Вищий владний ешелон Дніпропетровщини нещодавно сколихнув скандал. Що характерно, на тему Голодомору
Голодомор у... власних інтересах
Вищий владний ешелон Дніпропетровщини нещодавно сколихнув скандал. Що характерно, на тему Голодомору. Її в області, як і скрізь, взялися освоювати натхненно і перелік різноманітних заходів виявиться довгим. Оказія виникла стосовно одного з них, який явно претендував на вагомість. Авторський колектив на чолі з відомим у Дніпропетровську професором Сергієм Світленком замахнувся на видання грандіозне. І все здавалося б нічого, якби не частина депутатів обласної ради, які "підняли шум" щодо розтринькування бюджетних коштів і взагалі антинауковості книги.
Сигнал, що й говорити, серйозний. Ще серйозніше — спеціально створена депутатська комісія і справді дійшла висновку про порушення бюджетного законодавства (йдеться про суму понад 190 тисяч гривень), законодавства про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти тощо. Та й взагалі зроблено висновок про антинауковість фундаментального видання.
І, нарешті, найсерйозніше — скандальна книга з'явилася з благословіння редакційної колегії у складі заступника голови Дніпропетровської облдержадміністрації Євгена Бородіна, начальника управління внутрішньої політики Гліба Пригунова, начальника Головного управління освіти та науки Віктора Сиченка та інших поважних осіб.
Аналізувати об'єктивність висновків депутатської комісії не беруся — на жаль, фундаментального видання не читав, а тільки бачив. Зате скажу про інше: як потрапило справді у лещата небаченого скандалу Дніпропетровське обласне об'єднання Всеукраїнського товариства "Просвіта" імені Т. Г. Шевченка. Цією громадською організацією область може пишатися сповна. Адже постала вона, у якості Товариства української мови, ще у 1988 році однією з перших в Україні поруч з Полтавською та Львівською. І я неабияк пишаюся, що став її першим головою, обраним на велелюдному зібранні, для зросійщеного Дніпропетровська небаченому.
Саме "Просвіта" в області є тією організацією, яка очолила рух за незалежність України, зрештою, виборену у 1991 році. Отож і цих звитяжців — першопрохідців влада, що називає себе українською, здавалося б, повинна на руках носити.
Води відтоді спливло немало і "Просвіта" у якості справді масової організації на Дніпропетровщині існувати перестала — навіть обласні звітно-виборчі збори не проводилися років зо п'ятнадцять. Отож разом з Центральним правлінням "Просвіти", яке впродовж багатьох років очолює народний депутат України Павло Мовчан, нам довелося чимало попрацювати, аби, нарешті, розрубати цей гордіїв вузол. Представники з Києва на Дніпропетровщину виїздили неодноразово з єдиною метою — відродити колись потужну державницьку організацію.
І 8 листопада минулого року вікопомна подія за участі 120 делегатів, нарешті, відбулася. Головою обласної "Просвіти" з трьох претендентів знову обрали мене. Отож, засукавши рукави, взялися до роботи.
Пригадавши свій неабиякий досвід боротьби з радянською системою наприкінці 80-х років минулого століття, намагаюся ловити себе на думці, що тепер буде незрівнянно легше. Принаймні маємо Президента, який рішуче намагається проводити політику проукраїнську — відзначення пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років є свідченням цього чи не найяскравішим. Та й усі просвітяни, без перебільшень, за Віктора Ющенка землю гризли. Сам я керував агітаційною кампанією нинішнього Президента в одному з районів Дніпропетровська, себто, був "польовим командиром", і можу навести безліч прикладів небаченої звитяги, коли 400 чоловік, що працювали під моєю орудою, чи опівночі, чи о п'ятій ранку могли клеїти листівки і взагалі виявляли готовність до будь-якої роботи насамперед з ідею.
Антиукраїнська... "Наша Україна"
Але ця перемога виявилося пірровою. Щоправда, ми по своїй наївності поскладали списки відданих "ющенківців" на різні посади аж до голів райдержадміністрацій. Але з'ясувалося, що саме помаранчевих там не чекає ніхто — ані Сергій Касьянов, якого, скоріше "біло-синього" за своєю сутністю, головою Дніпропетровської облдержадміністрації призначили з нікому не зрозумілих міркувань, щоправда, за місяць ми від нього "відбилися", ані Юрій Єхануров і слухати про це не хотіли.
А створення так званого Народного союзу "Наша Україна" і взагалі стало ударом нижче пояса, без перебільшення, для всіх помаранчевих в Україні. Щоправда, спершу ніхто не міг збагнути, що це таке і, як кажуть, з чим його їдять. На тій же Дніпропетровщині Президента Ющенка вели десь п'ять партій, які проводили спільні прес-конференції і діяли злагоджено. Якогось "Народного союзу" тоді не було навіть на папері. Отож, не збагнувши, що таке може бути, деякі, дійсно, президентські партії стали повним складом писати заяви до того "народного союзу", однак швидко пересвідчилися, що їх, помаранчевих, там ніхто не чекає. Натомість, немов мухи на сонце, полізла публіка, яка на майданах за Президента не мерзла, і "землю не гризла". Бо стало вигідно. І коли хтось намагається називати Народний союз "Наша Україна" партією президентською, той глибоко помиляється. Ця партія інакше як партією пристосуванців і пройдисвітів, для яких Президент є лише засобом досягнення своєї мети, а не внутрішньою переконаністю, погодьмося, бути й не могла. Бо саме під її личиною повиповзала така публіка, якій на проукраїнську політику Віктора Ющенка глибоко начхати. За короткий час свого другого пришестя на чоло обласної "Просвіти" я в тому пересвідчився наочно. Проте ні в якому разі не хочу якогось образити тих поодиноких патріотів, справжніх "помаранчевих", які до того "народного союзу" все ж пробилися, але погоди у ньому зробити не спроможні.
І коли шановні пенсіонери-науковці зі Львова Наталя та Ярослав Пастернаки на сторінках газети "Україна молода" за 28 січня ц. р. називають "Нашу Україну" у її нинішній інтерпретації найбільш послідовною національною політичною силою, для контраргументів у мене навіть слів не знаходиться. Завітайте до Дніпропетровської міськради і подивіться, хто там цю "національну силу" представляє? Навіть українською мовою жоден з них не говорить. І не говоритиме. Вже не кажучи про їхню абсолютну непричетність до Помаранчевої революції. В обласній раді — і того гірше. Ось така вона наша "Наша Україна".
Але повернемося до наших "баранів", себто, "Просвіти", яка потрапила до скандалу з книгою про Голодомор. Ледь мене обрали головою обласної організації, телефоную заступникові голови облдержадміністрації з гуманітарних питань Євгену Бородіну, своєму однокашникові ще по університету, тільки з іншого факультету, з яким у скрутні часи одне одного навіть виручали матеріально. Проте затятому "кучмісту" — відомому у якості одного з керівників обласної організації Народно-демократичної партії, серед борців за незалежність України чи ідеали Помаранчевої революції ні на йоту не поміченому. Так, мовляв, і так, інформую, мене обрали головою обласної "Просвіти", яка нині відзначає своє 140-річчя, а на Дніпропетровщині — ще й 20-річчя з дня заснування Товариства української мови. Отож, кажу, будемо відроджувати колишню славу організації, що першою на теренах області стала боротися за українську державність, тому й ці люди-першопрохідці варті найвищих нагород. Навіть натякаю на урочистості в театрі. Бородін пообіцяв все зробити для того, щоб вшанувати просвітян належним чином. І тут же почав говорити, як згодом з'ясується, про... власний інтерес. Спершу запитав про моє ставлення до професора Сергія Світленка, свого близького приятеля-історика. А потім попрохав у "Просвіти" захисту від депутатів облради, які підняли скандал довкола вищезгаданої книги про Голодомор. Я пообіцяв це питання розглянути, бо про книгу та причини інциденту нічого не знав.
Однак коли одного з вечорів став переглядати випуски новин на телеканалах, своїм очам не повірив. Адже повідомлялося про зібрання під егідою облдержадміністрації, на якому заявили про підтримку вищезгаданої книги про Голодомор з боку ..."Просвіти". Себто, шляхом безсоромної фальсифікації Бородін, так би мовити, підтримав свого приятеля. Збентежений йому телефоную: "Женю, що коїться?" "Сергію, я хочу перед тобою вибачитися", чую на іншому кінці дроту. Мовляв, цей Гліб Пригунов (начальник Управління внутрішньої політики облдержадміністрації — авт.) такий-сякий, не міг зателефонувати Павлові Мовчану і з'ясувати, хто є головою обласної "Просвіти". Та й що з'ясовувати, коли представлений під час цієї низькопробної фальшивки головою Дніпропетровської міської "Просвіти" один відомий професор, як з'ясувалося під час розгляду моєї позовної заяви у Жовтневому суді, ніякої причетності до цієї "Просвіти" ніколи... не мав взагалі, бо жодного (!) документу на підтвердження цього так і не надав? Отож мала місце низькопробна афера, до речі, щедро прокручена у випусках "Новин" на місцевих телеканалах. Але чи впала хоч одна волосина з голів чиновників, які вляпалися, що називається, по самі вуха і продемонстрували свою кричущу некомпетентність? Та й чому Президент, за якого просвітяни землю гризли, не реагує на такі факти відвертої дискредитації насамперед його, бо хіба ж за такі, з дозволу сказати, ідеали фальші та антидержавності боролися всі ми, мерзнучи на майданах у 2004-у?
Проте з часом все стає зрозумілим. Гліб Пригунов — зовсім не "такий-сякий", а діє явно усвідомлено. Знайомі ж бо з ним вже не один рік. І я особисто був свідком, як його привселюдно виключали з лав проющенківської на той час партії "Реформи і порядок" насамперед за антиукраїнську налаштованість (хоч формулювання було й ширшим, але сутність насамперед малася на увазі якраз така). Коли ж з'явився так званий Народний союз "Наша Україна", Гліб Пригунов тут як тут — вже у відповідальній якості начальника Управління внутрішньої політики облдержадміністрації.
Інший діяч, про якого начальники всіх 10 виборчих округів під моєю орудою заявили, що він є провокатором, бо свідомо розвалює кампанію Віктора Ющенка, теж стає одним з керівників цього, з дозволу сказати, Народного союзу. Ось така вона "послідовна національна політична сила". І ці "ребята" швидко зробили рейтинг Віктора Ющенка близьким до нуля. Я особисто не знав, куди діватися від сорому, коли Президента під час його виступу на відкритті стадіону "Метеор" засвистували. Ось до чого його довели наші "ребята". Коли ж Віктора Ющенка вели ми, українські патріоти, то він мав 52 відсотки підтримки і на тій же Дніпропетровщині його зустрічали оваціями. Але нас, дуже м'яко кажучи, відкинули вбік, говорячи на відомому жаргоні — відбулося звичайне кидалово. І не просто нас, а весь український народ, який щиро вважав, що підтримує Президента народного.
Самі для себе герої...
Після вищезгаданої "підтримки" видання про Голодомор з боку фіктивної "Просвіти" я продовжую спілкуватися з Женею Бородіним. Немовби сходимося вшанувати звитяжців — просвітян до Дня соборності України. Але далі — глухий ліс, перипетіями якого втомлювати не буду. Зрештою, на День Соборності людей повідзначали чимало. Кого серед цих "звитяжців" не побачиш — і декількох "московських" попів, і інших діячів, і, особливо цікаво, Женю Бородіна, який не посоромився нагородити... себе. Зате людей, які боролися за цю соборність, незалежність України, ще не знаючи, чим все закінчиться, жодного. Справді, як казав незабутній Леонід Макарович Кравчук, маємо те, що маємо.
Днями ми відзначали День Перемоги. І чи можемо уявити, щоб з нагоди цього свята Женя Бородін нагороджував себе чи "московських" попів? Звісно, день Перемоги — свято, де прийнято відзначати тільки тих, хто до цієї перемоги має безпосередню причетність. А в День Незалежності чи Соборності України? Яку причетність до цього вікопомного свята мають Женя Бородін, Гліб Пригунов та іже з ними, як і до ідеалів Помаранчевої революції, завдяки чому переміг нині Президент?
Я за цю українську Україну починав боротися ще у 80-х. І скажу з власного досвіду, що спілкуватися з налаштованим проти національного, державницького руху "по понятію" тодішнім обкомом компартії було куди легше і людяніше, аніж з цими "ребятами" під личиною "Нашої України".
Коли ж вищезгаданий Гліб Пригунов з вражаючим цинізмом мені заявив, що я на чолі "Просвіти" представляю інтереси певної політичної сили, нелюбої йому (Сергій Довгаль працює у прес-службі БЮТ — ред.), і що, мовляв, на теренах області існує близько тисячі громадських організацій, тут, як кажуть, лише залишається розвести руками. "Хлопче! — відповів я десь у такому дусі, — "Товариство української мови" я очолив ще в радянські часи, коли, окрім компартії, ніяких політичних сил більше не було. І саме з цього організована боротьба за незалежність України на теренах Дніпропетровщини починалася — "Рух за перебудову" постав куди пізніше!" Та потім швидко переконався, що такі аргументи йому, як горох об стінку.
Колишній Президент Леонід Кучма заявляв, що національна ідея не спрацювала. Віктор Ющенко довів протилежне. Як не крути, він став Президентом не завдяки капіталам Порошенка чи Жванії, а насамперед завдяки національній ідеї. Тільки людей, які за нього землю гризли, як часто буває у нашому прагматичному житті, розтоптали, давши дорогу різного ґатунку пройдисвітам. Вочевидь така у нас, українців, натура, щоб постійно потрапляти до однієї й тієї ж калюжі.
