Похмурі прогнози про те, що зближення з НАТО розвалить вітчизняний оборонно-промисловий комплекс, насправді мають мало спільного з реальністю. Цифри і факти доводять протилежне.
Реалії та міфи
Противники вступу України до НАТО стверджують, що цей крок матиме наслідком розвал вітчизняного оборонно-промислового комплексу через необхідність введення нових військових стандартів НАТО — адже нашу армію доведеться переозброювати, а ще — призведе до розриву існуючого рівня військово-технічного співробітництва з Росією. Спробуємо розібратися, чи мають під собою грунт такі оцінки...
Перш за все, НАТО офіційно не вимагає переозброєння наших Збройних Сил, обов’язкового введення нових військових стандартів для зброї та тим паче відмови від військо-технічного співробітництва з Росією. Але цілком об’єктивною умовою є так звана оперативна сумісність із збройними силами країн-членів НАТО, тобто здатність успішно діяти спільно під час проведення операцій. Це абсолютно не вимагає від України мати на озброєнні, приміром, гармати такого самого калібру, як і в інших країнах-членах НАТО. І характерним прикладом цього є колишні країни соцтабору, які зараз вже є членами Альянсу — у них на озброєнні досі перебуває техніка та зброя радянського зразка. У арсеналах нових членів НАТО з Центральної та Східної Європи 30-40% озброєння мають радянське та російське походження...
Втім, певні стандарти НАТО для окремих видів озброєння та техніки справді існують. Але вони набагато більш прогресивні, ніж ті, які застосовуються в нашій державі ще з радянських часів. І інтеграція до НАТО, доступ до новітніх технологій при спільному виробництві, додаткові можливості модернізувати власні озброєння та диверсифікувати свій військовий арсенал дали б Україні набагато більші можливості вийти на нові ринки збуту озброєнь.
Певна переорієнтація виробництва нашим ОПК зброї за стандартами НАТО формально не означає необхідності розривати багаторічне спільне виробництво вже існуючих або нових зразків зброї з Росією. Разом з тим, незаперечним фактом є те, що спільна робота українського ОПК з російським триває переважно по старих, ще радянських, зразках озброєнь. Що ж стосується нових напрямків, то співробітництво з росіянами в основному і без того поступово скорочується. Тож незалежно від перспектив членства України в НАТО, наш ОПК має розвиватися, шукати власні ринки збуту, створювати нові сучасні види озброєнь як на продаж, так і для Збройних Сил України. Вступ до НАТО може лише сприяти цій роботі.
Перехід на стандарти НАТО у сфері озброєнь створює підґрунтя щодо розширення наших можливостей і ринків збуту української військової техніки та озброєнь. Показовими є досить успішні приклади співробітництва України з Грецією (закупівля судна на повітряній подушці) або Чеською Республікою (номенклатура артилерійського озброєння).
Директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак стверджує: "Вступ до НАТО стане сигналом для іноземних інвесторів для приходу в Україну... Конкурентною перевагою України є її високотехнологічний ВПК, а також можливість створення замкнених циклів виробництва зброї, зокрема, в таких галузях, як ракетобудування, літакобудування, танкобудування, суднобудування і створення систем протиповітряної та протиракетної оборони".
Як у сусідів
Попри схожі до українських прогнози скептиків, вступ до НАТО наших сусідів — нових членів Альянсу дійсно відкрив для їхніх ОПК нові можливості щодо залучення закордонних інвестицій, проведення модернізації і диверсифікації виробництва та збільшення обсягів торгівлі.
Це твердження красномовно підтверджується цифрами. Наприклад, Польща, яка стала членом НАТО у 1999 році, за два роки до того продала на світовому ринку озброєнь товарів на суму лише 20 млн. доларів США. У рік свого вступу до Альянсу обсяг польського збройного експорту зріс до 67 млн., в 2001 році ця цифра становила вже 93 млн., а у 2003 польського озброєння було продано на 89 млн. доларів США.
Схожа ситуація має місце з розвитком експорту зброї в Чеській Республіці, яка вступила до НАТО одночасно з Польщею: 1997 рік — 28 млн. доларів США, 1999 рік — 65 млн., 2001 рік — 95 млн.
Ці самі тенденції спостерігаються і в Словаччини, яка вступила до НАТО лише у 2004-му. У 2002 році вона експортувала озброєнь на суму в 37 млн. доларів США, у 2003 — на 46 млн., у 2004 — на 77 млн., а в 2005 році — близько 200 млн.
Ці цифри лише підтверджують, що вступ в НАТО не завадив розвитку і зростанню обсягів виробництва та торгівлі продукцією військово-оборонного комплексу цих країн. (Дані взяті з щорічних видань Стокгольмського міжнародного інституту дослідження миру „SIPRI Yearbooks” за 2000-2005 роки).
Приклади існують
Чи не найкращими аргументами в дискусіях про те, як зближення з НАТО повпливає на український ВПК, є приклади реального залучення вітчизняних розробників та виробників до проектів переозброєння армій країн-членів НАТО.
Наприклад, з Альянсом вже неодноразово співробітничав Луганський науково-дослідний і проектний-конструкторський інститут "Іскра". Свого часу на конференції, присвяченій боротьбі з тероризмом, яка проходила в Каннах, представникам України запропонували виступити з повідомленням про технології, які можна було б використовувати в боротьбі з міжнародним тероризмом. В Академії наук пригадали, що в Луганську є інститут "Іскра", який має розробки, засновані на ефекті гамма-випромінювання, які дозволяють виявляти вибухові речовини і приховані порожнечі.
Такі дослідження для НАТО є надзвичайно актуальними, адже після терактів в США у вересні 2001 році політика НАТО полягає не тільки в координації розвитку нових засобів озброєння, але й у підтримці розробок для відсічі міжнародним терористичним формуванням.
Один з напрямків роботи НАТО — підтримка конверсійних досліджень учених, що працюють в оборонному комплексі. Вона полягала у видачі грантів для розробки способів перекладу військових технологій на цивільні рейки. І це не альтруїстичний жест, адже набагато вигідніше заплатити, чим залишити без роботи досвідченого дослідника в області озброєння, який, аби реалізувати свій потенціал, може втекти в одну з "проблемних" країн. Для цього у складі НАТО є спеціальна структура, яка називається "Research Teсhnologу Organisation" (RTO).
Згаданий український інститут зацікавив НАТО через те, що до цього часу практично ніхто у світі не вміє знешкоджувати деякі вибухові пристрої на гідротехнічних спорудах і кораблях, а у нас ця тема була відпрацьована ще в 1989 році. Технології, розроблені в Україні, дозволяють під водою чи на суші, не підриваючи, дистанційно знешкодити міну масою до 50 кг, оснащену п'ятьма ступенями захисту. Розроблені також прилади для виявлення вибухівки або отруйних речовин на основі принципів гамма-випромінювання і біосенсорних технологій.
Інший приклад такого співробітництва — домовленість України та США спільно розробити і запустити у 2010 році нову ракету-носій — сучасний транспортний засіб для доставки вантажів на міжнародну космічну станцію. Цей проект було представлено на 6-му Міжнародному авіасалоні "АвіаСвіт-XXI" у минулому році. Знаючи те, як американці педантично відносяться до співпраці з іншими країнами у так званих "чутливих" сферах і не поспішають ділитися власними напрацюваннями і технологіями з іншими країнами, ця подія є більш ніж знаковою.
Не амбіції, а об’єктивні потреби
Зрештою, Україна приречена на пошук і налагодження шляхів співпраці у сфері ВТС із західними країнами. Саме життя примушує нас шукати і навіть завойовувати нові ніші в збройовій сфері на тлі мінімальних власних замовлень для ОПК, поступового згортання співпраці з Росією, вичерпання запасів старого озброєння для продажів і важких умов конкуренції на різних регіональних ринках.
За офіційними підсумками 2007-го "збройового" року (підсумки минулого 2008 року ще офіційно не озвучені) в структурі українського військового експорту переважала далеко не нова техніка (наприклад, танків типа Т-72 — 151 од., бойових машин піхоти і бронетранспортерів — 178 (з них тільки 37 нових), артилерійських систем калібру 100 мм і вище — 62 од., бойових і учбовий-бойових літаків (включаючи поставлені в роззброєному вигляді) — 53, бойових вертольотів — 4, велика кількість стрілецької зброї). Отже серед українських збройно-експортних постачань, як і раніше, переважає продукція, розроблена і навіть вироблена ще в радянські роки, часто за межами України. А тому боротися за ринок зброї країн-членів НАТО і співробітничати з їх структурами ОПК нам дійсно необхідно.
