Про аспекти екстрадиції злочинців — зокрема і відомого БЮТівця Лозинського — розповідає керівник Національного бюро Інтерполу
Нині багато резонансних справ проходить через горнило екстрадиції (видачі злочинців, що переховуються на території інших держав), оскільки затяті кримінальники, серед яких трапляються навіть відомі політики та олігархи, прагнуть будь-що уникнути переслідування законом у себе на батьківщині й шукають шпарини на кордоні. Однією з найбільш обговорюваних нині тем є оголошення у міжнародний розшук підозрюваного у вбивстві екс-нардепа Віктора Лозинського. Про це, а також про стан справ із екстрадицією правопорушників до України говоримо із керівником робочого апарату Національного центрального бюро Інтерполу Василем Неволею.
- Василю Володимировичу, прізвища Лозинського на відкритому сайті Інтерполу досі немає. Чому?
- Ті коментарі, які зараз нерідко можна побачити у ЗМІ, що нібито фігуранта на прізвище Лозинський оголосили у розшук несвоєчасно, що буцімто Інтерпол не знає про здійснення такого розшуку, абсолютно не відповідають дійсності. Після отримання завдання від Департаменту карного розшуку МВС ми наступного дня оголосили цю особу в міждержавний розшук із передачею матеріалів для опублікування червоної картки. А на відкритому сайті Інтерполу зараз прізвище Лозинського неможливо побачити, оскільки дані щодо нього не є загальнодоступними через побажання ініціатора розшуку.
- Про що можуть свідчити публікації у мас-медіа можливої адреси переховування Віктора Лозинського в Ізраїлі?
- Публікацію можна розглядати і як своєрідний варіант підказки розшукуваному, що його викрили й потрібно змінювати дислокацію сховку. Звичайно, природною реакцією людини, яка намагається ухилитися від кримінального переслідування, є втеча і організація переховування в іншому місці.
- Ізраїль відомий непоступливістю у питаннях видачі своїх громадян. Хоча, якщо виявити наполегливість, таки можна досягти бажаного результату. Приміром, як у історії з колишнім чемпіоном України та Європи із тхеквондо Олександром Перцовим, якого підозрювали у вбивстві працівника дніпропетровської міліції в середині 90-х і який узяв ізраїльське громадянство.
- Українська сторона у наведеному випадку наполягала на своєму упродовж майже восьми років, адже Ізраїль дійсно дуже неохоче віддає іншим країнам своїх громадян, як, у принципі і більшість держав, зокрема й українська, чиє законодавство прямо забороняє видавати громадян України. Але саме у Ізраїлі такої заборони немає, хоча процедура такої видачі є вельми складною і може зустріти відчутний спротив. Справа Перцова викликала резонанс серед російськомовної громади Ізраїлю. Проти його екстрадиції в Україну виступали депутати Кнесету, адвокати підозрюваного наголошували, що їхньому клієнтові там загрожує смертельна небезпека. Але нам вдалося знайти аргументи, і після того, як минуло 12 років після драми у Дніпропетровську, з’явилася реальна перспектива, що в руки наших слідчих незабаром потрапить той, кого шукала українська міліція.
- Як часто для українських правоохоронців спрацьовує механізм екстрадиції?
- Судіть самі. Минулого року здійснено 464 екстрадиції до України — переважно через пункти пропуску на кордоні. Є країни, з якими у нас діють прямі угоди про видачу правопорушників. Це Індія, Панама, Бразилія, Єгипет, КНР та Іран. Коли ж із якоюсь державою немає угоди про видачу, починає діяти правило взаємності: МВС України, коли звертається до такої країни з проханням видати ту чи іншу особу, гарантує, що в разі позитивного вирішення запиту, надалі, якщо в закордонних колег виникне таке ж прохання до української сторони, вона обов’язково його виконає.
Щоправда, досі немає угоди про екстрадицію із США — відповідний переговорний процес триває близько 15 років, і такий стан речей є формальною підставою, аби не видавати Україні тих осіб, якими цікавляться наші правоохоронні органи (приміром, справа Лазаренка. — Авт.). У деяких випадках, щоб не видати певну персону, їй надають громадянство тієї країни, де вона вирішила залишитися. І це стосується не тільки США.
- Відомо, що процедура екстрадиції — доволі витратна справа...
- Дійсно, витрати на відрядження конвойної групи МВС для екстрадиції однієї особи становлять зазвичай близько 20 тис. гривень. Торік загальні витрати на такі відрядження становили понад 480 тис. гривень, а в першому півріччі 2009-го — вже понад 715 тисяч. Враховуючи прогнози щодо кількості відряджень таких конвойних груп до кінця року, передбачаю, що цього року загальні витрати можуть сягнути 1,5 мільйона гривень.
За нашими даними, в більшості випадків такі витрати не включаються до судових витрат тому із засуджених не стягуються. Тобто держскарбниця не отримує ніяких компенсацій через відсутність чіткого визначення "інших витрат, що їх зробили органи дізнання, досудового слідства і суд при провадженні у даній справі". Тому НЦБ Інтерполу пропонує активніше використовувати метод запобігання виїзду таких осіб за кордон, зокрема через співпрацю з Державною прикордонною службою.
Довідка
У першому півріччі 2009 року здійснено 201 екстрадицію осіб до України, а конвойні групи МВС прийняли в аеропортах іноземних держав шістьох засуджених. За наявною в НЦБ Інтерполу інформацією, на сьогодні компетентні органи іноземних держав прийняли рішення про передачу до України ще 12 засуджених і видачу трьох осіб у порядку екстрадиції. Крім того, розглядається питання щодо надання згоди на передачу до України ще 61 особи, яка підлягає екстрадиції. В українських інтерполівців попереду ще чимало роботи, адже нині правоохоронні органи України оголосили в міжнародний розшук понад 750 осіб, яких потрібно законним шляхом доправити до наших теренів.
