Між курсом національної валюти і політичним устроєм є прямий зв'язок: чим бідніша країна, тим менше у неї можливостей зберегти демократію.
Президент і Бі-Бі-Сі
В понеділок один із каналів конгломерату Бі-Бі-Сі опублікував інтерв'ю з українським президентом. Не можна не погодитися з Віктором Ющенком, коли до головного надбання останніх чотирьох років він відносить демократичні завоювання.
Не можна не погодитись, що Україна отримала відкрите суспільство з ключовими демократичними правами. Ми цілком демократична країна, це наш здобуток.
Однак відповідь президента на питання кореспондента Бі-Бі-Сі про економіку і фінанси, в тому числі — курсову стабільність української гривні — м'яко кажучи, була значно менш переконливою.
Дуже добре, коли пан Ющенко, незважаючи на критику, до останнього обстоює принципові речі. Та на цей момент обстоювання курсу гривні означає для захисту демократії більше, аніж інші, поза всяким сумнівом, корисні ініціативи влади.
Чому? Тому, що нинішнє падіння гривні економічно знищує середній клас — людську опору демократії.
Якщо нинішня українська влада втратить гривню, вона втратить не тільки економіку, вона втратить свій головний здобуток.
Середній клас і зворотній бік кредитів
У їдальні компанії, де я працюю, тепер усі розмови — про гроші. Усі рахують скільки це було раніше,і скільки це коштуватиме. І, головне, скільки це буде коштувати завтра і наступного року.
Найбільше обурюються ті, хто має доларові кредити, а отримує гроші в гривні.
Наші батьки завжди вважали, що борги — це погано. Коли ми позичали і позичали, вони обережно казали, що мабуть поволі втрачають зв'язок з реальністю.
Ми великодушно посміхались і з шиком катали їх на новеньких авто на щойно побудовані дачі — усе придбане в кредит. Тепер борги припиняють бути привілеєм, і на наших очах це слово знов набуває свого старого, як світ значення.
Український середній клас, який повною мірою скористався з кредитного бума останніх років, бачить, що програв не тільки на рості плаваючих кредитних ставок, але і на запровадженні плаваючого курсу гривні.
Наймані кваліфіковані працівники просто хотіли більший шматок заможнього життя — більше усіх цих досягнень цивілізації комфорту — телевізорів, пральних машинок, автомобілів — і просторіші квартири.
Ці люди стали заручниками свого прагнення жити краще. Вони між тим складають основу українського середнього класу.
Так само інша його частина — дрібні підприємці — хотіли більшої особистої незалежності, і намагалися відкрити власну справу. Тепер її доля туманна — і не тільки через кредити.
Купівельна спроможність покупців і користувачів послуг зменшилась, а це означає, що сотні тисяч дрібних підприємців будуть змушені відмовитись від реалізації своїх бізнес-планів. Особлива розмова про тих, хто заробляв на імпорті — тепер вони не знають, чи знайдуть покупців на товари, що треба закупати за новим обмінним курсом.
На місце планів розвитку тепер приходить страх перед майбутнім.
В принципі занудні економісти попереджали, що країна витрачає більше ніж насправді заробляє, але ми думали, що нас це не стосується: ми куємо свою долю самостійно — за допомогою хіба що підтримки невидимої руки ринку.
Середній клас і демократія
З точки зору економіста це називається так: ринок дав збій. З точки зору політика, це — удар по демократії.
Адже демократія — це не лише вибори, конституція, свобода преси і баланс гілок влади. Тим більше це не 101 китайське попередження про дострокові вибори, чи словесні атаки одних політиків на інших.
Демократія — це ті люди, які становлять її основу. Тобто — середній клас.
Є середній клас — є його влада. Бідність змушує громадян думати шлунком, багатство переймається лише власним статком, і тільки середній стан здатний створити життєздатну республіку.
Наприкінці 90-х років український середній клас був занадто слабкий, щоби стати активною суспільною силою.
Лише економічне зростання початку нового тисячоліття дало цим людям впевненості у собі, і дозволило сформулювати свої гасла.
Ці люди не хотіли жити в бідності і намагалися отримати умови, які давали їм змогу заробляти на життя своїми розумом і працею. Середній клас домагався свободи думки (не обмеженої цензурою), відсутності корупції, вільного ринку, і — вільного доступу до грошей.
2004 року саме молодий середній клас привів до влади нинішню демократичну владу. Кількісно не така уже і чисельна, саме ця група українців зробила Майдан можливим — перш за все своїми активністю і здатністю переконати своїм прикладом інших.
Частину зі сподіваного люди отримали, частину — ні. Найприкріше, що нова влада не змогла реформувати державний механізм. Він так само нечесний і неефективний, як і раніше; крім того нікому не було діла до зміцнення громадянського суспільства.
Середній клас крізь пальці дивився на розгардіяш у прийнятті державних рішень, а нині ми бачимо, що неузгодженість у владі, а також її невміння працювати з економікою і фінансами, б'є по кишені кожного з нас.
Про небезпеку для демократії
Тепер долю демократії вирішують цифри на табло біля обмінних пунктів. Середній клас переляканий — в цифрах розчиняється мрія про пристойне життя.
В результаті усі, хто сьогодні втрачає свої гроші через знецінення гривні, більше дбають про власний статок, і менше — про республіку.
Вони прагнуть стабільності і порятунку від бідності. І тому стають легко керованими.
Крім того, чим бідніші громадяни, тим менша підтримка політичного устрою, коли голосування взагалі щось вирішує.
Бідні люди, яких тепер в Україні стане більше, менше схильні приймати виважені рішення. Для них важливіше не поліпшення ситуації, їхня мета значно прозаїчніша — вижити.
Для таких громадян важливіше не те, щоби чули їхні власні голоси. Вони хочуть краще чути голос начальства, адже залежать не стільки від своїх зусиль, скільки від чужої милості, тобто розподілу благ владою.
Найсвіжіший приклад із сучасної історії — це Росія після кризи 1998 року. Тоді, на відміну від України, сусідня країна значно більше постраждала від кризи.
В політичному сенсі результатом шоку, який пережив російський середній клас, була його байдужість до переходу влади від демократа Єльцина до носія авторитарної ідеології — Путіна.
Демократія ні в якому разі не є державним устроєм "слабшим", аніж авторитарне правління. Запасу міцності у демократій може вистачати на віки відносно стабільного існування. Італійські республіки часів середньовіччя і Відродження — Венеція, Ґенуя, Піза — існували століттями.
Це не були ані демократії в сьогоднішньому розумінні цього слова, ані ідеальні суспільства. Зокрема, про чвари всередині влади, заколоти, змови і війни з сусідами кожен, хто бажає, може довідатися з "Флорентійських хронік" Нікколо Макіавеллі.
Однак чи не головною умовою тривалого існування тих демократій була заможність їхніх громадян.
Точка зору EIU
Уразливість української демократії визначає і Economist Intelligence Unit (EIU) — дослідницький центр, пов'язаний з британським журналом Economist. Ще наприкінці жовтня EIU опублікував свій "Індекс демократії". Україна в ньому посідає 53 позицію між Болгарією і Таїландом і потрапляє в групу з 50 "недосконалих демократій".
Аналітики EIU кажуть про глобальну загрозу демократії з боку економічної кризи. А головну небезпеку для нашої країни вони бачать з іншої точки зору.
Доповідь зазначає: "Багато незміцнілих демократій лишаються дуже вразливими і, в разі коли вони потрапляють до умов інтенсивної соціо-економічної кризи, їхня демократичність може зменшуватись".
EIU звертає увагу, що "серйозні рецесії, як правило, становлять загрозу демократії через соціальні заворушення".
Аналітики вирахували 48-м країн (демократичних і автократичних), які мають найбільший ризик соціальних заворушень. До них крім, наприклад, Молдови, Нікарагуа, Таїланду, Сербії чи Македонії EIU відносить і Україну.
