23 червня в селі Грушка поховали Валерія Олійника. Він не єдиний, хто постраждав від "хазяїна" Голованівська.
Поїздка журналістів на Кіровоградщину, де минулого тижня за нез’ясованих обставин загинув безробітний Валерій Олійник, шокувала. І навіть не тим, що можна побачити практично в кожному райцентрі України — бідністю людей. Область, за голоси якої у будь-який спосіб, у тому числі й незаконний, у 2004 році боролися "біло-голубі", котрі, зрештою, програли, після революції не здобула ані свободи слова, ані права звернення до вищих владних інстанцій, ані права на землю. За намагання добитися цих прав у Голованівському районі одних саджають до в’язниці, інших — убивають. Депутата-БЮТівця Віктора Лозинського тут називають "хазяїном", "царем". Від нього залежать усі органи влади Голованівська, та й загалом усе місто. Він може милувати і карати. Безкарно. Як це сталося з Валерієм Олійником.
"Я не зрікалася сина — мене змусили"
Перипетії навколо загибелі Валерія Олійника, який нібито напав на нардепа-БЮТівця Віктора Лозинського, а заразом і супроводжуючих його осіб — прокурора Голованівського району Євгена Горбенка та начальника райвідділу міліції Михайла Ковальського — викликали неабиякий резонанс. За кілька днів сам Лозинський скликав прес-конференцію і багато говорив про самозахист, демонструючи журналістам порізи на руці, які нібито завдав йому Олійник. Згодом невідомо звідки в інтернеті з’явився відеозапис матері покійного, де вона невпевнено, але зреклася сина, розповівши, що той "міг убити людину". І це попри те, що буквально напередодні Любов Олійник характеризувала свого сина як людину, "котра і мухи не образить".
Сусіди переконують: Валерій ніколи не відзначався агресивністю, а, навпаки, був працьовитим і хазяйновитим чоловіком. "Бувало таке, що він заходив позичити дві гривні. Але жодного разу не було, щоб не віддав борг, — розповідає Людмила Вацюк, сусідка, з якою "УМ" розмовляла на поминках загиблого. — У 1997 році він спробував організувати бізнес разом із моїм сином. Ви не уявляєте, наскільки ця людина була грамотна в розрахунках, хоча, здавалося б, і немає відповідної освіти".
"УМ" удалося знайти пояснення і згаданому відео з матір’ю, де вона змінила власні слова про невинність сина на фактично звинувачення його у вбивстві. Голова ветеранської ради села Грушка Валерій Крижановський — чи не єдиний з "владного олімпу" села, хто збирав кошти серед місцевих на похорон Валерія, — каже, що тиску на Любов Олійник, який їй довелося зазнати, витримав би не кожен молодий: "За останні кілька днів до неї приїжджали багато-хто. Причому всі запевняли, що хочуть допомогти, однак заходили до хати, як господарі, фотографували, робили обшук, і все це під покровом ночі".
Після попереднього "опрацювання" 81-річної жінки приїхали і "великі люди". "Коли я попросила їх представитися, відповіли, що їхні прізвища дуже відомі, але я нічого не запам’ятаю. Фотографували мене, робили обшук у кімнаті сина, а потім показали якусь зброю й попросили запам’ятати її, бо, мовляв, це зброя, з якої мій син стріляв по комусь", — розповідає "УМ" пані Люба. Утім на цьому візити до старенької не припинилися. Пізніше до неї завітали представники прокуратури: "Вони запевняли, що все роблять у моїх інтересах. Так само фотографували мене, обдивилися кімнату сина. Сказали, що так треба, щоб допомогти, бо вони знають, що мого сина застрелили. Далі наполягли, аби я сказала на камеру їхній текст, де, зокрема, були й слова, що мій син міг убити. Потім, показавши записане відео, білява жінка, яка була разом із ними, висловила мені співчуття й дала 200 гривень".
Він хотів виловити "зайчика". Але став "кабаном"
Після виклику до прокуратури, де Любов Олійник протримали більше чотирьох годин без склянки води, їй виклали кілька видів зброї і наказали "згадати", яку з них чи всі одразу показував син. Односельці жінки переконані: старенькій жінці не випадково показували напередодні таку саму зброю вдома, змушуючи запам’ятати її. Лише так згодом можна було відмити від крові руки вбивць і очорнити мертвого Валерія, якого всі в Грушці називали "Божим чоловіком".
"Коли проводили обшук у кімнаті сина, знайшли пляшки з наліпками. У посуді Валерій і справді вистоював якісь трави, однак лише тому, що вірив у власні сили й хотів знайти спосіб видобутку енергії з, як він казав, "сонячного зайчика", аби хоча б якось допомогти державі", — каже Людмила Вацюк. Жінка додає: якщо б у селі була робота чи можливість розпочати власний бізнес, як того прагнув Валерій у 90-х роках, він не копав би людські городи за копійчину і, врешті-решт, не потрапив би до фатального мисливського угіддя депутата Лозинського, де, за окремими версіями, нібито збирав пляшки. З’ясувати, що ж трапилося насправді, виявилося непросто. У районному центрі з населенням понад вісім тисяч більшість мешканців скрушно опускали очі, коли "УМ" запитувала про події тієї ночі. Утім чутки про вбивство невинного чоловіка гуляють райцентром. Вірити в них можна, зокрема, й тому, що з села Грушка, де жив покійний Валерій, до мисливського угіддя пана Лозинського дорога становить кількадесят кілометрів. Повірити ж, що чоловік ішов по пляшки до угіддя, де й не "бомжу" пройти непросто, — складно. Люди кажуть, що покійний сподівався на більше, ніж копійки, виручені за скляну тару. Бо знайшов підробіток у того, хто пізніше запевнятиме, що Валерій Олійник напав на нього спершу з пістолетами, а потім — з ножем.
У такому випадку можна пояснити іншу версію, за якою Валерій Олійник за два тижні до смерті нібито демонстрував матері "наган", на чому потім так палко наполягатимуть слідчі. "Там увесь час стріляють навіть автоматні черги — зброя для цих людей не є проблемою. У селі говорять, що Валері сказали загнати кабана, бо мало приїхати постріляти районне начальство. Також подейкують, що в той вечір начальство щось святкувало в одному з розважальних закладів Голованівська, а потім поїхало на полювання, — каже мешканка села Грузьке Тамара Лисовська. — Оскільки кабана не побачили, а "царі" нашого міста вже були "у доброму гуморі", то наказали Валері бігти замість тварини!". Якщо дотримуватися цієї версії і чоловік справді влаштувався в угіддя, щоб підзаробити грошей, не виключено, там йому і видали "наган". Бо придбати недешеву зброю безробітному не по кишені.
Цар лісу
Має Голованівськ ще одну характерну ознаку: у місті можна зустріти стільки автівок із синіми, себто міліцейськими, номерами, що складається враження, ніби це "силова столиця" регіону. Та, попри це, брак довіри до влади в місті — колосальний.
Борис Пустовіт постійно займається фізичними вправами на природі, однак нині літній чоловік, який усе життя прожив у селі Клинове, не може спокійно вийти у ліс, бо там розташовані мисливські угіддя, які нібито і належать державі, але насправді — пану Лозинському, котрий їх орендує, і, кажуть місцеві, встиг збудувати чимале обійстя. "Я люблю ходити взимку на лижах. Одного разу зайшов і на територію, яку тепер прийнято називати "угіддям пана Лозинського". Залишивши спорядження біля дерева, вирішив прогулятися, бо здавна люблю природу, люблю залишатися на кілька діб у лісі, свого часу навіть проводив по кілька днів у землянці, викопаній власноруч. Ішов у той день із карабіном, бо маю мисливський квиток. Повертаюся до лиж, чую — "Бросай оружіє!". Кинув зброю, коли — ні: Лозинський почав бити мене по голові. На моє запитання "За що?" той відповів: "Бо ти пішов у мій ліс!" Спересердя кажу йому: "А мій де ліс? А мого батька та матері, які на цій землі все життя працювали, де ліс?! З яких це пір ліс став твоїм?" А він мені: я його викупив, бо отримую 100 тисяч доларів у місяць. Що мені було відповісти з моїми на той час 66 гривнями?".
Далі чоловік неохоче розповідає, як депутат Лозинський душив його петлею для тварин, звинувативши в розкладанні пасток на звірів "у його лісі". "А потім почав вимагати, щоб я зняв галоші. На вулиці зима, снігу по коліна, а до села — 8 кілометрів... Додому я йшов фактично босий, бо валянки облетіли без галош, і я мало не замерз. У березні цього року знову пішов у ліс. На своє нещастя, там мене перестрів пан Лозинський, який збив із ніг і почав бити. На заклики отямитися, бо "повідбиваєш печінки", відповів сухо: я не просто повідбиваю тобі все, а і уб’ю! Далі витягнув з кишені мій телефон, поставив на пеньок і розстріляв із рушниці".
Чия земля? Лозинського!
Дістатися до "лісового маєтку" нардепа-БЮТівця виявилося непросто: з усіх сторін він обгороджений лісом. А якщо хтось проїжджає єдиною польовою дорогою біля "угіддя", переконують місцеві мешканці, обов’язково повинен пройти "огляд". "Одного разу вони навіть перевіряли коляску з моєю дитиною, бо думали, що я там заховала щось, поцупивши у них", — розповіла місцева мешканка Галя. Своєрідну "митницю" тут проходять усі: — від мотоциклів до іномарок. "Останнім Лозинський підпалив авто хлопців з Одеської області, які погналися за зайцем, не знаючи, що це приватна власність, бо ніде жодної таблички немає! Лише місцеві знають про його територію, бо нардеп називає весь Голованівський район — "своїм, який він нікому не віддасть", — каже мешканка села Грузьке Тамара Лісовська. "Авто тут горять регулярно — це один із методів впливу на місцевих, щоб боялися. А ті, хто затягують конфлікт із депутатом, не йдучи на поклін, ризикують позбутися й обійстя, — додає літня сусідка пані Лісовської, яка боїться назвати навіть своє ім’я — Я пам’ятаю, як стояв спалений "бобик", а приїжджі весь час дивувалися: чого це в нас кіно знімають?".
"Це не бойовик, а кіно про кріпаків сучасності, які не мають жодного права у демократичній державі", — веде далі Тамара Лісовська, одна з небагатьох, яка наважилася написати листа Президенту Віктору Ющенку з простим проханням — допомогти з’ясувати, чи не має наміру БЮТівець обманути людей, пропонуючи забрати понад 3,5 тисячі гектарів землі в оренду для інвесторів. Її односельці підтверджують: Лозинський приїхав і разом з однопартійцем Андрієм Веревським почав вимагати віддати йому усю землю, яка мала дістатися людям внаслідок розпаду колишьного колгоспу. "Мотивував це тим, що приведе сюди негрів пшеницю вирощувати. Зрештою, перепродавши землю через підставні фірми, людей залишили без копійки і землі, а мене засудили за те, що написала листа до Президента", — скаржиться пані Лісовська. Як зазначив у позовній заяві нардеп, у листі на ім’я Віктора Ющенка є слова, які принижують його честь і гідність. Не забарився стати на бік депутата і районний суд, який присудив жінці п’ять тисяч гривень штрафу. А оскільки та відмовилася платити, бо не вважає себе винною, та й таких грошей не має, описав її майно. До пані Тамари навіть приходили судові виконавці, які забрали... пилосос. А ще в описаному майні значиться... балія. "То віддала пилосос — нехай забирає і її. Мабуть, депутати-БЮТівці живуть і справді погано, якщо не мають у чому покупатися", — крізь сльози іронізує жінка.
"Ти сидиш, а я з Ющенком "по дьоснах" ганяю"
Правди шукати ніде, кажуть місцеві. Адже в нашому місті Віктор Лозинський разом із прокурором і начальником міліції району — одне ціле. "Я був єдиним, хто не погодився платити "мзду" з кафе, яке будував власними руками, не вкравши ані копійки, — розповідає приватний підприємець Василь Конякін. — Зрештою, проти мене порушили карну справу, а коли я прийшов у міліцію, то у кабінеті Ковальського застав прокурора Горбенка і Лозинського, який заявив мені, що я вже сиджу".
Пана Василя і справді посадили на три доби, сфабрикувавши справу, що він донині намагається довести в суді. Нині ж цькування триває. І якщо раніше чоловік вірив у справедливість, сьогодні лише гірко згадує: "На мій день народження вони кинули мене за ґрати, бо я нібито образив керуючого Лозинського пана Перепелицю, про що той не забарився написати заяву. І дарма, що в той час, коли я його нібито ображав, у мене була зустріч із представниками обласної міліції за фактом сфабрикованої і порушеної перед тим кримінальної справи. Коли мене закрили в камері, Віктор Лозинський сказав: "Бачиш, ти привів Ющенка до влади, підтримавши його на Майдані, й сьогодні сидиш. А я з ним "по дьоснах ганяю".
"Пан Лозинський на виборах у 2004 році відкрито керував штабом Віктора Януковича. І, самі розумієте, підпали бюлетенів, вибуховий пристрій, а потім пожежа на 53-й виборчій дільниці не могли статися без його відома. Пізніше він уже став членом Блоку Юлії Тимошенко. Згодом був усунений із посади неугодний голова райсуду, а нині нардеп Лозинський контролює усі без винятку державні структури у Голованівському районі, де на всіх керівних посадах має або свого керівника, або заступника", — каже колишній голова райдержадміністрації Сергій Піддубний. А також додає, що неодноразово звертався з листами до міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, однак відповіді не отримав.
Зате Міністерство внутрішніх справ днями під керівництвом того ж борця за "бандитам — тюрми!" Юрія Луценка не забарилося поширити повідомлення, що "члени слідчо-оперативної групи заявляють, що депутат від БЮТ Віктор Лозинський, Голованівський районний прокурор Євген Горбенко і начальник Голованівського райвідділу міліції Михайло Ковальський беззбройні допомагали правоохоронцям затримати злочинця".
ОСТАННЯ ПУТЬ
Позавчора у селі Грушка поховали Валерія Олійника. Попри сувору заборону не відкривати труну, люди таки вирішили пересвідчитися, чи справді хоронять односельця. Побачене шокувало: тіло чоловіка привезли без ноги, з пришитою головою і зашитими ранами від пострілів. "УМ" помолилася на могилі загиблого, де БЮТівські "царьки" не спромоглися після всього зробленого встановити навіть хреста, поховавши Валерія, як тварину. А люди, поминаючи Валерія, гадали, як вберегти навіть мертве тіло — ще за годину до похорону селом поповзли чутки, що його викрадуть, аби ніхто не міг провести повторної судмедекспертизи.
ДО РЕЧІ
І серпом, і молотом, і Шевченком...
А ще, подейкують місцеві, саме БЮТівець "постарався", аби в центрі міста, де попередня влада вперше за роки незалежності встановила малий Державний герб України — тризуб, тепер замість нього з’явився радянський серп і молот, про що "УМ" писала. Тоді ж наша газета повідомляла, що з центру міста зник пам’ятник Тарасові Шевченку, а влада лише згодом почала роз’яснювати, що його забрали на реконструкцію. Насправді ж монумент Кобзареві розташований за кілька метрів від "літнього будинку" пана Лозинського, огородженого височенним парканом, безпосередньо в центрі Голованівська. На вході стоїть охорона, яка пильно пантрує, аби знімки шикарного палацу не потрапили у пресу.
Коли місцевий священик церкви Київського патріархату отець Василь спробував протестувати і проти зникнення Тризуба, і проти зникнення пам’ятника Шевченку, Лозинський особисто кілька разів просив "не пхатися". "Він доганяв чоловіка по дорозі додому на своєму джипі. Причому намагався перегородити дорогу, лякаючи, що наїде на нього. Я матір-героїня п’ятьох дітей і завжди сподівалася на Юлію Тимошенко. Але сьогодні можу заледве прогодувати діток, не кажучи вже про навчання. А депутат Юлії Володимирівни замість підтримки залякує мого чоловіка", — каже дружина отця, Віра Іванівна.
№ 113
