"Ковбасний" скандал навколо Міністерства оборони України, затіяний внаслідок перевірки цього військового відомства, настільки заінтригував все суспільство, що дещо притупив іншу, більш серйозну проблему — земельний дерибан, який роками тягнеться силами того ж таки Міністерства оборони.
У своїй доповіді на засіданні Кабміну керівник Головного контрольно-ревізійного управління Микола Сивульський не обійшов, правда, цієї проблеми, загостривши увагу на зловживаннях навколо теплих кримських територій. Але не забуваймо, що стратегічні інтереси навіть ще колишнього Союзу дивилися на Захід. А отже, саме західний регіон України ще з повоєнних років був буквально нашпигований військовими містечками, які після розвалу СРСР все ж залишалися (а куди їм подітися?) на території західних областей. І реформування Збройних Сил України дало повну волю ласим до земельних наділів як вищим офіцерським чинам, так і цивільним нуворишам. Якщо не собі, то з вигодою для себе. Саме таким правилом вони користувалися, коли розпочинали так зване реформування армії. І довели її до ручки. І хоча нинішній армійський пан міністр каже, що нема механізмів передачі земель, що недосконале земельне законодавство, проте це не завадило роздати все, що воно лише мало. Тільки питання: з користю для кого? Наскільки зрозуміло, то саме міністерство голе, як церковна миша. Куди ж усе поділося?
Принаймні, такі питання можна ставити, коли мова йде про західні території. Прикиньте, за часи реформування Збройних Сил України на території ПРИКВО (Прикарпатський військовий округ, штаб-квартира якого знаходилася у Львові) було знищено одну армію (38-му), 4 дивізії, 14 полків, 4 окремих батальйони. Їх просто ліквідовано. А тепер уявіть собі, що це кілька мільйонів квадратних метрів земель! Якби міністерські чиновники дбали справді про інтереси армії, то за ці землі (та, зрештою, і за майно) це відомство могло б мати мільйони і мільярди грошей, яких би цілком вистачило на те, щоб купити квартири кожному офіцеру, починаючи з молодшого лейтенанта, і назавжди закрити житлову проблему, яка сьогодні не менш гостра, ніж десять років тому.
Але зрозуміло, що в нашій державі треба бути останнім дурнем, аби робити щось заради загального блага. Ну, в міністерстві дурнів ніколи не було. Особливо якщо мова йшла про конкретну власну вигоду. Оборудки з землями і майном реформованих військових містечок упродовж років робилися тишком-нишком, тільки інколи на місцях виникали скандальчики, які, зрештою, дуже швидко затихали: чи то місцева громада виявлялася не з достатньо гострими зубами, чи то місцева преса не дуже хотіла сваритися ані з військовими, ані з органами державного самоуправління. Правда, в Івано-Франківську, до прикладу, кілька років тому розгорівся чималий таки скандал навколо так званого договору міни між Міністерством оборони і такою собі місцевою приватною структурою "Прикарпатська фінансова компанія". Предметом договору міни стали сім військових містечок взамін на 75 квартир для військовослужбовців. Може, усе б пройшло тихо-непомітно, якби в переліку не було військового госпіталю, який десятиліттями дислокувався в архітектурній та історичній пам’ятці місцевого значення — палаці Потоцьких, котрі, власне, були засновниками цього середньовічного міста. Тоді Генеральна прокуратура порушила кримінальну справу проти посадовців Міністерства оборони України за фактами перевищення службових повноважень. Як повідомляли тоді місцеві та всеукраїнські ЗМІ, реалізація цього майна відбулася із заниженням вартості на суму близько двох млн. грн. Військову нерухомість експертиза оцінила приблизно у п’ять з половиною мільйонів гривень… Хоча з висоти сьогодення можна сказати, що це дуже й дуже мало за сім військових містечок в Івано-Франківську та Коломиї. А військові назавжди позбулися госпіталю. Цікаво, що будівлі і територія колишнього госпіталю досі стоять пусткою в самісінькому центрі Івано-Франківська.
У прикарпатській столиці зо три роки тому виник скандал і щодо Будинку офіцерів. Якщо хтось пам’ятає чи знає, Івано-Франківськ та область буквально до 1990-го року були закритими: Карпати були просто нашпиговані військовими частинами (зокрема, ракетними), і мало не дві треті всієї території старої частини міста теж займали військові містечка. То можна собі уявити, яку частину його мешканців складали військові та їхні сім’ї. Будинок офіцерів для всіх них був осередком культури, місцем зустрічей. Але його біда була в тім, що знаходився він в самому центрі, та ще й під боком бетонного адміністративного монстра, в якому засідають обласна і міська влади. Не треба бути великим пророком, щоб здогадатися: Будинку офіцерів на сьогодні в Івано-Франківську не існує. Міністерство оброни віддало його, як кажуть, за ясні очі. Ви в це вірите?
У Львові сьогодні розгорається війна за територію 8-го аеромобільного полку, що розташований по вулиці Стрийській. Хто знає, у Львові це стратегічна вулиця. Тепер же міська влада хоче використати цю територію для себе: створити там таке собі адміністративне містечко, де мали б оселитися суди, інші державні служби. А військових, звісно, треба виселити. Куди? Ну не інакше, як за місто — у Яворів, приміром. Крім того, у Львові був полк зв’язку. Його перевели у Старичі, а на території цього полку будівельна компанія "Карпатбуд" спорудила сучасні багатоповерхівки. Чи багато військових там отримали квартири? Не розганяйтесь: для військових взамін переобладнали під гуртожиток дві казарми. Рівноцінно? Але комусь таки вигідно було провернути справу саме таким чином.
"Герой дня" пан Єхануров сьогодні розповідає про те, що кілька місяців намагається ліквідувати департамент з реалізації надлишкового майна, яким керує (чи вже не керує) Віктор Кирилов. Півтора роки, мовляв, цей департамент нічого не робив. Напевно ж все-таки робив. Тільки не для державної або міністерської кишені, а для чиєїсь іншої.
