Україна для Путіна — це Тамбовська область?
Перший президент України Леонід Кравчук днями відсвяткував свій 75-річний ювілей. В Українському домі відбулася фотовиставка, присвячена його життю та діяльності. Вітаємо екс-президента України зі святом і запитуємо про наріжні проблеми сьогодення.
- Леоніде Макаровичу! Як Ви оцінюєте нинішній стан взаємин між Україною і Росією?
- Такого складного періоду між нами ще не було. Коли я починав з Борисом Єльциним формувати нові стосунки між Україною і Росією, ми підписали Договір про дружбу і співробітництво. З того часу було підписано дуже багато документів, відбулася Біловезька пуща, розподіл Чорноморського флоту, відмова України від ядерної зброї, Придністров’я, Крим. Це все у будь-яку хвилину могло загострити наші стосунки до конфлікту. Але ми жодного разу не дійшли до такого стану, в якому знаходяться українсько-російські стосунки сьогодні.
- Хто винен у теперішній кризі: Ющенко-Тимошенко чи Медведєв-Путін?
- Вони — більші прагматики, які бажають показати свою рішучість у конкретних справах. Уникаючи дипломатичних прийомів, вони дозволяють собі такі вирази і оцінки, які не личать загалом в політичних стосунках, тим більше, коли йдеться про президентів.
- Чи обов’язково Україні залучати Євросоюз в якості посередника в газовому питанні?
- Якби це були комерційні проблеми між "Газпромом" і "Нафтогазом", як це намагається подати російська сторона, ситуація була б іншою. Але в цю проблему втягнулася Росія, причому свідомо. Перший сигнал, з якого почалися газові проблеми, — це зустріч Путіна і Міллєра, яка була розіграна, як у Театрі на Таганці.
Думаю, це один із способів покарати Україну за її політику під час грузинського конфлікту. Хоча я тоді теж не підтримував позицію, яку проголосив президент України по відношенню до російсько-грузинського конфлікту.
Враховуючи, що включилися найвищі державні особи, без посередників тут не обійтися. Зайшли надто далеко, і повернутися політикам такого масштабу, рангу і таких амбіцій до статус-кво нереально. Європа це відчула. А приїзд спостерігачів — найбільш реальний крок до вирішення цієї проблеми.
- Як Ви оцінюєте професіоналізм української влади під час газової кризи?
- Українська влада вчинила щодо газової проблеми вкрай нерозумно і непрофесійно. Ми мали щороку близько 30 млрд. куб. м російського газу за транспортування, плюс наших 20 млрд. куб. м , загалом — 50 млрд. куб. м. При економному використанні ми б могли обійтися цими обсягами.
Ющенко та його команда вирішили перейти на грошові розрахунки. Може, вони і вірно вирішили, але діяли навмання. Вони підписали цілу низку документів, які не повинні були підписувати, зокрема, протокол щодо ціни на транзит та різні доповнення до нього.
Зараз Росія бере ці документи і каже: бачите, у нас є підписані контракти, і вони мають діяти. Хоча вони мовчать про меморандум, який був підписаний минулого року ще президентом Путіним і Ющенком про те, що ціна на транспортування буде залежати від зміни цін на газ.
- Ця газова суперечка пов’язана із компанією "РосУкрЕнерго"?
- Путін відверто сказав, що Росія цілий рік намагається довести Україні, що треба укласти газовий контракт між "Газпромом" і "Нафтогазом" без посередників. Про це постійно говорить і Юлія Тимошенко. Путін каже, що 50% акцій "РосУкрЕнерго" в "Газпромі", а українська сторона роздала їх фізичним особам, серед яких називає Фірташа. Україну не повинні представляти фізичні особи, коли йдеться про таку галузь, як газопостачання, від якої потерпає кожна родина і людина.
Я роблю висновок: українська влада не зуміла за всі роки налагодити нормальні, виважені і ефективні стосунки з Росією щодо енергоносіїв. І тут проблема не стільки в непрофесіоналізмі, а, скоріше, як більше комусь вкрасти грошей. Кожен пан зараз має свого Фірташа і хоче від нього отримати якісь дивіденди.
- Чому Україні не вдалося залучити Євросоюз на свій бік?
- Коли українська сторона протягнула руку Європі, її, на жаль, не помітили. Франція, Німеччина і не тільки вони все-таки дивилися на Росію, не помічаючи, що між Росією і Європою є така велика держава, як Україна. Вони гадали так: Україна буде робити те, що їй скажуть. Розмови про "Північний", "Південний" і ще якісь "блакитні" потоки — це перспектива, а сьогодні 120 млрд. куб. м газу йдуть через Україну, і 15-20 країн сидять в холоді.
Зараз Україна діє більш рішучо і щодо Росії, і щодо Європи. Хоча це потрібно було зробити не в грудні-січні, а ще десь у липні-серпні, коли було тепло. Треба було точно все визначити і не ставити людей у скрутне становище. Гірко уявити, які настрої у болгар чи угорців, коли вони сидять у холодних кімнатах, як вони "хвалять" Україну і Росію.
- Чи можуть міжнародні суди, зокрема Стокгольмський арбітраж, допомогти у вирішенні цього конфлікту?
- Суди не беруть такі питання до провадження одразу. Не думаю, що таке питання вирішиться швидко. Поки суд розгляне, багато людей зможуть двічі замерзнути. Хотів би, щоб Путін і Медведєв зрозуміли, що не можна через газ і навіть великі гроші пригнічувати і душити народи.
- Навіщо ж тоді російський прем’єр вже зараз згадує про майбутні президентські вибори в Україні?
- Для російського прем’єра Україна — це Тамбовська область. Є, на жаль, така у Володимира Володимировича риса. Я за ним спостерігаю вже давно, зустрічався з ним під час підписання Біловезьких угод, не раз бачив його після того. Він забуває, що Україна — це незалежна держава, і він не має елементарного права втручатися в її внутрішні проблеми, оцінювати їх.
Думаю, що у Путіна трошки є "зальоти соцького Мусія". Якщо він каже, що приїдуть спостерігачі і сядуть в Києві пити українську горілку, то хіба можна так ставитися до іноземців, яких він, вочевидь, і не бачив? Не всі ж алкоголіки! Треба із зовнішнього холоду зрозуміти, що наші стосунки важать більше, ніж ціна газу.
12.01.09
