися, треба демонструвати, що можливі інші варіанти поведінки журналістів. Для себе кожен повинен вирішити: “Я не беру, я не продаюсь”.
Єгор Соболєв, ведучий авторської програми “Чи на 5?” (5 канал): Чи буде це ефективно ми дізнаємося, коли побачимо скільки людей до нас приєдналося, приміром, протягом півроку. Я впевнений, якщо викинути “джинсу” на поверхню, сказати — на цьому каналі її стільки, це роблять такі-то журналісти, а такі-то ведучі випускають її в ефір, — назвати імена цих людей — тоді вони занервують і подумають, чи займатися цим далі. “Джинса”, як і цензура, впаде того дня, коли всі журналісти скажуть: “Ні! Я цього не робитиму”. Для того, щоб “джинсу” зупинити, — потрібна консолідована позиція працівників ЗМІ.
“ДЖИНСА”, ЯК І ЦЕНЗУРА, ВПАДЕ ТОДІ, КОЛИ ЖУРНАЛІСТИ СКАЖУТЬ “НІ!”
