Нагорода шукає героя. Знаходить рідко. Це тому, що героїв дуже мало, а орденів чомусь багато. І тоді нагорода знаходить не героя, а когось іншого. Зупиняє перехожого, питає, де і ким працює — і вішається на шию: носи мене тепер, "кавалєр".
Українська держава не скупа на нагороди. Чи то так багато звитяжників, "стахановців", геніїв, чи орденокарбувальний завод забуває вимкнути верстат? Але в задачі стоїть запитання: якщо звитяжників — полки, то чому Вітчизна у скруті?
Ордени і почесні звання роздаються до "круглих" дат та на іменини України пакетами — просто сіються у люди, створюючи урочистий настрій, але спантеличуючи. Позавчора, до 90-річчя Соборності, у свіже відреставрованому палаці Розумовського в Батурині було вручено рекордну кількість державних відзнак — 198 орденів, 6 медалей, 84 звання "народних"! У черзі достойників ледь не опинився навіть співзасновник "Росукренерго" Дмитро Фірташ — він номінувався "за заслуги" відповідним орденом ІІІ ступеня. Ця пікантна придибенція наводить на думку, що кількість діячів, які справді працюють на благо держави, катастрофічно вичерпалася, а ордени ще залишилися, тому комісія з держнагород почала лихоманково перебирати портфоліо сумнівних кандидатур. На щастя, хтось із тямущих згадав про "заслуги" пана Фірташа перед Україною в контексті щойно відшумілої газової війни з Росією — і пошуковувача хутенько викреслили зі списків і посипали те місце попелом. Цікаво, які почуття вирували б у його грудях, якби Дмитро Фірташ справді отримав орден від держави, яку "вилюбив" на мільйони доларів? Ще цікавіше — хто вніс його у списки, навіть у "чернетку"?
Cеред удостоєних честі у Батурині зустрічаємо різні імена, які підказують, що шлях нагороди до "героя" звивистий і не в кожному випадку збагненний. Я поважаю славетне гімнастичне минуле Серебрянської і Подкопаєвої, але чому їм вручили ордени саме зараз, що таке видатне здійснили ці жінки за "звітний період"? Дивує "Ярослав" на грудях Євгена Червоненка, Івана Васюника, Ігоря Тарасюка. Державне управління справами — велике господарство, складне господарство, мабуть, але за що його керівникові дають один із найвищих орденів держави, за труднощі менеджменту? А якщо так, то, певно, нічого знизувати плечима, побачивши у списку новітніх кавалерів ордена Данила Галицького ще одного завгоспа, калібром дрібнішого — керуючого справами виконкому Дніпропетровської міськради. Офісні господарі є в кожної міськради, а чому відзначили чоловіка з Дніпропетровської, а не, скажімо, з Полтавської чи Сумської міськрад? Невже "князя Данила" вручатимуть і їм, але в порядку живої черги?
Разочок подивувань на цьому не вичерпується. Наприклад, яким перстом було вказано на імена саме тих трьох "губернаторів", нагороджених орденом "За заслуги", — зокрема, чернівецького і тернопільського? І чи той "перст вказуючий" врахував, що тернопільському голові облдержадміністрації Юрію Чижмарю минулоріч обласна рада висловила недовіру.
Критеріїв присудження державних нагород не може описати, здається, ніхто в країні. Критерії неясні аж до такої міри, що здається: їх зовсім не існує. Словом, орденська планка у нас є, але низька. А відтак безцінна нагорода стає нецінною нагородою, бо — масова, бо — невмотивована. Орден як цяцька, орден за рознарядкою, орден за вислугу років, орден просто так.
