Ціни на шенгенські візи через посередників коливаються від 300 до 1250 євро
До того стовпотворіння, що відбувається у Львові біля польського консульства на вул. Сміливих, де видають шенгенські візи, здається, уже звикли усі. Про ненормальні черги біля “консуляту” міська влада відгукується якось мляво, мовляв, не їхня це справа… А люди, які вистоюють у чергах по кілька діб (ночують в автівках або на лавках), не поспішають писати скарг до представництва МЗС у Львові. За цей рік зі скаргами офіційно звернулися аж… двоє громадян.
"Шенгенські візи. 100% гарантії"
“Високий замок” не один рік пише про посередників, які “працюють” біля консульства. Чоловіки у чорних спортивних костюмах (їх видно неозброєним оком) сприяють українцям в отриманні шенгенських та робочих віз… Польські дипломати відхрещуються від спільників і заявляють: те, що відбувається за парканом консульства, — “не наша справа”. Куди, мовляв, дивляться місцева влада та міліція?
Два роки тому кореспондент “Високого замку” зробила Шенгенську візу через посередника під кодовим ім’ям Микола, заплатила за неї 130 доларів (тоді офіційно візи були безкоштовними), без реєстрації в Інтернеті і навіть не заходячи в дипустанову.
Після публікації, де я детально описала весь тіньовий механізм отримання візи нелегальним шляхом, розгорівся нечуваний скандал. Писала про це і польська преса. Через кілька місяців у консульстві сталися кадрові зміни. Поміняли начальника візового відділу, а згодом і Генерального консула Польщі у Львові — ним став Гжегож Опалінський. При ньому ще кілька разів міняли керівника стратегічного візового відділу.
Але, на жаль, від кадрових перетасовок ситуація “за парканом” “консуляту” принципово не змінилася. Інформація, яку я отримала, дає підстави робити висновок: маємо справу з добре організованим злочинним угрупованням.
Купую газету з рекламними оголошеннями. У рубриці “Відпочинок. Віза” повно оголошень на кшталт: “Шенгенські візи. Повне оформлення і подання документів до консульства. 100% надійності і гарантії”. Телефоную за вказаними номерами мобільних телефонів. Чимало з цих оголошень з офісом у Києві. За візу столичні підприємці-спритники просять удвічі дорожче. Пропонують 50% знижки для дітей (хоча до 18 років віза безкоштовна). Кажу співрозмовнику, що живу у Львові, мені потрібна шенгенська віза на рік, їду, мовляв, до Італії. Він інформує, які потрібно мати для цього документи, і пропонує передати їх поїздом до Києва. За послуги “шенген-бізнесмен” просить 1250 євро (офіційно шенгенська віза коштує 35 євро). Каже, що сам понесе папери до італійського посольства у Києві. Передоплати не вимагає. Хоча деякі мої співрозмовники казали, що половину суми за візу треба віддати наперед.
Тим часом на сайті посольства Італії читаю пересторогу: ”Візовий центр ніяким чином не пов’язаний з агентами, які знаходяться біля Візового центру. Ми радимо заявникам не співпрацювати з такими представниками”…
Черга до консульства — 350 грн., запрошення — 150 доларів
Знаходжу ще одне цікаве оголошення схожого змісту. Розповідаю ту саму історію і кажу, що хотіла б зустрітися. Чую у слухавці: “Я вже не біля польського консульства. А завтра їду до Польщі за запрошеннями”. Розумію, що маю справу з посередником. Він телефоном розповідає, що мусить підготувати “пачку документів”. Крім запрошення, пропонує оформити мене до себе на фірму… Цікавиться, чи була у мене вже шенгенська віза. Кажу, що ні. “Тоді вам треба спершу відкрити короткотермінову візу. Сісти на рейсовий автобус. Переїхати кордон і повернутися додому. Потім ми вам відкриємо візу на шість місяців”. Дізнаюся, що візу доведеться чекати два тижні. Оформлення документів коштуватиме мені 350 євро. “Я, звичайно, можу відкрити візу і без вашої присутності, але це буде дорожче — 500 євро”. Запитую, чи може він зробити візу за три дні? “Ви що, смієтеся? Це нереально”. З розмов із посередниками я зрозуміла, що багато людей відкривають шенгенську візу у польському консульстві. Їдуть до Польщі, а звідти — далі до Європи, на роботу… Завдання посередника (у більшості випадків): взяти з вас гроші, а чи потрапите ви, наприклад, до Італії, його мало цікавить!
У четвер близько другої години дня я побувала біля “консуляту” на вул. Сміливих. Прийом документів уже закінчився, але народу перед офісом ще було море… Кілька людей сварилися між собою. Інші записували свої прізвища на папері у загальний список (там було близько 300 людей). Якась жіночка почала кричати до молодого хлопця, який був явно “під мухою”: “Хто ви такі? Хто вам дав право керувати тут чергою? Зібралася тут банда з десяти осіб, і буде вказувати, що робити. Чому на Івана Франка нема таких проблем?” (там видають робочі візи. — Авт.). Дізнаюся у жіночки з трейлера, що черга до консульства коштує 350 грн., запрошення на роботу — приблизно 150 доларів.
“Керівник черги” пропонує людям записуватися і стояти біля консульства доти, доки не потраплять всередину. Вночі, десь о другій ночі, буде перекличка. “Який толк, що я запишуся, — каже жінка. — Зранку вони привезуть автобус людей і запхають їх без черги. І міліція мовчки за цим спостерігає”… Якийсь чоловік її заспокоює: “Краще, коли вони контролюють чергу, ніхто нагло не влізе”… Перспектива ночувати на вулиці не всім до вподоби. “Я прийду зранку, стану у чергу і буду стояти”, — каже одна пані. Інша їй відповідає: “Якщо ви у той список не запишетеся, немає гарантії, що ті хлопці вас “за шкварку” звідти не викинуть. Учора так чоловіка виштовхали з черги”.
"Документи здаю у консульство з іншого боку…"
Далі було ще цікавіше. У газеті я знайшла оголошення: “Шенгенські службові та туристичні візи! Консультації і супровід при перетині кордону. Пасажирське перевезення до Італії”. Телефоную. У розмові чоловік каже, що має офіс у центрі Львова. Напрошуюся на зустріч. Беру зі собою приховану камеру. Йду за вказаною адресою, але потрапляю до… банку. Жіночка дивиться здивовано, не розуміє, що я від неї хочу. “Тут банк!”, — нервово каже. Виходжу на вулицю і йду у браму поруч. На вході стикаюся з двома чоловіками, пояснюю, що шукаю чи то туристичну фірму, чи щось таке. “А ви Андрія шукаєте?”. Ствердно хитаю головою. У цю мить попри нас пробігає молодий хлопчина. “Це до Андрія прийшли”, — каже той чоловік. Хлопець запитує, що мені треба, і кудись дзвонить. За секунду передає мені слухавку. Кажу, що мені потрібна віза. Чоловік просить зачекати 20 хвилин, бо якраз повертається з польського консульства. Розумію, що знову потрапила на посередника. Через деякий час повертаюся у цей двір (на верхніх поверхах тут живуть люди, на нижніх — офіси). Жодної вивіски немає.
Андрій дещо затинається. Має вигляд інтелігентного чоловіка, років 35-38. Запрошує мене до офісу (тут дві кімнати, столи), пропонує присісти навпроти. Роблю вигляд, що у візах “ні бум-бум”. Запевняє мене, що має добрі зв’язки у консульстві. Каже, що у призначений день та час приносить документи до “консуляту”, але з іншого боку. Консул їх бере. “Якщо ви встигнете принести паспорт та анкету сьогодні до сьомої вечора, завтра я їх здам. Через тиждень віза буде готова. Я була у нього в четвер, отже, зустрічі цей пан у консульстві має щоп’ятниці (!).
Мене цікавить ціна на візу і чи може таке статися, що мене не пропустять на кордоні? “Шенгенська віза коштує 280-300 євро, — каже він (ціна нижча, ніж в інших агентствах, можна припустити, що візи роблять там гуртом. — Авт.). — Ви сідаєте у наш бус, водій відвезе вас, куди треба. На папері вам напишуть, що треба казати на кордоні. Якщо митник вас і далі про щось розпитуватиме, то наш водій все владнає”.
Білявий чоловік розповідає випадок про якусь жінку, яка через Польщу їхала до Італії. Митник до неї причепився, влаштував допит. Заробітчанка не витримала і зізналася, куди їде. Поляк без пояснень поставив їй депортацію. “У нас таких випадків не буває. Усі, хто через нас їде, переїжджають кордон”, — заспокоює мене “підприємець”.
Він не приховує свого задоволення роботою. Каже, що охочих поїхати до Італії значно побільшало. Очевидно, гроші течуть сюди рікою… Каже, якщо мені потрібна робота в Італії, то він допоможе.
"На нове консульство потрібні гроші…"
“Дивіться (показує мені паспорт синього кольору якоїсь дівчини. — Авт.). Їй поставили у консульстві відмову. Хоча вона за кордоном ні разу не була”. “То чому їй не видали візи?”, — запитую. “Сказали, що вона у списку людей, не бажаних для відвідин Польщі. Ви ж знаєте, що поляки зараз будують нове консульство? — запитує. — Їм гроші потрібні. Тому і відмов стало більше. Люди платять по 35 євро, а віз не отримують”…
“Та ви не думайте, що я так багато заробляю. Ось у мене два паспорти з готовими візами лежать, а забирати їх не поспішають. У людей грошей немає, плани змінилися”, — додає пан Андрій. “А якщо зі мною до Італії поїдуть ще три подружки, скидку на візах зробите?”. “Скину 20 євро з кожної людини”… “Ви ж розумієте, переїжджати через кордон складно, пішки пройти — набагато простіше” (йдеться про пішохідний перехід. — Авт.)… У цей момент на його мобільний хтось телефонує. Я швиденько прощаюся…
А тим часом…
Генконсульство Польщі у Львові розпродає автомобілі. Придбати консульське авто можуть усі охочі через аукціон. Хто запропонує найвищу ціну, той матиме можливість його купити.
Для цього необхідно відіслати або принести до консульства запечатаний конверт, у якому мають бути основні дані про учасника конкурсу з пропозицією ціни за авто та поясненнями, яким чином будуть сплачені кошти (вул. І.Франка, 110). Участь в аукціоні братимуть ті, хто попередньо сплатить 10% стартової вартості авто до каси “консуляту” (вул. Коцюбинського, 11-а/1). Всім, крім переможців аукціону, ці кошти обіцяють повернути.
У списку: "Вольво S-80” (2001 року випуску), “Фольксваген Пассат” та мікроавтобус “Фіат-Дукато” (обидва 2003 року випуску). Стартові ціни на них коливаються в межах 4-5 тисяч євро. Оглянути автомобілі можна у визначені дні за попереднім записом на стоянці Генконсульства. Заявки приймають до 30 вересня.
