"Жовту пресу" ніхто не поважає, почувши про неї — кривляться, наче від лимону, але читають майже всі.
Луганський автовокзал зустрічає квапливою метушнею городян та голосом диспетчера: "До уваги пасажирів маршруту…" Зазвичай, у післяобідній час тут важко знайти собі вільне місце на сидіннях, та сьогодні, як не дивно, їх досить багато — певно, час "пік" ще не настав. До прибуття мого автобусу залишається ще сорок хвилин, тож мені пощастить чекати його сидячи. Одне погано — батарея на телефоні майже розряджена. Себто зайнятися мені явно нічим... Аж раптом поряд лунає: "Газетку купить не желаете?" Далекоглядні підприємці вже встигли попіклуватися про дозвілля пасажирів — поряд із сидіннями стоїть лоток з прессою.
На прилавку розкладені газети на будь-який смак і колір. Однак одразу ж вдає у вічі те, що не на весь представлений товар у покупців однаковий попит: одні газети розгрібають майже одразу (продавець ледве встигає підкладати їх на прилавок), а інші, представлені на вітрині, так і продовжують лякати, чекаючи того самого, єдиного... У чому ж така різниця між ними? Відповідь проста: звичайно, у змісті. Виявляється, сьогоднішніх читачів мало цікавлять звичайні суспільні чи політичні події, їх приваблюють сенсації. Шокуючі новини. А де ж їх можна знайти у повному обсязі, як не у так званій "жовтій пресі", що майорить повідомленнями про зірок шоу-бізнесу, подробицями жорстоких вбивств і медичних відкриттів?
"Плітки та скандали. І головне, щоб заголовок був якомога помітнішим" — так охарактеризував "жовту пресу" один з потенційних читачів, чоловік років сорока, що сидів поруч. І це дійсно так. Газетні матеріали даного типу преси більше орієнтуються на подачу інформації, ніж на висвітлення її достовірності, і діють за принципом "знаємо — напишемо, не знаємо — домислимо". Головною їх ознакою є повна свобода слова у всьому, що раніше було таємним, — мотиви смерті, розмови на сексуальні теми, вторгнення у особисте життя, відверті фото. Але ж все це можна зустріти у будь-якій газеті, скажете ви. І деякою мірою будете правими. "Деякою" — бо між "жовтою" та "серйозною" пресою все ж таки є різниця. Яка? По-перше, у стилі написання. Адже одну і ту ж інформацію можна подати по-різному. Візьмемо, наприклад, уривок замітки про вбивство.
У серйозній суспільно-політичній газеті інформація подається у сухому, офіційному тоні: "Судово-медичний експерт, що робив огляд місця злочину, постановив, що літня жінка померла через черепно-мозкову травму внаслідок удару по голові тупим предметом. І вже потім задля приховання злочину її будинок було підпалено". У інтерпретації "жовтої преси" це повідомлення має такий вигляд: "Судово-медичний експерт помітив, що кості черепа померлої сильно деформовані. Це означало, що стару сильно стукнули по голові, а потім, намагаючись приховати сліди вбивства, підпалили будинок". Стиль другого повідомлення явно ближчий до розмовного та легший для сприйняття. У ньому простежується таке собі "смакування" подробиць події, тоді як у першому випадку просто повідомляють факти. Здавалося б, інформація від цього не постраждала, але що буде цікавішим для читачів? Звичайно, те повідомлення, яке більше впливатиме на їх емоції та почуття. Тобто, друге.
Крім того, якісну газету можна відрізнити від "жовтої" і за іншими ознаками. Перше, що привертає увагу — це яскраві кольорові обкладинки та величезні заголовки з кричущим змістом (Мир криминала: "Дом-2" под прицелом киллера? Гламурные потрошители растерзали десятки фотомоделей", Сенсация: "На Алсу навели порчу" і т.п.). На такому фоні "Дзеркало тижня", припустимо, у своїй блакитно-чорній палітрі та зі скромним повідомленням про економічні проблеми виглядає блідою міллю. Після гортання сторінок газет обох видів це відчуття лише посилюється. Чорно-білі ілюстрації та невеликі заголовки тижневика виглядають не надто "апетитно" порівняно з голими дівчатами на сторінках "СПИД-info". Щодо змісту повідомлень, то серйозні газети тяжіють до аналітики та висвітлення кількох версій розгортання події. "Жовта преса" ж у більшості випадків описує одну найсенсаційнішу. Також тут можна прочитати і про зябра у Вітаса, і про двоголових свиней, навіть про повернення людей з потойбічного світу. Неймовірно? Проте цікаво.
"Жовту пресу" ніхто не поважає, почувши про неї — кривляться, наче від лимону, але читають майже всі. "На кожен товар знайдеться свій покупець" — правило справедливе і у випадку з газетами, вважають продавці преси на автовокзалі. "Попит більшою мірою зумовлений віковою категорією, — говорять вони. — Студенти беруть молодіжні журнали та газети — "Телескоп", "OOPS", "Натали" та інші; людям середнього віку більше до вподоби "Лиза", "Отдохни", "Истории из жизни" "Факты"; пенсіонери — "Здоровье", "Оракул", "Бабушка" і тому подібні. Але "бульварну" пресу розбирають незалежно від віку".
І, зверніть увагу, жодної згадки про "Дзеркало тижня" чи "Україну молоду", не кажучи вже про "Кореспондента". Не думайте — така ситуація не лише на Луганському автовокзалі — у нас вона певною мірою є типовою. Навіть якщо подивитися на розміщення газет на прилавку, ви легко помітите, що першими в поле вашого зору потраплять вищезазначені назви, а всі інші, менш популярні, — знаходяться дещо на віддалі. І що характерно, у більшості випадків таке розміщення робиться мимоволі, підсвідомо: "Щоб довго не шукати те, що запитують", пояснюють ті ж продавці.
У районних центрах все повторюється. "Найбільшим попитом користуються "СемьЯ", "Криминал", "СПИД-info", "Я" та подібні їм газети. І цікаві, і коштують небагато", — розповідає Людмила, продавець газет. На питання, чому попит на серйозні суспільно-політичні газети менший, відповідає не задумуючись: "А кому вони зараз потрібні? Люди хочуть розслабитись, відволіктись, а в цих газетах пишуть: "Усе погано, парламент нічого не робить, нас ніхто не врятує". Тільки зіпсуєш собі настрій на цілий день".
І як підтвердження цих слів мало не кожен другий покупець запитує названі продавщицею видання. Дивно: стільки боротися за свободу слова, за підняття інформаційної завіси і тепер свідомо відмовлятися від якісної інформації заради якихось побрехеньок! Та, виявляється, не все так просто. "Серйозні ЗМІ правдиво передають уявлення про ситуації у парламенті та слова політиків. Питання в тім, наскільки правдивими є самі політики", — роз’яснює наступний покупець Олексій. "Просто настільки набридло постійне замилювання очей, що вже й не розбереш де правда, а де брехня. А якщо так, то краще вже читати те, що дійсно знаєш".
Ось так і виходить, що тепер читачі віддають перевагу "єдино правдивим ЗМІ". Чому? Все просто. Журналіст із жовтої преси пише всілякі плітки на замовлення, і робить це цілком свідомо і цілеспрямовано. Читач точно знає, що жовта преса — це суцільна брехня, і купляє її. Тобто виходить, що і автор і читач знають, що створюють і купляють брехню. Здавалося б, кому це потрібно, а у виграші аж три сторони: по-перше, читач, у якого є привід розважитися, по-друге, журналіст, який отримує гроші і, по-третє, сильні світу сього — політики, актори, зірки шоу-бізнесу, які хочуть підвищити свою популярність. І як би не намагалися поборники правди викоренити жовте зло, воно не зникне, доки є ті, кому це вигідно. Тобто, ніколи.
