Гість Свободи: Предстоятель УПЦ КП, Патріарх Київський і всієї Русі-України Філарет
Роман Скрипін: Христос рождається!
Патріарх Філарет: Славімо Його!
Я думаю, що сьогодні так буде говорити багато хто в Україні з православних або греко-католиків, оскільки і ті, і ті сьогодні святкуватимуть Різдво, в ніч з 6 на 7 січня.
Але я думаю, що сьогодні ми будемо говорити не лише про Різдво як свято. Хоча є, звичайно, про що говорити. Там є втрачені традиції. Християнство повертається в Україну і важко, і з певними зусиллями, іноді воно повертається як зовнішня ознака. І, можливо, це добре, тому що повинен пройти якийсь час, щоб люди прийняли Бога в серце, напевне. Правда ж?
І будемо говорити про нагальні проблеми УПЦ. Я тут не розділяю на МП і КП, на греко-католиків і православних, оскільки православна церква може бути одна в Україні. Принаймні, на це сподівається дуже багато людей.
Ви ж сподіваєтеся на це?
- Звичайно.
- Скажіть, а які у Вас взаємини на сьогодні з владою? Тобто, є такі дані про те, що не все добре у Вас складається навіть з чинною владою, яку Ви підтримали під час буремних подій 2004 року, що у Вас є певна образа на дії цієї влади.
- Я думаю, що в нас нормальні стосунки з сучасною владою: з президентом і з прем’єр-міністром, і з ВР.
- Ну, от дивіться, був візит патріарха Варфоломія в Україну, і Вас не було серед тих, хто його вітав.
- Не було. Але ми були…
Нас не було свідомо, тому що нас просив і президент, і Вселенський патріарх, щоб ми не були під час його виступу і літургії біля пам’ятника Володимиру, аби не було скандалу не між нами і Вселенським патріархом, а між нами і Московським патріархом.
- Ну, це ж політика вже виходить.
- Звичайно, що політика, тому що політика фактично й розділила українське православ’я на дві частини.
- Добре. Давайте подивимося в історію. Там є куди подивитися, є факти і факти цікаві.
Даруйте, що про це ми говоримо 6 січня. Але не бачу нічого в цьому поганого насправді. Може, це навпаки сприятиме об’єднанню православних в Україні в одну помісну церкву.
Якщо подивитися в історію, то цілком справедливо УПЦ вимагала або просила надати автокефалію, тобто повну незалежність.
Московський патріарх на це не пішов так само, як і вищі керівні органи, якщо можна так сказати, Російської православної церкви.
- Справа в тому, що Україна в 19 столітті боролася за державну незалежність і боролася за автокефалію української церкви.
Якраз ось в цьому році виповнилося 90 років з того часу, коли Симон Петлюра підписав акт про автокефалію УПЦ.
- Знову політика. Хіба Симон Петлюра мав підписувати акт про таку…?
- Мав право, тому що тоді церква не була відокремленою від держави.
- Дякую за роз’яснення. Зрозуміло.
- Тому він як глава Директорії мав право давати такий указ. І він надав такий указ, що віднині українська держава буде підтримувати тільки Українську автокефальну православну церкву, тому що вона стоїть на засадах української державності.
Але потім все мінялося, УАПЦ знищили в 1930 році, другий раз її знищили в 1944 році. Але сама боротьба за автокефалію української церкви продовжувалася все 20 століття.
І ось коли Україна отримала вже державу, ми вже в цьому році відзначили 17 років, то ось, коли Україна стала незалежною державою, тоді ми, єпископат української церкви на чолі зі мною як предстоятеля української церкви, поставили питання перед Московським патріархом про надання і визнання Української церкви автокефальною.
- Тобто, це ж не було одноосібне рішення і…
- Це не було одноосібне рішення.
- Тобто, якщо говорити загальноприйнятою мовою, то виходить, що Ви пішли законним шляхом і просили автокефалії.
- Ми пішли законним шляхом. Ми мали право скликати собори помісні. І ми скликали Собор в 1991 році 1 листопада. На цьому Соборі був присутній весь єпископат української церкви, були представники чернецтва всіх парафій, духовенства, мирян, ченці, черниці.
Тобто, це був повний Собор, який представляв українське православ’я. І там було вирішено звернутися до Московського патріарха і до єпископату Російської православної церкви про надання Україні повної автокефалії.
Але Москва…
- Але це рішення лишилося без відповіді фактично.
- Але Москва не готова була піти на такий крок. Тому рішення було прийняте таке: перенести рішення цього питання на наступний Помісний собор.
Тому що скликався тоді Архієрейський собор, не Помісний собор. Архієрейський собор — це тільки єпископат. А єпископат не взяв на себе відповідальності надавати автокефалію…
- Але рішення так і не було ухвалене.
- Не було. А було рішення перенести на наступний Помісний собор. Але з того часу Помісного собору не було ще. Ось в цьому році 27 січня буде Помісний собор.
- Чи слід сподіватися УПЦ як МП, так і КП на позитивне рішення Собору?
- По-перше, ми сподіваємося, що все-таки Московська патріархія включить в порядок денний розглядання цього питання. Бо якщо вони не включать, то тоді всі їх постанови, які вони приймають чи то на Архієрейських соборах, чи то на Помісних соборах, не мають ніякої цінності. Бо це не значить, якщо рішення прийняте, а воно не виконується, то тоді сама цінність Собору втрачається.
Ми сподіваємося, що все-таки Московська патріархія не піде на це і включить в порядок денний розглядання питання автокефалії української церкви.
Інша справа — це чи позитивно вони вирішать, чи негативно? Ми цього не можемо зараз сказати.
- Ну, в церкви є теж своя політика. І тут багато хто зазначав, що по смерті Алєксія Другого може бути змінено так керівництво РПЦ, що це буде вигідно Україні з точки зору позитивного вирішення нарешті автокефалії УПЦ навіть МП.
Тоді вже легше буде вести Україні внутрішньо-церковний діалог про об’єднання в єдину помісну церкву. Та й віруючим легше буде орієнтуватися, коли буде єдина УПЦ.
- Справа в тому, що від нового патріарха не буде все залежати…
- Скажіть, від кого це залежатиме?
Я розумію, що від Бога. Так, все в руках Господніх. Але від конкретних людей теж щось залежить.
- Насамперед це буде залежати від російської влади, від того, яку політику буде вести по відношенню до України Росія.
- До чого тут політика? Я не можу зрозуміти. Чи Ви не розрізняєте РПЦ і політику Кремля?
- Не розрізняю, тому що російська церква завжди знаходилася під впливом російської влади, починаючи з Петра І, в радянські часи. Тому хоч церква була відокремлена від держави, але церква не була повністю самостійною у своїй зовнішній діяльності. Тому зовнішня діяльність повністю контролюється російською державою.
- Ну, дивіться, якщо раптом оберуть нового патріарх РПЦ, і ним може стати, можливо, Володимир, який очолює УПЦ МП отут в Україні, то рішення може бути й позитивним. Ну, так, принаймні, довелося читати в пресі про це.
- Справа в тому, що кандидатами на московський патріарший престол є Кирило і Климент. Український єпископат висовує свого кандидата — митрополита Володимира. І питання про кандидатів на патріарший престол буде обговорюватися спочатку на Архієрейському соборі.
Архієрейський собор російської церкви повинен висунути трьох кандидатів. Це може бути Кирило, Климент, може бути Володимир, а може бути ще й інший, третій, не Володимир. Це все залежить від Архієрейського собору. Такий статут російської церкви.
- Трохи дивно, коли православ’я пішло з України, і тепер всі питання вирішують у Москві. Ну, там була своя історія, як патріарх опинився в Москві. Не будемо зараз займатися цією просвітницькою діяльністю. Проте виглядає трошки дивнувато насправді.
- Ну, багато дивного.
- Дивіться, є ще один факт (чому я про це Вас розпитую?), коли очільник УПЦ МП Володимир і вся УПЦ МП визнали Голодомор геноцидом. І була відповідна служба при відкритті Пам’ятника жертвам Голодомору. Але це йде в розріз фактично з російською політикою, офіційною кремлівською і позицією РПЦ.
Це про що свідчить?
- Це свідчить про те, що Україна хоче мати свою незалежну церкву автокефальну. Вона має в лиці Київського патріархату.
Але тут є ще і УПЦ МП. Так ось, УПЦ МП поступово відходить від Москви. І свідчення її відходу — це визнання Голодомор геноцидом.
Москва не схвалює таке рішення, але український єпископат прийняв. І це свідчить, що вже відходять від Москви українські єпископи.
Крім того, український єпископат висовує кандидатом Володимира. Москва незадоволена цим. Це теж свідчення про відхід від Москви.
Тобто, український єпископат на чолі з її предстоятилем, митрополитом Володимиром не в усьому слухають Москву. А чим дальше вони будуть віддалятися від Москви, тим швидше ми об’єднаємося в одну помісну церкву.
- А які у Вас взаємини з УПЦ МП?
- У нас зараз нормальні взаємини. Хоч ми не знаходимося у стані офіційного діалогу, але контакти у нас є.
- Ну, було б дивно, тому що це колись була єдина церква. Так?
- Звичайно, що це була єдина церква. Але під впливом тієї ж Московської патріархії вона розділилася. Бо якби не відбулося Харківського собору з ініціативи Москви, проведеного в Харкові, то ми мали б сьогодні в Україні нерозділену церкву.
Я думаю, що за ці 16 років ми досягли б набагато більше, ми, може, і від Москви отримали б автокефалію.
- Тут слід ще вважати, що Україна — одна з найбільших православних країн Європи, якщо не найбільша.
- Православна церква в Україні є другою після російської церкви.
При чому вона по своїй кількості парафій і духовенства, і єпархій далеко випереджає інші православні церкви. Взяти, наприклад, 6 грецьких православних церков — це Константинопольський патріархат, Олександрійський, Єрусалимський, Кіпрська церква, Албанська і Елладська церква мають 12 мільйонів віруючих, а Київський патріархат на сьогодні без УПЦ МП має 14 мільйонів віруючих…
06.01.2009
