Євробачення не є подією ані в світовому, ані в європейському шоу-бізнесі
Скандалом нас не здивуєш. Скандал — це ознака вільної країни, на відміну від якоїсь печерної диктатури, де все під контролем. Коротше кажучи, радіти треба, що в нас є скандали.
Настю Приходько зняли з дистанції. Молодій ефектній брюнетці з глибоким голосом у три октави відмовили у праві брати участь у відбірковому змаганні за честь представляти Україну на Євробаченні. Молодець дівчина, не змирилася — шоу-бізнес вимагає характеру. Вона a) зібрала прес-конференцію, і поважні газети заступилися за ображений талант; b) подала позов до Шевченківського суду з вимогою провести повторний півфінал; c) написала скаргу особисто президентові; d) швиденько поїхала до Москви, де останнім часом працює, й домоглася включення до списку вже російського фінального конкурсу. Все закінчилося чудово, краще не буває: Настя виступатиме на європейському пісенному конкурсі від Росії, у Києві попсували нерви, але таки провели свій фінал і навіть обрали молоду ефектну білявку Світлану Лободу.
У чому, власне, сенс історії, її "мораль", як казали в ті далекі часи, коли це слово ще не соромно було вживати? Почнімо з того, що насправді Євробачення не є подією ані в світовому, ані в європейському шоу-бізнесі. Окрім ансамблю АВВА далекого 1974-го, цей конкурс за 52 роки не зробив кар’єри практично жодному виконавцеві. Не хочу цим якось применшити заслуги Руслани, Андрія Данилка чи Тіни Кароль, але європейськими зірками вони так і не стали. А Мадонна, Елтон Джон, Тіна Тьорнер на Євробачення не поїдуть. Поїде цього року Патрісія Каас, і французькі медіа вже винесли їй вирок: якщо їде, її зірка закотилася.
Навколо чого ж у такому разі баталії? Дуже просто: це не зовсім наші баталії. В Україні шоу-бізнесу як бізнесу досі немає, натомість він є в Росії, точніше в Москві. Щоправда, досить своєрідний. Типовий шлях західного музиканта: спочатку він виступає в маленьких клубах, потім записує перший альбом, потім потрапляє на телебачення, потім з’являється на обкладинках журналів, а потім збирає великі зали й продає десятки тисяч дисків. У Москві все навпаки: спочатку альбом, потім телебачення, а потім маленькі клуби, де проводять свої корпоративи Газпром, "РусАл", "Альфа", "Сібур" та інші господарі російського життя. Гонорар артиста залежно від ступеня його розкрутки коливається в межах кількадесят тисяч у. о. Тобто концерти, записи й виступи в телевізійних шоу є лише способом потрапити на закриту вечірку. Звісно, перемога на Євробаченні суттєво підвищує капіталізацію такої "корпоративної" зірки, а загалом на цьому ринку крутяться мільйони готівкою без будь-яких податків. Є за що боротися.
Але ж це в Москві. Для нас, як і раніше, значно більше значення має факт визнання українського артиста, зайве підтвердження підозри, що співучі українці в Європі не пасуть задніх. Хтось не пасе (та сама Руслана), а хтось і пасе... А хтось тільки вдає, що працює тут, насправді ж годується в Москві. Боронь Боже когось засуджувати, годуються — на здоров’ячко! Хочу тільки визначитися, де тут наша, а де не наша гра. У Києві інтереси Насті Приходько представляла її співпродюсер Олена Мозгова. Це вона подавала до суду, вона наступного дня, як стверджують безвідповідальні недоброзичливці, намагалася керувати процесом безпосередньо з президентського кабінету. Ціною питання, між іншим, була сама участь, точніше, не участь України в Євробаченні. Плюс скандал, який мав би розголос на всю Європу значно більший, ніж будь-яка теоретично можлива перемога.
А чого соромитися, якщо поважні державні мужі не вагаються зробити Україну героєм скандальних новин. Не було в Європі такого телеканала, де сюжет про "маски-шоу" в Нафтогазі не поставили б новиною номер один. Європейці зайвий раз переконалися, що з такою країною не можна мати справу. Звісно, розвідник із манікюром запевняв, що він захищає закон на вимогу депутата — олімпійського чемпіона з вільної боротьби. Хтось за кордоном може навіть повірити, що в нас перед законом усі рівні.
Ось я й запитую себе: чи має бути в людини, яка вболіває за державу, якийсь запобіжник? Колись, ще за радянських часів, був у наших людей типовий комплекс: "А що подумають іноземці?". То, може, якщо інших критеріїв не залишилося, а зі слова "мораль" добре зачесані добродії сміються, подумати, що скаже про Україну CNN?
