Підготовка чергової конституційної реформи стрімко набуває тіньового, підпільного характеру. Вона має всі ознаки змови. Це змова політиків проти громадян з метою порятунку правлячої еліти та консервації її панівного становища.
Донедавна усі навколоконстиуційні базікання мали такий собі характер імітації політичної діяльності як колись і кампанії щодо: повернення заощаджень громадян в Ощадбанку СРСР; вступу/не вступу до НАТО; створення Помісної церкви; запровадження другої державної мови; підготовки нового Податкового кодексу; збільшення пенсій-стипендій.
Перша хвиля Світової Цивілізаційної Кризи, яка накрила Україну, актуалізувала ще кілька насправді болючих проблем, які миттєво перетворилися на предмет політичних спекуляцій без реальних пропозицій з боку політиків щодо їхнього подолання. Це кредити — депозити, безробіття, інфляція, загроза колапсу комунальної інфраструктури.
Цільові групи у тих маніпуляцій доволі різноманітні, та часом і збігаються: пенсіонери, боржники банків, підприємці, безробітні, селяни, національні меншини, культурно-релігійні спільноти…, але інтегральна мета маніпуляторів єдина — утримання, будь-що, панівного становища правлячого класу, тобто політико-фінансових угруповань та їхньої обслуги.
При цьому, є дві обставини, які з одного боку роблять завдання збереження/отримання влади надзвичайно актуальним, а з іншого вкрай ускладнюють його виконання.
Актуальність полягає у тому, що у кризових умовах, коли знецінюються виробничі, торгівельні, фондові та інші активи, влада лишається одним з небагатьох джерел прибутку.
Складність та, що влади (ресурсу дерибану — корита, простіше кажучи) для всіх не вистачить і це загострює внутрішньовидову боротьбу в політикумі, примушуючи його вдаватися до змов та клонувати політичні прожекти. Втім, про це трохи далі.
Єдиний відомий нашим політикам спосіб отримання та утримання влади, окрім наразі силового, це політтехнологічні маніпуляції суспільною свідомістю — створення враження у громадян, що вони справді переймаються реальними суспільними проблемами і здатні їх вирішити. Фальсифікації та підкуп виборців також є різновидом маніпуляцій або елементами політтехнологій, на зразок сумнозвісного "транзитного сервера" чи "гречки" .
Основні учасники маніпулятивних процесів такі:
1.На вершинах політичних пірамід офіційні (почесні) партійні лідери;
2.Рівнем нижчі розташувалися балакучі голови — це ті політики, які представляють позиції своїх угруповань у телевізійних токшоу та з різноманітних трибун. У нових та мало бюджетних проектах цей прошарок відсутній — там самі лідери одноосібно є телебалакунами;
3. Далі вмостилися політтехнологи, які вигадують образи партій та їхніх лідерів і рекламно-маркетинговими засобами збувають їх виборцям. Інакше кажучи, загортають усякий непотріб у привабливі кольорові обгортки і під виглядом цукерок згодовують споживачеві;
4. Далі стрункими лавами йдуть ті, хто відомий політично перейнятим громадянам під самоназвою "політологи". Вони коментують політичні події та політиків, у позитивному чи негативному світлі. Характер коментаря залежить, ну звісно ж, від "сумлінності, компетентності і цілковитої непідкупності та незаангажованості політологів"J.
5.Наступний прошарок у цій піраміді журналісти. Вони так само "професійні та безкорисливі".
Погана новина для маніпуляторів усякої масті полягає у тому, що через зростання втоми та розчарування громадян, поле для їхньої діяльності різко звужується — люди вже нікому не вірять.
Тому у тих, хто при владі і виникає потреба переходу від, вже політично неефективного, обдурювання виборців до цинічного позбавлення їх можливостей прямо обирати своїх депутатів, шляхом запровадження пропорційної виборчої системи та позбавлення громадян права прямого обрання Президента. Це є головним предметом змови.
Але, яку б Конституцію не написали і, навіть імпліментували у будь-який спосіб, ті змовники — вона все одно не буде дієвою. Причина у тому, що законодавчі механізми в Україні та її влада загалом останніми роками перебувають у стані стрімкої інтелектуальної, організаційної та етичної деградації. І ця змова зайве тому свідчення.
Деградація цієї форми держави відбувається на тлі стрімкої зміни структури суспільних взаємин, зумовленої світовими трендами. Держава та суспільство рухаються різними курсами, дедалі віддаляючись одне від одного.
Західні правові системи, які повсякчас намагаються мавпувати наші конституціоналісти, також вже перетворилися лише на умовно стабільні. Та й такими вони лишаються не через ефективне виконання законодавства, а через правову традицію та культуру.
Динамічні суспільні зміни і в нас і на заході, зумовлені перш за все лавиноподібним прискоренням поширення інформації, дають надію на швидке формування суспільних спільнот, які за своїми інтересами, етичними нормами та громадянською компетентністю позитивно різнитимуться від більшості тих, хто нині має невід’ємне право обирати і бути обраними.
Самоусвідомлення цими спільнотами себе як суб’єктів заснування інноваційної держави і стане початком цього процесу. До таких організованих груп можуть належати: територіальні громади, колективи корпорацій, люди об’єднані за різноманітними інтересами, незалежно від місця проживання — мережеві спільноти. Вони мають стійкий імунітет до маніпуляції.
Ми є свідками того, що процеси утворення паралельних механізмів надання владних послуг громадянам, стимульовані Кризою та нездарністю політикуму, вже інтенсивно розвиваються в Україні. Зараз вони сягають тієї стадії, коли вже час консолідуватися, бо таки "розбудуємо" в одній країні кілька паралельно діючих держав.
На перший погляд така ситуація лежить у площині фантастики, але, коли згадати, що ступінь тінізації економіки становить більше пятидесяти відсотків, то це означає, що на кожну гривню відображену у бюджеті, щонайменше ще одна обертаються поза ним, переважно у вільноконвертованому еквіваленті.
Це тіньові послуги, зокрема, у галузях медицини, безпеки, інформації, комунального господарства, торгівлі дипломами, посадами, судовими рішеннями... Подальше збільшення їхньої питомої ваги прискорить розчинення нинішньої держави.
При цьому самі корумповані представники влади, нелегально займаючись бізнесом, перерозподіляючи активи та привласнюючи через систему відкатів державні кошти, які потім реінвестують у тіньову економіку, прискорюють процес організаційної та моральної ліквідації цієї форми державності.
Ефективність держави давно вже безнадійно відстала від ефективності приватного сектору і дистанція між ними повсякчас збільшується.
Щоб нова держава збільшила власну потрібність суспільству вона має у механізми свого функціонування закласти інноваційні можливості трансформації. Це можна і слід зробити у принципово новій за структурою та способом імплементації Конституції.
Виходячи з того, що рівень довіри до всіх інститутів чинної влади і до Верховної Ради, зокрема, не перевищує кількох відсотків, доведеться визнати, що влада сама поставила себе поза громадянським конституційним процесом.
Та й рівень компетентності народних депутатів часто є таким, що, як влучно сказала академік Елла Лібанова: "Сьогоднішній склад парламенту не в змозі прийняти Конституцію, тому що значна частина просто не зрозуміє того, що там написано".
Коли вже нинішній політикум є абсолютно безнадійним з точки зору суспільної користі, то хто ж тоді здатний увімкнути установчий конституційний процес? Насправді на це питання є наразі теоретична відповідь.
Зробити це має складний суспільний суб’єкт, елементами якого можуть бути:
1.Організовані та неорганізовані спільноти, які виникають у різних містах України — ті, хто змушений відстоювати свої інтереси у найрізноманітніших сферах буття — від боротьби із підвищенням тарифів до збереження зелених насаджень;
2. Експертні співтовариства — фабрики думки; 3. Вже згадані мережеві спільноти та окремі громадяни. Наявні перші ознаки того, що процес такої консолідації рушив. Але він ускладнений, зокрема, відсутністю консенсусу щодо стратегічної мети.
Зрозумілим є, наразі, лише перший крок — усунення цієї "еліти". А от напрямок подальшого руху лишається невизначеним. Тому є потреба дослідити: яким чином вже цей поточний етап Кризи трансформує традиційні людські цінності та місії держав — їхню роль в організації суспільного буття.
Тільки створивши уявлення про це, можна робити наступний крок — готувати текст технічного завдання для проекту іншої інноваційної Конституції.
Наразі, публічні політики зайняті зовсім іншим. Великі політичні угрупування вже не зможуть забезпечити мандатами усіх нинішніх своїх депутатів.
Тому, усвідомлюючи, що небезпека ганебного або безславного закінчення політичної кар’єри є неминучою для багатьох з них, вони гарячково зайняті підвищенням політичної капіталізації свого імені — щоб лідери, повіривши у їхню здатність принести голоси, узяли до списку.
Способи старі та перевірені (у докризових умовах) — миготіння у телевізорі; участь у публічних акціях; організація об’єднань-шантажистів, які нездатні перемогти, але можуть трохи відщипнути голосів у потужнішого проекту, мовляв: краще візьміть нас до себе, бо отримаєте менше мандатів; створення скандальних інформаційних приводів навколо себе. Є один відносно новий — підлабузничати до вождя через блоги.
Підприємці-спонсори політиків в умовах зменшення прибутків та загрози втрати бізнесів, через Кризу, також шукають можливостей мінімалізації видатків на політичну діяльність, водночас намагаючись зберегти свій вплив. І це в них виходить погано.
Ефективними, але не швидко окупними, зараз можуть бути вкладення у дослідження перспектив суспільних змін, спричинених кризою та створення адекватної новим умовам системи освіти для тих, хто буде працювати в країні наступними десятиліттями. Ближчою ж перспективою є створення інноваційної Конституції.
Деякі позиції технічного завдання на її проект можуть бути запропоновані вже зараз. Наприклад: конституційні норми стосовно повсякчасної доступності через Інтернет всієї інформації щодо виконання бюджетів усіх рівнів у щоденному режимі: скільки грошей надійшло за якими статтями доходів та витрачено за відповідними статтями видатків.
Теж саме і щодо земельних кадастрів, генеральних планів міст, переліку об’єктів державної та комунальної власності, системи ціноутворення на державні та комунальні послуги.
Має бути цілковитою інформаційна доступність засідань не лише парламенту, але й Уряду, місцевих рад, їхніх виконкомів, а також результатів обов’язкового поіменно голосування на них депутатів та чиновників усіх рівнів. У такий само спосіб має забезпечуватися і відкритість судових засідань.
Ефективно зарадити тортурам та іншим способам порушення прав людини у правоохоронній системі можна конституційно запровадивши дистанційний відеоконтроль стану кожного підозрюваного, звинуваченого та ув’язненого з моменту першого ж контакту зі слідчими і аж до закінчення терміну покарання. У подібний спосіб можна боротися із дідівщиною в армії.
Іншим напрямком має стати спрощення системи влади. Зайвою є така ланка представницької влади, як обласні ради. Достатньо рад територіальних громад — села, селища, міста.
Свого часу таку адміністративну одиницю як "волость", (в ієрархії територіального поділу губерній Російської Імперії вона знаходилася вище "громади" і нижче "повіту"), було ліквідовано через виникнення телефону.
В нових інформаційних умовах зберігається два рівні, де громадянин отримує послуги влада, — громада та держава. Район може лишатися, як асоціація громад, а влади області — регіону, як дирекції проектів розвитку інфраструктури. В обох випадках зникає потреба у адміністративних кордонах районів та областей. А от території юрисдикції громад мають бути чітко визначені.
Якість технічного завдання на проект Конституції, залежатиме від того наскільки ретельно і всебічно буде проведене прогностичне дослідження щодо нової місії держави у післякризовому світі.
Далеко не кожна нація, а тим паче держава переживе Світову Цивілізаційну Кризу.
Суспільні механізми випереджаючого розвитку, які лише і здатні зберегти країну, мають будуватися вже зараз. Ні політикани, ні гранітоїди цього не робитимуть.
05.05.2009
