Як тільки цей газопровід буде готовий — будівництво має закінчитися в 1970-71 роках — Росіяни мають намір налагодити широкомасштабний експорт до Західної Європи природного газу з України.
Сьогодні газовий конфлікт торкнувся майже всю Європу, а про його причини та наслідки не писав хіба що ледачий.
Однак найбільш цікавим, мабуть, було б прослідкувати за тим, як все починалося, коли на початку 70-х років СРСР проклала газову трубу до Європи.
Цей матеріал було опубліковано "The Times" навесні 1967 року, коли західній громадськості вперше стало відомо про плани СРСР щодо видобутку та імпорту газу. Переклад з англійської — "ИноСМИ".
Замовлення на труби: до 1970 року сибірський газ потоком поллється в Європу
Статтю опубліковано 19 травня 1967 року.
Росія вперше в історії готується експортувати газ у Західну Європу — і в значних обсягах.
Довідки, наведені цього тижня кореспондентами Times у Москві, Римі, Парижі, Відні, Лінці та Мюнхені, дозволили встановити наступне: в Австрії та Німеччини розміщено велике замовлення на труби, призначені для Західного Сибіру.
Росіяни планують постачати метан до Італії, Австрії, Франції, і, можливо, Західної Німеччини, і цей радянський Drang nach Westen матиме далекосяжні економічні та стратегічні наслідки.
Перша публічна заява про наміри росіян пролунала 17 листопада минулого року в переповненій заводській їдальні: з нею виступив голова Верховної Ради Підгорний, відвідуючи потворні корпуси державного металургійного підприємства Voest в австрійському місті Лінці.
Він розповів керівництву та робітникам Voest, що СРСР планує побудувати трубопровід для транспортування метану з Росії до Італії, і, можливо, Франції, який пройде через територію Австрії, і запитав, чи не бажає підприємство взяти участь у тендері на участь у будівництві австрійського ділянки?
Співробітництво з німецькою фірмою
Цього тижня Voest підтвердив, що прийняв це запрошення і направив до Москви пропозиції поставити для австрійської частини газопроводу труби загальним обсягом від 300 до 800 тисяч тонн.
У розмові з представниками Voest наш кореспондент зазначив, що довжина австрійської ділянки складе, скоріше за все, не більше 250 миль, і поцікавився: яким чином для нього можуть знадобитися сталеві конструкції такої ваги?
Досить дивно виглядає й інший факт: труби будуть виготовлятися зі сталі, здатної витримувати температури до мінус 60 за Цельсієм, яких в Австрії не буває навіть в періоди найсильніших холодів. Прикметним є також діаметр труб — 48 дюймів: найбільший з усіх, що використовуються при спорудженні газопроводів.
Наш співробітник поцікавився, чи дійсно все це призначено для Австрії? Керівники Voest, зрештою, визнали, що труби будуть поставлятися за межі країни (куди саме, вони не уточнили), і що, з урахуванням великого обсягу замовлення, для його виконання австрійське підприємство має намір співпрацювати з западнонімецькою фірмою Mannesmann.
Розпитування у Відні дозволили встановити, куди саме підуть ці труби. Вони призначені для подвійної "нитки" діаметром 48 дюймів, яка зараз прокладається: вона з'єднає Тюмень у Західному Сибіру з Москвою.
Надра Тюменської області буквально ломляться від запасів природного газу (до початку сімдесятих обсяг його видобутку в цьому регіоні може досягти 130 мільярдів кубометрів на рік), і росіяни хочуть заручитися допомогою Заходу в організації його транспортування до Європейської Росії.
Як тільки цей газопровід буде готовий — будівництво має закінчитися в 1970-71 рр. — Росіяни мають намір налагодити широкомасштабний експорт до Західної Європи природного газу з України, який наразі йде в московський регіон.
Тоді зі Львівського газового терміналу на західному кордоні СРСР на Захід можна буде постачати до 10 мільярдів кубометрів метану на рік: третина від тієї кількості, що, згідно з однією — визнаємо, суто умоглядною — оцінкою, Британія має намір добувати в Північному морі.
Росіяни, чию делегацію очолює міністр газової промисловості Олексій Кортунов, уже активно ведуть переговори з потенційними клієнтами. Головний з них — Італія — готова до початку сімдесятих купувати до шести "одиниць" (одиниця — 1 мільярд кубометрів) на рік, хоча торг щодо умов кредиту триває досі.
У вівторок увечері професор Марчелло Болдріні (Marcello Boldrini), вісімдесятирічний статистик, що змінив Енріко Маттеі (Enrico Mattei) на посаді президента державного паливно-енергетичного концерну ENI, повернувшись з Москви, повідомив про можливість поновлення повномасштабних переговорів вже цього місяця.
Італійці, безсумнівно, будуть брати участь у будівництві менш протяжного західноєвропейського трубопроводу, по якому газ зі Львова через Тарвізіо повинен доставлятися в Трієст, а звідти, можливо, в Марсель. Як і з австрійцями, росіяни будуть розплачуватися з ними поставками газу — мабуть, протягом семи років.
Австрійці хочуть отримати свою частку
Австрія очікує, що буде отримувати до півтори одиниці з цього газопроводу на тій ділянці, що пройде від Відня через Карінтійські гори: геодезична розробка маршруту вже доручена одній американській фірмі. Передбачено будівництво відгалуження в бік Лінца: Voest прагне отримати частину природного газу, що з його допомогою піде до Європи.
В результаті росіяни можуть запропонувати Франції до 2,5 одиниць. Цей газ має доставлятися по трубопроводу, який пройде від Тріеста через долину По і далі на північ — уздовж узбережжя в Генуї з кінцевою точкою в Марселі.
Gaz de France заявляє, що ретельно вивчає цей маршрут, який дозволить забезпечити російським природним газом промисловий район навколо Ліона, що споживає багато палива.
Якщо ж французів ця пропозиція не зацікавить, у росіян в районі Львова залишаться запаси в 2,5 мільярди кубометрів метану, який користується великим попитом на ринку. Ймовірно, вони спробують продати його в Баварію, проклавши ще одну "нитку" через плоску баварську рівнину до Мюнхена.
Пан Отто Шедль (Otto Schedl), міністр економіки в земельному уряді Баварії, розповів нашому кореспондентові в Мюнхені, що Росія розглядається в якості одного з потенційних джерел — в якості інших він назвав Голландію і Північну Африку — газових поставок для задоволення потреб регіону в цій сировині, що зростають.
В умовах нинішньої розрядки напруженості в Європі складнощів ідеологічного порядку, на його думку, виникнути не повинно. Вирішення щодо цього питання — зрозуміло, за участю федерального уряду в Бонні — швидше за все буде прийнято цього року.
Ринок у сум'ятті
Влада Баварії поки не обговорювала цей проект з росіянами, однак, за словами представників міністерства економіки, Москва вже зондує ґрунт. Як відзначають джерела у Відні, близькі до російсько-австрійських переговорів, прокладка трубопроводу в Баварію розглядається в СРСР, як запасний варіант.
Звістка про те, що "росіяни йдуть", викликала сум'яття на міжнародному паливному ринку. Через пропозицію Москви італійці вже перервали переговори з Алжиром про постачання природного газу. Під загрозою опинилися й західноєвропейські ринки збуту Лівії.
Голландія, що володіє власним великим родовищем Слохтерен, усе ще намагається відмовити італійців від угоди з росіянами. Транснаціональні нафтові корпорації, наприклад, BP і Shell, уже конфліктують з E.N.I. через її діяльність в Іраку, розцінюють радянські поставки як серйозну небезпеку для своїх ринків збуту в Італії.
Лише в Британії ці новини сприймаються спокійно. Маючи під боком північноморської родовища, наша країна не має потреби в російському метані, а наша металургійна промисловість хоч і страждає від дефіциту замовлень, просто не має потужностей для виробництва гігантських труб, які росіяни використовують в Західному Сибіру.
Та й у будь-якому випадку, як зауважив керівник однієї британської сталеливарної компанії, росіяни — вкрай незручні клієнти.
Однак Британії, як учасниці Організації Північноатлантичного договору, не можуть не стосуватися стратегічні наслідки реалізації російського трубопровідного проекту. НАТО стверджує, що паливо, особливо нафта — це "жива кров війни", і Захід не повинен ані потрапляти в залежність від радянських поставок, ані допомагати росіянам створювати їх розподільну мережу.
1962 р. Рада НАТО ввела ембарго — щоправда, неефективне — на поставку членами альянсу труб великого діаметру (понад 19 дюймів, не кажучи вже про 48) до країн комуністичного блоку.
1964 р. один з комітетів американської Національної ради з нафти, чиїм співголовою є Джером Дж. О'брайен (Jerome J. O'Brien), директор нафтогазового управління Міністерства внутрішніх справ США, застеріг Захід від імпорту нафти з СРСР.
НАТО знімає ембарго на труби
У доповіді Комітету нафту було названо найважливішим інструментом політико-економічного наступу росіян на вільний світ. Приблизно в цей же час країни НАТО неофіційно домовилися обмежити імпорт енергоносіїв з країн радянського блоку 10% споживаного ними обсягу.
Однак ці уявлення в дусі "холодної війни" швидше за все розтопляться від ненав'язливого тепла радянського метану. За тиждень до виступу Підгорного в Лінці Рада НАТО розповсюдила заяву про скасування введеного нею ембарго, де стверджувалося, що труби великого діаметру більше не є стратегічно важливим виробом.
А минулого тижня в Державному департаменті США кореспондентові Times було сказано, що у США немає визначеної позиції щодо імпорту російського газу Італією.
Італійці погоджуються, що до 1975 р. радянські паливо може скласти до 33% усього використовуваного в країні газу, але при цьому вказують, що російські нафта і газ сукупно не перевищать 8% від загального обсягу споживаних Італією енергоносіїв — а це нижче десятивідсоткової "стелі", узгодженої в рамках НАТО.
Джерела в британській нафтовій галузі стверджують, що російські нафтові поставки вже досягають до 10% від обсягу споживаних в Італії енергоносіїв, а коли почнеться імпорт газу, ця цифра збільшиться до 15%.
Вони підкреслюють також, що газ, який постачається по трубопроводах, ставить країну в більшу залежність від джерела цього постачання, ніж нафта або газ, які транспортуються танкерами — а саме так до Італії потрапляє радянська нафта.
Нафтоналивних танкерів у світі багато, але аналогічних суден, призначених для транспортування газу, поки що дуже мало. І якщо росіяни перекриють вентиль, Італія, за їхніми словами, не зможе швидко переключитися на інші джерела постачання цього палива.
На черзі — нафтопроводи?
Ідея про масштабний експорт радянського газу народилася в ході переговорів про поставки нафти між росіянами та сеньором Маттеі 1961-62 рр. Але вона не загинула разом з італійським промисловцем у загадковій авіакатастрофі, що сталася того ж 1962 р.
Розмах проекту поступово збільшувався — паралельно з об'ємом розвіданих запасів природного газу в Росії. А минулого року виникла і була реалізована інша ідея — про підключення австрійців до будівництва сибірського газопроводу.
Мотиви росіян, судячи з усього, носять майже винятково комерційний характер. Їм потрібна тверда західна валюта, і в даному випадку вони мають шанс її отримати, не витративши зі свого боку жодного рубля.
У Відні, однак, ходять чутки, що газовим проектом політ їх уяви не обмежується. Стверджується, що в кремлівських коридорах вже витає думка про прокладання в Італії нафтопроводу для заміни нинішніх постачань морським шляхом. Це стане ще одною теплою "підводною течією", що розтопить кригу "холодної війни".
13.01.2009
