Отже, сталося те, чого собі не дозволяв навіть СРСР
7 січня в 7.44 Росія повністю припинила транзит газу через Україну. Такого не було навіть в розпал “холодної війни” і розміщення ракет середньої дальності в Європі.
У цей же день в “Газпромі” заявили, що не припиняли поставки газу європейським споживачам у напрямку України й закликали Україну компенсувати газ європейським споживачам.
Москва експериментувала: чи буде керівництво України викачувати в Європу власні українські запаси газу для збереження реноме “Газпрому”?
На щастя, сподівання Кремля на безмозглість українського керівництва не виправдалися. Москва скандально зірвала власні контракти і змушена йти на відновлення постачання газу в Європу.
Інформаційні маневри Росії, якими супроводжувався зрив поставок газу в Європу, відбувався в традиційному для нинішньої Москви стилі спецоперацій, тобто з максимальним використанням брехні.
“Газпром” у день припинення транзиту заявляв, що нічого не перекривав Європі, однак потім змушений був спростувати сам себе й визнати, що зробив це “вимушено”. Роками Москва присягалася, що є надійним постачальником газу до Європи й ніколи не допустить його припинення чи перебоїв, і ось тобі на.
“Газпром” назвав “ложью и провокацией” заяви “Нафтогазу” про плани зустрічі глав “Нафтогазу” і “Газпрому” в Брюселі, практично під час проведення самої цієї зустрічі. Такий стиль інформування з боку Росії може давати миттєвий ефект, проте навряд чи справить велике враження на європейців.
Тим часом ЄС вважає, що саме “Газпром”, а не Україна, не виконує своїх зобов’язань. Зокрема, президент Франції Ніколя Саркозі закликав Росію поважати свої контрактні зобов’язання.
Тому заяви спікера Верховної Ради Володимира Литвина про те, що Україна програла інформаційну війну Росії, поки не адекватні реальності. Принаймні, якщо говорити про світовий інформпростір, а не український.
На перший погляд скидається, що керівництво Росія нині діє відповідно до інстинктів, а не логіки, які спрямовані на завдання максимальної шкоди Україні, а не на досягнення максимальної вигоди для Росії.
Однак, це буде спрощенням. Основна ціль — Україна, але не тільки. Наприкінці грудня російський прем’єр-міністр Володимир Путін заявив, що “ера дешевого газу закінчується” . Причому він заявив в той момент, коли мала б тільки початися.
Як відомо, ціна газу за довгостроковими контрактами між Росією і Європою прив‘язана до ціни на нафту, з часовим “лагом” у півроку. Майже півроку тому сталося обвальне падіння цін на нафту, тобто ось-ось російський газ для європейських споживачів коштуватиме суттєво дешевше. Це досить проблематично для амбітного бюджету Росії, в якій близько 60% експорту припадає на вуглеводні і ще 20 % на інші корисні копалини, ціна на які теж суттєво впала.
Москва за останні кілька років звикла щедро витрачати на все — від споживання до армії, суттєво більше, ніж це дозволяє сучасна кон’юнктура. Тим часом, ЄС уже давно говорить про диверсифікацію джерел енергопостачання, але досі не має суттєвої альтернативи російському газу.
Це ставить Європу у вразливу позицію. До того ж, у керівництві Росії чимало діячів, які розглядають Європу і її політичні цінності як основного “ідеологічного ворога” Росії. Свою роль у нинішній позиції Росії грає гіпертрофія військової сили в очах нинішніх господарів Кремля, для яких правий той, у кого більша бомба.
Політична та військова яловість Старого Світу (що, зокрема, виявилася й у її нездатності інкорпорувати до НАТО таку ключову для континенту державу, як Україна) викликає додаткову зневагу Москви до Європи. Треба відзначити, чимось заслужену.
Таким чином, Росія не лише “карає” Україну, але й в особливо морозний період зими “демонструє силу” Європі перед бажаним для Москви переглядом принципу формування ціни на газ і відривом її від ціни на нафту.
При цьому паралельно намагаючись усю вину спихнути на Україну та завдати їй економічної й політичної шкоди, ще й до того, за усталеною традицією, спробувати зіпсувати Україні свята — Новорічні та Різдвяні.
Отже, які висновки мало б зробити керівництво України?
По-перше, варто нарешті раз і назавжди переконатися в тому, що позиція Росії може миттєво, без жодних сантиментів і пристойностей змінюватися на протилежну, в залежності від того, як це Росії вигідно.
Учора Росія “беззаперечно” гарантувала поставки газу в Європу, сьогодні вже “не гарантує”. Учора Росія “беззаперечно” визнавала цілісність Грузії, сьогодні теж “визнає” — але без грузинських регіонів Абхазії і Південної Осетії. Тому Україні треба без перебільшення бути готовою до всього.
По-друге, якщо Україна не відстоїть зараз свої позиції, слід готуватися до повторення шантажу в значно гірших умовах.
По-третє, час нарешті не лише зрозуміти, а й найрішучішим чином відреагувати на те, що критичною частиною інформаційного простору України маніпулює “хтось” із-за кордону та використовують його в інформаційній війні проти України.
По-четверте, країна побачила, яку ганебну угоду по газу було підписано в січні 2006. Можливо, навіть дозріла до того, щоб за це хтось відповів.
По-п’яте, слід відзначити й заохотити нинішніх переговорників з української сторони, зокрема з керівництва “Нафтогазу”, які поки що добре трималися на переговорах. Якщо так триватиме й надалі, їх у жодному випадку не можна “здавати”. Патріоти знайшлися там, де ніхто і не сподівався, і не знайшли їх там, де вони, здавалося, точно мали б бути.
По-шосте. Досить обнадійливий результат — Україна в результаті “газової атаки” “Газпрому” отримала консолідовану позицію влади, яка нарешті майже в унісон “відгавкується” від зовнішньої загрози.
До суті. Для України даний момент є далеко не найгіршим. В українських сховищах, завдяки фінансовій кризі й зменшенню споживання газу промисловістю, накопичилися рекордні запаси газу.
Було б дуже “сумно”, якби їх не було. Було б дуже “сумно”, якби їх не було, або якби ціни на нафту стояли на липневому рівні. Тому Україна має максимально витиснути момент, щоб укласти з Росією довгострокові контракти на постачання газу.
Як показали останні події, контракти з Росією — теж не надто надійні: вони виконуються доти, доки це їй вигідно. Але все ж це краще, ніж нічого. Крім того, влада має максимально мобілізувати ресурси країни.
Україна виробляє до 20 мільярдів кубометрів газу, або близько третини всього газу, що споживатиметься в країні цього року. Уряд має стовідсотково використати можливості збільшення цієї долі, якщо вони реально існують.
Крім того, ціна на нафтопродукти у світі за найближчий рік навряд чи суттєво зросте, що відкриває нові можливості для їхнього використання і, де це можливо, заміщення газу нафтопродуктами.
Нарешті, ціна на транзит російського газу. Якщо Росія відмовляється виконувати положення Меморандуму Тимошенко і Путіна від 2 жовтня, яким передбачається поетапне трирічне підняття цін як на газ, так і його транзит, Україна матиме всі права запросити таку ціну за транзит російського газу, яку вважатиме за доцільну.
Так само, як Росія має право просити ту ціну за газ, яку вважає за потрібне.
Найголовніший висновок. “Газпром” нині з’ясовує, хто тут його не поважає? А в кому сумнівається, тому відключають газ. Тому зараз головне — не “здрейфити”, одночасно мобілізувавши для вирішення проблеми всі ресурси країни. Якщо поступитися сьогодні, найближчим часом Україну чекають ще більші проблеми з енергопостачанням, у значно гірших умовах.
На щастя, для Росії світ на Україні клином не сходиться. Найближчим часом у Москві буде чим зайнятися й без нас. Якщо Україна витримає натиск, Україну в Кремлі, звичайно, лаятимуть, але, можливо, поважатимуть трішки більше. Тому треба спокійно мобілізовувати ресурси й пропонувати Москві розумні варіанти виходу на нормальні довгострокові відносини.
Рано чи пізно Москва відійде від своєї “ідеї фікс” нашкодити Україні й згадає про власні інтереси. А час працює на Україну. Як свідчить календар, весну ще ніхто не скасовував.
