Газовий контракт, який регулюватиме стосунки "Нафтогазу" і "Газпрому" на найближчі десять років, не буде оприлюднений. Таку обіцянку дав журналістам перший заступник "Нафтогазу" Ігор Діденко, який послався на спеціальний пункт угоди, який робить весь її текст конфіденційним документом.
Втім, деякі подробиці стали відомі. Так, попри очікування, що Київ взагалі не братиме газ за максимальною ціною 360 доларів, це не так. У контракті є поквартальний розпис обсягів газу, який Україна придбає в "Газпрому". У січні-березні, коли газ матиме найвищу вартість, "Нафтогаз" купить 5 мільярдів кубометрів.
Ще 10,5 мільярдів кубометрів для потреб України "Газпром" продасть у другому кварталі. У третьому кварталі "Нафтогаз" повинен придбати 12 мільярдів кубометрів, а в четвертому — 12,5 мільярдів кубів. Загалом протягом поточного року — 40 мільярдів кубометрів. На 2010 "Нафтогаз" взяв зобовязання купити 52 мільярди кубічних метрів.
Інформація з надр газової угоди мікроскопічними дозами просочується на поверхню. У середу на засіданні Кабміну відбулося обговорення домовленостей, досягнутих у Москві.
15 голосами "за" уряд підтримав контракт, який не бачили у вічі більшість з міністрів.
Як розповів один з членів Кабінету міністрів, люди з квоти "Нашої України" порушили перед Тимошенко питання, щоб їм показали угоду Дубини і Міллера для ознайомлення. Прем’єр не дала конкретної відповіді, коли це буде зроблено. Після цього відбулося голосування за підтримку тієї усної інформації, яку озвучила Тимошенко.
Відмовилися легітимізувати московські домовленості Єхануров, Васюник, Оніщук, Мельник, Вовкун, Князевич, Вакарчук, Шандра і Павленко — міністри, лояльні до президента.
- Оприлюдніть, що уряд більшістю голосів схвалив газові угоди, але не називайте результати голосування, — попросила Тимошенко прямо під час засідання Кабміну.
Бажання прем’єра отримати парасольку урядової підтримки пояснюється тією інтригою, яка виникла навколо директив "Нафтогазу" на підписання угод з "Газпромом". До того моменту, поки Кабмін не освятив московські домовленості з Путіним, Тимошенко несла персональну відповідальність за їхнє наповнення. Тепер ця відповідальність стала колективною. При чому сам "колектив" так і не побачив газових контрактів.
В умовах, коли угода Дубини-Міллера залишається засекреченою, єдиним документом, в якому викладена суть домовленостей, є директиви Юлії Тимошенко для делегації "Нафтогазу України" за підсумками її домовленостей з Путіним, досягнуті в ніч з суботи на неділю.
При чому статус цих директив залишається загадковим.
Директиви були затверджені особисто Тимошенко 19 січня, хоча перед цим вона намагалася отримати схвалення від Кабміну.
У день, коли в Москві підписали контракт десятиріччя, у Києві відбулося засідання уряду під головуванням Олександра Турчинова. Міністрам роздали проект директив, обговорення тривало більше двох годин, однак підтримки серед підлеглих перший віце-прем'єр не знайшов.
Турчинов зізнався, що навіть не ставив схвалення директив на голосування.
"Часу для підписання газових угод було обмаль, а міністрами висловлювалося дуже багато пропозицій до директив. У нас взагалі не було необхідності, щоб уряд схвалював директиви. А якщо сьогодні в когось істерика через те, що прибрали "РосУкрЕнерго" — то витріть їм соплі!" — не підбираючи слів, порадив перший заступник голови українського уряду в званні доктора економічних наук.
Після того, як уряд не виніс жодного рішення щодо директив, їх підписала Тимошенко, а поруч з її автографом було поставлено печатку Кабінету міністрів.
За словами джерел, надання Олегу Дубині урядових директив на підписання контракту було вимогою саме керівника "Нафтогазу".
Дубина, який перебуває на шпагаті між інтересами Тимошенко і Ющенка, хотів перестрахуватися на випадок звинувачень його в "газовій зраді". Відчуваючи, що він може виявитися крайнім, керівник "Нафтогазу" теж хотів мати парашут.
Стосунки Тимошенко та Дубини зіпсувалися після того, як 31 грудня він залишив переговори у "Газпромі". На переконання прем'єрки, той зробив це під впливом Ющенка, спокушеного, в свою чергу, Фірташем.
Тимошенко навіть збиралася ініціювати перед урядом звільнення глави "Нафтогазу", однак подальше загострення стосунків з Росією зробило це питання неактуальним. Крім того, юристи пояснили Тимошенко, що Ющенко під надуманим приводом зупинив би дію розпорядження Кабміну про відсторонення керівника НАК. І зрештою це все закінчилося лише б тим, що Дубина все одно зберігся на посаді, але перестав би навіть дослухатися до Тимошенко.
Тому Дубині треба були директиви, і він їх отримав.
Але одноосібне рішення Тимошенко підписати їх явно конфліктує з законом про Кабінет міністрів та Регламентом уряду — двома основними документами, які визначають його роботу.
Нову редакцію закону про Кабмін було ухвалено навесні 2008 році в межах пакету, який передбачав також обрання лідерки БЮТ на урядове керівництво.
Стаття 3 цього закону містить пряму норму: "Кабінет Міністрів є колегіальним органом. Кабінет Міністрів України приймає рішення після обговорення питань на його засіданнях".
Водночас сама Тимошенко упевнена, що мала право діяти самостійно: "Це повноваження прем’єр-міністра підписувати директиви". Але закон про Кабмін містить вичерпний перелік функції глави уряду. Там сказано, що прем'єр "керує та спрямовує діяльність Кабінету Міністрів…", збирає засідання уряду і підписує його рішення, але там нічого не сказано про право одноосібних рішень з гіперважливих питань життя країни.
Іншими словами, якби Тимошенко була впевнена в своєму праві самостійно підписувати директиви, то це питання і не обговорювалося б на засіданні Кабміну в той час, коли вона у Москві однією ногою вже стояла в газових домовленостях.
Регламент уряду також пояснює процедуру ухвалення подібних документів: "на своїх засіданнях Кабінет Міністрів розглядає проекти урядових заяв, декларацій, директив, листів...". (§ 6 Регламенту)
У § 46 Регламенту також сказано, що "розпорядження Кабінету Міністрів видаються з питань: схвалення програми, плану заходів, директив, урядової заяви, листа, звернення, декларації, меморандуму...". Однак розпорядження не може бути прийнято одноосібно прем’єром, вони голосуються більшістю від присутніх міністрів на засіданні Кабміну.
У нинішньому вигляді директиви Тимошенко — це не розпорядження. Вони мають незрозумілий статус. На переконання керівника апарату прем’єра Михайла Левинського, це по змісту є "дорученням" глави уряду Дубині. Однак насправді доручення оформляються на бланку прем'єр-міністра та мають реєстраційний номер в системі документообігу секретаріату Кабміну. Тоді як директиви Дубині не мають відповідних реквізитів.
Тимошенко також заперечила, що поруч з її автографом було поставлено штамп Кабінету міністрів: "Директиви підписані мною особисто без будь-яких печаток".
Однак у тому, що директиви скріплені печаткою Кабінету міністрів, який як колегіальний орган не голосував за них, може переконатися кожен охочий. Згодом керівник апарату глави уряду Михайло Левинський визнав, що штамп на директивах є, але виключно як… підтвердження автентичності підпису прем'єр-міністра.
Це начебто передбачено інструкцією по секретаріату уряду, який є внутрішнім документом. Але той же Регламент уряду, документ більш високого рівня, визначає, що гербова печатка уряду використовуються "для забезпечення документування діяльності Кабінету Міністрів" — саме Кабінету міністрів як колегіального органу, а не окремо прем’єр-міністра.
Окрім того, незрозуміло, навіщо Олегу Дубині підтвердження правдивості автографу Тимошенко, якщо вона особисто вела з Путіним переговори, в тому числі у присутності глави "Нафтогазу".
На перший погляд, нюанс з директивами Дубині виглядає несуттєвим, однак формально саме на підставі цього документу було визначено правила гри на газовому ринку між Україною і Росією. Враховуючи, що існує безліч охочих поламати домовленості Тимошенко, підставою для цього будуть звинувачення у перевищенні нею службових повноважень. Але, на відміну від інших випадків, коли прем'єр шукає зовнішніх ворогів, цього разу їй немає кого звинувачувати окрім самої себе.
